Розділ І
НІЧ У НАЗАРЕТІ
'За правління імператора Тіберія в Назареті жив тесля Єшу, син Йосифа і Марії; про це містечко, що налічувало кілька жител, видовбаних у скелястому горбі навпроти Ездре-лонської долини, не згадується ні в історичних довідках, ні в Старому Завіті. Збереглися залишки тих печер. Одна з них прийняла це дитя, цього юнака, цього чоловіка разом з теслею Иосифом та Богородицею. Там він прожив близько тридцяти років — не в тиші захоплення й любові, а в самій гущі свого роду, серед пересудів та заздрощів, дрібних сварок численної родини, побожних галилейців, противників римлян та Ірода, які в очікуванні перемоги Ізраїлю ходили на свято до Єрусалима.
Отже, вони були там із самого початку його прихованого життя, ті, хто при явленні перших чудес вважатимуть його несповна розуму і захочуть вгамувати його. Євангеліє називає нам їхні імена: Яків, Йосиф, Симон, Іуда... Наскільки він був схожий на інших ровесників, бачимо також з обурення назарян, коли він уперше виголосив проповідь у їхній синагозі. Йому не вдається їх переконати. "Хіба ж то не тесля, син Марії? — запитували один одного.— Чи ж немає серед нас його братів?" Так казали про нього сусіди, на очах у яких він ріс, з якими грався, ще недавно виконував їхні замовлення: він був теслею, одним із двох-трьох теслів містечка.
Як і всі майстерні цього земного світу, вона у певну годину наповнювалася сутінками. Двері й вікно від вулиці зачинялися. У кімнаті, за столом, на якому лежав хліб, залишалися троє: чоловік на ім'я Йосиф, жінка на ім'я Марія і хлопець на ім'я Єшу. Пізніше, коли Йосиф покинув цей світ, син і мати лишилися самі, очікуючи прийдешнього.
Про що вони говорили? "А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм."" Цей текст з Євангелія Луки, а також інший уривок з того ж Євангелія — "А мати його зберігала оці всі слова в своїм серці..."— не лише підтверджують, що він узнав від Марії все те, що говорить про дитинство Христа; вогненною блискавкою пронизують вони невідо-
ме життя у хатинці теслі трьох, а потім двох осіб. Звичайно, ця жінка не могла забути таємниці, шо зародилася в її плоті; та роки спливали, а обіцянки: ангела-провіеника не сповнювалися; й інша жінка на її місці давно відкинула б ті пророцтва, настільки вони були незрозумілі й страхітливі.
Ангел Гавриїл промовив до неї: "І ось ти в утробі зачнеш, і сина породиш, і даси йому ймення Ісус. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть йому престол його батька Давида. І повік царюватиме він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця".
Отже, хлопець став підлітком, парубком, мужем, галилей-ським теслею, схиленим над своїм верстатом. Він не був великим, його не називали Сином Всевишнього; не мав він престолу, а лише ослінчик біля вогню благенької кухоньки. Мати могла б засумніватися... Але ось свідчення євангеліста Луки: "Марія зберігала ці слова і безперервно розважала над ними у своєму серці".
Вона берегла їх у своєму серці, нікому не виказуючи. Навіть, певно, самому синові... Годі уявити собі якусь бесіду між ними. Говорили по-арамейськи звичайні слова, які промовляють бідні люди, називаючи повсякденні речі, знаряддя праці, харчі, І не було слів, аби назвати те, що здійснилось у тій жінці. Родина мовчки споглядала цю таємницю. Обдумування цієї таємниці розпочалося в сутінках Назарета, де вчувалася присутність Трійці.
Хто б повірив біля криниці чи біля кладки для прання білизни, що діва Марія, залишаючись непорочною, народила Месію? Та серед буденних клопотів вона не переставала розважати в серці над своїм скарбом — благовіщепням ангела, словами, які вперше промовив до неї: "Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!..", тими словами, які тисячі й тисячі разів будуть повторюватись упродовж століть. Смиренна Марія це знала; сповнена Святого Духа, пророкувала одного дня перед своєю родичкою Єлизаветою: "Всі роди мене за блаженну вважатимуть!"
Двадцять років, тридцять років потім вірить мати теслі у те, що всі роди її вважатимуть за блаженну! Пригадувала собі, як вагітною пішла в гірську околицю, у місто Іудине, увійшла в дім священика Захарії, який залишався німим, та його дружини Єлизавети. Тоді затріпотіла дитина, яку в утробі своїй ця стара жінка носила, і Єлизавета скрикнула: "Благословенна ти між жонами..."
Двадцять років, тридцять років опісля Марія ще вірила в те, що вона благословенна між усіма жінками? Нічого не сталося, та що мало б статися тому виснаженому тесляреві, тому немолодому вже іудеєві, який вміє лишень стругати дошки, роздумувати над Писанням, бути послушним і побожним?
Чи залишився хоча б один живий свідок Богоявлення тієї благословенної ночі? Де ті пастирі, де ті волхви-звіздарі, які прийшли з-поза Мертвого моря, щоб поклонитися дитяткові? Ціла історія світу, здавалось, підкорилася тоді волі Всевишнього. Якщо цезар Август наказав зробити перепис у всій імперії та васальних землях, зокрема в Палестині у часи Ірода, то лише для того, щоб одна подружня пара пі-шла'дорогою, яка вела від Назарета до Єрусалима і Вифлеє-ма; а ще тому, що Міхей сказав у своєму пророцтві: "Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між родинами Іуди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі..."
Постаріла мати теслі в глибині сутінків виглядала ангелів, які після дня Благовіщення постійно наповнювали її життя. Це вони у святу ніч показали пастухам дорогу до печери і з глибини тих самих сутінків, де любов дрижала в яслах з холоду, обіцяли мир на землі людям доброї волі. І знову ж таки ангел, появившись уві сні, наказав Йосифові взяти дитятко та його матір і втікати до Єгипту від гніву Іродового... Та відколи повернулися до Назарета, небо замкнулося, ангели зникли.
Синові Божому потрібен був час, щоб глибоко увійти в плоть людську. Минали роки, і матері теслі могло б здаватися, що все це їй приснилося, якби не те, що вона постійно перебувала в присутності Отця і Сина, перебираючи в своєму серці все, що сталося.
СТАРИЙ СИМЕОН
Лише один із тих спогадів, певно, намагалася вона прогнати. Було це слово, вимовлене в храмі, яке, мабуть, хотілося їй у певні хвилини забути. На сороковий день після народження хлопчика вони вернулися до Єрусалима, щоб Марія могла очиститися і поставити дитя чоловічої статі перед Господом, якому воно належало, як усі первістки; за викуп первородного призначалася сума у п'ять сіклів. Старець на ймення Симеон взяв дитину на руки. І враз, сповнившись Духом Святим, вигукнув з радістю: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого, бо його очі бачили Спасіння, світло на просвіту поганам і на славу народу Ізраїлю..." Але чому ж старець враз повернувся до Марії? Чому він прорік: "І меч душу прошиє тобі самій..."?