32
Геть невідомо, скільки часу й слів ще витратив Перший Мислитель на те, аби переконати Другого в слушності своїх міркувань, проте вже увечері обидва прогулювалися (Другий Мислитель нагло видужав) вулицею Поперечно-Поштамтською (здається, вона на той час — але, як з'ясувалося, ненадовго — була перейменована в Милягінську) без головних уборів і деяким сторопілим знайомим кивали своїми довгастими головами.
Кажуть, що Перший Мислитель цілком мав рацію, і в місті кілька днів тривало полювання на круглоголових.
І в декого голови ніби одразу видовжилися, і ті, з ким це сталося, бувало, в запалі полеміки зауважували своїм опонентам:
— А щось мені здається, у вас голівка занадто кругла.
Правда це чи справжнісінька брехня, стверджувати не беруся (власне, сам я цьому, звичайно, не вірю), але те, що з Андрієм Єремійовичем Ревкіним на цьому грунті трапилася величезна неприємність, це вже, здається, точно.
33
З Ревкіним сталося ось що. Він цю вчену статтю кандидата Ушастого сприйняв як випад проти себе особисто. Він навіть перед дзеркалом крутився потай від Аглаї, вершками міряв свій власний череп від потилиці до підборіддя і від вуха до вуха, і виміри ці виявилися для нього невтішними. А видовжити свою голову з допомогою спецперуки він, звісно, не міг, бо народ його знав таким, яким він є, і втрачати свій авторитет він не бажав. Однак він зрозумів, що влада його втікає з рук, як пісок, і тому зважився на відчайдушний крок. Він упевнено заявив, що подібного безглуздя не терпітиме, і послав в обком статтю Ушастого та свою доповідну записку, в якій називав статтю псевдонауковою і шарлатанською, стверджував, що вона інспірована, звичайно, новим начальником Тих, Кому Слід, який з самого початку веде себе зухвало, ігнорує партійні органи і тим самим протиставляє свою Установу партії. Спростовуючи головні положення статті, Ревкін наважився на вельми ризиковане, якшо не сказати безумне, заперечення, написавши, що коли б марксистський світогляд дійсно впливав на будову черепа, то найвидовженіший череп був би у товариша Сталіна, бо саме він володіє найпослідовнішим марксистським світоглядом. "А між тим,— стверджував Ревкін,— досить поглянути на будь-яку фотографію товариша Сталіна, щоб переконатися в абсурдності доказів К. Ушастого". Ревкін пропонував притягти Фігуріна до суворої партійної відповідальності. Записку цю він надіслав в обком, але копію її ще вище, в ЦК. Не чекаючи відповіді, він вирішив виявити свою владу на місці. Він написав коротку записку: "Т. Фігурін, вам необхідно негайно зайти до РК для з'ясування деяких обставин". Записку відправив з шофером Мотею і став чекати відповіді. Він помітно нервував і ні на чому не міг зосередити свою увагу. Мотя повернулася через сорок хвилин.
— Чому так довго? — накинувся на неї Ревкін. Відповісти вона не встигла. Вслід за нею увійшли два
високих на зріст молодики в цивільному, і один з них, посміхнувшись, запитав:
— Де у вас зброя, хазяїне?
І найдивовижніше, Ревкін не зажадав від нього ніяких документів, а одразу кивнув на шухляду стола, де лежав револьвер.
У супроводі молодиків Ревкін вийшов у приймальню.
— Ганно Мартинівно,— сказав він навіщось секретарці,— я змушений ненадовго відлучитися. Якщо подзвонять з бондарного заводу, скажіть, аби збори проводили без мене.
— Гаразд,— відповіла Ганна Мартинівна, тривожно дивлячись на Ревкіна.— А ви... скоро повернетесь?
Даючи їй зрозуміти, що подальше залежить не від нього (хоча вона й так усе зрозуміла), Ревкін поглянув на одного із супроводжуючих і ввічливо запитав:
— Як ви гадаєте, ми скоро повернемось? Але той посміхнувся і мовив:
— Ходімо, хазяїне.
34
Майор Фігурін зустрів свого гостя привітно.
— Дуже радий, дуже радий,— бурмотів він, потискуючи Ревкіну руку,— давно мріяв познайомитись, але не встиг стати до роботи, як одразу все навалилося, і цей Чонкін, і цей Миляга... так закрутився, що навіть не зміг вибрати часу відрекомендуватись вам. А тут якраз ваша записка. Ось я й подумав, що, напевне, буде зручніше, коли зустрінемося у мене, а не у вас.
Відтак він зауважив, що останнім часом поведінка Ревкіна його трохи хвилює.
— Мені не зовсім зрозуміло,— сказав він,— чому ви так виступаєте проти цього бідолашного Миляги, адже він, власне кажучи, вже небіжчик, а ви... а ви ще ні,— Фігурін широко посміхнувся.— У вас із ним особисті рахунки?
— У мене ні з ким особистих рахунків немає,— різко вимовив Ревкін,— а загинув Миляга не як герой, а як зрадник. Я сам тому був свідком.
— Ех, Андрію Єремійовичу,— похитав головою Фігурін,— не мені вам казати, що нам потрібна не всіляка правда, а тільки та, яка нам потрібна. І потім, оце ваше обурення, що там, у домовині, виявився не той череп. Припускаю, що ви бачили, як він загинув, але черепа його ви ж не бачили. Ну, згоден, може, не той череп, може, інший. Хлопці наші квапилися, ніколи було, час воєнний, поклали, що знайшли. Чи варто через дрібниці здіймати галас?
— Варто,— сердито сказав Ревкін,— дуже навіть варто. Весь район балакає про це.
— А ви менше зважайте на чутки. Мало хто що каже і мало в кого який череп. Врешті-решт, ми можемо ваш череп покласти замість його черепа, а ще чийсь замість вашого черепа, незамінних черепів у нас, як відомо, не буває.
Фігурін знову посміхнувся і доброзичливо поглянув на Ревкіна.
— Ви зі мною не згодні? Ну, гаразд. Ось вам папір, пишіть.
— Що писати? — запитав Ревкін.
— Напишіть, коли і за яких обставин ви стали на шлях ворожої діяльності проти нашої держави, ким завербовані, що встигли зробити, яку отримали за це винагороду, в якій валюті і так далі, і тому подібне, надто не розпатякуйте, але забувати про подробиці теж не слід.
— Послухайте, ви,— сказав Ревкін,— вам треба негайно звернутися до лікаря, ви хворий, у вас з головою не все гаразд.
— Так, мені дехто вже казав про це,— сумно погодився Фігурін.— Серед них і лікарі. Але де вони? Ні, ви не подумайте, я не з вразливих, ви мене хоч бовдуром назвіть, мені все одно, але ж я є представником певної відомої вам організації, і ображати її я вам не рекомендую. Це може лише погіршити ваше і без того складне становище. Зараз вас одведуть до камери, і ви там у спокійній обстановці зосередьтесь, подумайте, а згодом поговоримо ще. І, будь ласка, не виявляйте надмірної впертості, бо наші люди бувають часом грубі.