Зненацька з темряви вискочило щось чорне. Судячи з гучного хекання, то був досить великий пес. Однак, мабуть, його не вчили нападати, бо, перед тим як уп'ястися зубами в ногу, він зробив помилку — гавкнув. Ножиці на кінці розкрученої мотузки влучили у щось тверде — пес жалібно заскавулів і знову розтанув у сутінках. На щастя, тільки розірвав штанину. Щоправда, при цьому чоловік утратив рівновагу й покотився на землю, але негайно зірвався на ноги й побіг далі.
Собак було кілька — п'ятеро чи шестеро. Охолоджені невдачею свого товариша, вони кружляли навколо, грізно гавкаючи, і вичікували слушної нагоди. Здоровенний рудий пес із хижки, мабуть, підбурював їх іззаду. Розмахуючи кінцем мотузки над головою, чоловік захищався нею. Відганяючи собак зліва і справа, він перестрибнув через купу черепашок на пустирі, пробіг між двома тинами, перетнув дворик, усте^ лений соломою, і нарешті вибрався на широку вулицю. Ще трохи — й буде за селом.
Та саме тоді з неглибокого придорожнього рову вигулькнуло двоє дітей — начебто брат і сестра. Чоловік їх помітив, але надто пізно. Щосили смикнув мотузку до себе, щоб ножиці не зачепили їх. Однак усі троє покотилися клубком у рів. На дні щось хруснуло — мабуть, дерев'яний риштак. Діти зняли крик...
Хай йому біс! .Чого вони так голосно верещать?.. Розштовхнувши їх, чоловік підвівся і завмер: світло трьох електричних ліхтариків перепинило йому дорогу.
Водночас забамкав дзвін. Діти плакали... Собаки гавкали... За кожним ударом дзвону його серце стискалося. Мороз пішов поза спиною. Видно, один ліхтарик був з пересувним рефлектором — його світло на мить м'якшало, то знову кололо очі, мов розжарена голка.
Що йому робити? Кинутись у лобову атаку й одіпхнути їх ногами?.. Якби обійшов цю перешкоду, був би скоро на краю села... Каятиметься згодом чи ні — все залежить від цієї хвилини... Треба спішити! Якщо не скористається нею тепер, згодом не зможе... Нема надії, що трапиться інша така нагода!
Поки він роздумував, ліхтарики оточили його з обох боків і почали наближатися. Чоловік стиснув мотузку міцніше й напружив ноги, але все ще вагався. Між ліхтариками з'явилися людські постаті. На узбіччі маячіло щось темне, схоже на яму — напевне, триколісний "пікап". Навіть якщо він проб'ється, його наздоженуть і схоплять. Ззаду діти перестали хлипати й побігли — було чути тупіт їхніх ніг. І саме в цю мить у його голові сяйнула думка: от би схопити дітей і захиститися ними, як щитом! Зробити їх заложниками і тим самим не підпустити селян до себе!.. Та як тільки він обернувся, щоб їх затримати, побачив ще більше ліхтариків. Дорога була перерізана!
Чоловік сахнувся і щодуху побіг назад — тим же шляхом, який щойно привів його сюди. Рішення було майже інстинктивне: сподівався добратись до відноги мису й перетнути її. Селяни закричали і кинулися навздогін. Його коліна підгиналися — наче вивихнув суглоби. Втішало одне: він зумів їх перехитрити й одірвався на достатню відстань, що міг іноді оглядатись.
Цікаво, скільки пробіг?.. Позаду лишилося кілька дюн із їхніми підйомами й спусками, та чим більше старався, тим глибше відчував — як у кошмарному сні — марність своїх зусиль. Проте міркувати над тим, наскільки розумно використовує свої сили, не мав часу. На язиці прилипло щось схоже на мед, змішаний з кров'ю. Чоловік хотів сплюнути, однак не зміг. Довелося вигрібати клубок пальцем.
Дзвін усе ще бив на сполох, але звіддалік і все рідше. Віддалився і настирливий собачий гавкіт. Чути було тільки його власне дихання, схоже на* шурхіт напилка по металу. Три ліхтарики гойдалися позаду, як і раніше, розтягнувшись ланцюжком на незмінній відстані від нього. І переслідувачам, і втікачеві було однаково важко. Мабуть, далі все залежатиме від його витривалості. Та це не втішало. Може, від довгого перенапруження в його свідомості раптом щось порушилось, підкралася слабість — хотілося якнайшвидше впасти на землю, щоб усьому настав кінець. Небезпечний симптом... Добре, що він хоч усвідомлює цю загрозу...
В черевиках було повно піску. Заболіли кінчики пальців. Чоловік озирнувся — переслідувачі відстали трохи праворуч на сімдесят-вісімдесят метрів. Чого вони звернули вбік? Може, захотіли уникнути пагорбів, тому так і вийшло? Напевне, теж втомилися?.. Кажуть, переслідувач швидше виснажується... Чоловік роззувся і побіг босий. Запхнув черевики за пояс, коли побачив, що в кишенях вони заважатимуть. Відчув себе краще й одним духом подолав досить крутий схил. Якщо й далі йому щаститиме, то, може, вдасться збити їх зі сліду...
Хоча місяць ще не зійшов, але від світла зірок навколо були сірі й темні плями, а вдалині виднілись гребені дюн. Здається, він біг до кінця мису. Погана звичка: знову його занесло вліво. Спробував змінити напрямок і здригнувся: адже так міг потрапити в руки переслідувачам. І раптом він з жахом збагнув їхній задум.
Погоня, на перший погляд досить невміла, насправді була добре продумана. Вони хотіли притиснути його до моря. Вели його туди, хоча він сам нічого й не підозрював. Йому стало ясно, що кишенькові ліхтарики навмисне показували місце їхнього перебування. Мабуть, переслідувачі на щось розраховували, коли весь час трималися майже на однаковій відстані.
Ні, ще рано здаватися. Він чув, ніби десь є дорога, що веде на кручу. В крайньому випадку мис можна обігнути вплав. Коли чоловік уявив собі, що його ловлять і повертають назад в яму, то перестав вагатися.
Довгий, пологий підйом змінився крутим спуском... Крутий підйом — довгим пологим спуском... Крок за кроком, крок за кроком, ніби нанизуючи на нитку коралі, він пробирався вперед... Нескінченне випробування... Не помітив навіть, коли дзвін замовк. Не розрізняв уже, чи то дзвенить у вухах, чи шумить вітер або морський прибій. Піднявся ще на один пагорб і оглянувся: ліхтарики зникли. Затамував подих, трохи зачекав — не з'являлися.
Невже пощастило втекти?
Від радості серце закалатало ще сильніше. Якщо це правда, то тим більше не слід зупинятися ні на хвилину... Ще одне зусилля... Вперед, до наступної дюни!
Нараз чоловік відчув, що не може бігти. Ноги обважніли, мов свинцем налилися. Такого з ним ще ніколи не траплялося. І не тільки обважніли — вони почали грузнути. "Як у снігу",— подумав він і вже був у піску по литки. Злякано спробував витягти одну ногу — натомість друга пірнула вниз до коліна. Що таке?.. Колись він чув, ніби є піски, що поглинають людей... Чоловік кидався в усі боки, щоб якось видобутися наверх, та чим відчайдушніше він борсався, тим глибше занурювався. Вже ноги були в піску майже по стегна.