Він радо вітається з тобою. Мене, на жаль, не пам'ятає: вік, горілка. Корчу розуміючу гримасу: аякже — вік, горілка. За вашою спільною розмовою не помічаєш, як потроху віддаляюсь. Сідаю на лавку під гірким сонцем. Місце головної події в тумані — свято затримується. Десь блукаєш. Як помічаєш, що під гірким сонцем, хвилюєшся: так не можна. Не можна (знаю). Віддаєш мені свій подарунок, реагую притлумлено. Сподіваєшся накормити — волочимось до столиків під наметами. Там, окрім твого хорошого знайомого, ще купа твоїх хороших знайомих. Моїх — обмаль, до того ж — не такі хороші. Твої хороші знайомі збираються їхати назад до столиці, наразі потрібні бажаючі в автобус. Збиратимуться до ночі, але так і не зберуться. Це ще питання, в кого з нас дивні знайомі. Я некомунікабельна і розраховую на твої почуття. Погоджуюся на суп, а потім ми йдемо валятися в постелі, робити обідній секс. Додому не повертаєшся — лишаєш для мене себе.
Лізеш за презервативом у наплічник. На щастя, сього разу ніяких уроків — натягаєш сам. Переконана, що господиня з чоловіком-істо-риком (у кімнаті повно підручників та історичних джерел) вдома, за стінкою. Ліжко рипить, кожен наш рух відлунює кімнатою і, ясно, пнеться за стінку. Справляєшся, я ж ділюсь, буцім якийсь незвичний господарський клан. Чому незвичний? — ти досі зосереджений на процесі. Удома, за стінкою. Підслуховують. Нащо їм? Відкидаєш простирадло, спекотно. Нащо їм — не відаєш. Готуюсь спати, ти тікатимеш. Заплющую очі — засмоктує діра. Вряди-годи писатимеш, що відбувається: читання віршів, розпивання пива. Не реагую, сплю. Урешті не витримуєш: скільки можна спати, приходь; уже чекаєш. Звісно, йду. Питаєш, чому так довго. Бо ледве плетусь. Дивуєшся: і справді спала, такі розпухлі очі. Погоджуюсь на хмільний напій і рибу. І досі не усвідомлюю, як правильно поводитись із тобою — боюсь. П'ємо хмільний напій, їмо рибу, заодно обговорюємо кожного, хто навертається на очі: дівчат у вишиванках і без вишиванок, у спідницях і без спідниць. Можливо, це така тупа розвага на двох. За столиком твоїх знайомих щоразу зміни, мені не затишно — прохаю піти. І ти не проти — йдемо. Палиш, обіймаєш; мені вистачає — більше нічого не хочу. Наостанок знайомі питають, чи я вмію говорити, може німа. Вмію, не німа. Добре, зазначають і вкотре збираються їхати. Ми ще трохи серед недієвого люду. Набридає обом, тому повертаємося до кімнатки. Часу лише до ранку. Роздягаюсь і застрибаю під простирадло. Ти ще на балконі. Кличеш до себе — з місця головної події віщають забавні речі. Замотуюсь у простирадло й приходжу. Забавні речі вже несуттєво. Питаєш, що хочу. Тебе хочу. Сунеш долонями по спині, нижче. Чимдалі — пнусь. Мокрію. Дико коцюбиш. Втягаєш назад до кімнатки і робиш ущент. Як завше, белькотиш, твоя. Аякже, твоя. На прощання суєш пачку з презервативами. На всяк випадок. Цікаво, чим ще я можу зарадити.
Ми не бачимося третє століття, хоча волаєм бачитись. Принаймні, про щось таке пишемо одне одному щотижня. У такий спосіб вичавлюємо насолоду. Спочатку заважають мої місячні, пізніше — твоя робота. Надходить час відплат, але нас не бентежить. Домовляємось про зустріч, проте повно сумнівів і непередбачуваних проблем. Я чекаю, уже не сподіваючись. З'являєшся із чужими людьми, проходиш повз, напівживий, не помічаєш. Люду тьма. Стою і намагаюсь нікому не заважати. Заважаю. Ловлю таксі. Чому? За північ надсилаєш повідомлення: чи я була. Так, була. За те, чи помітила твій прихід, не питаєш. Я відмовчуюсь. Ти злий і ображений: розсварились зі своїм другом-евреєм. Переконую, що слід помиритись. Переконуєш, що не варто ніяких порад, бо пошлеш так само, як і друга-еврея. Я не слухаю і отримую зугарний удар: називаєш жидівкою, така ж, нащо було тікати. Шаленіти не бачу сенсу, гаразд — жидівка, коли тобі від цього легшає, мені не шкода, хоча не вона. Тобі не легшає, пускаєш повз вуха. Кажеш, побачимось завтра або ніколи. Я за, завтра. (Або ніколи.) Годуватимеш, теревені. Ковзаю повз тебе, які там сили. Офі-ціянтка намагається перетравити жуйку й чіпляється. Дура, не доходить. Колись тут були інтеліґентніші офіціянтки, зазначиш. Наразі ніякі. Плювати. Їм замовлену тобою рибу з картоплею. У мене вино, у тебе — пиво. (Тобі так собі. Мені не ліпше.) Я навіть не вимагаю серйозних пояснень. Оминаємо. Під кінець остаточно ладна розм'якнути; ти лишень: коли зустрінемось? Не знаю. Коли? Проводжаєш на зупинку і пропонуєш суботу. Я не відмовляюсь, а ти не розумієш. Чому? Хочеш бачити мене в ліжку, під собою. Хочу бачити тебе в ліжку, на собі. Бракне сміливости, лише відчай. Нарешті — ти розумієш, чому. В суботу не складається, і ми обираємо четвер, а за сим — неділю. Ані в четвер, ані в неділю. Ти дивишся на свій член, думаєш, як йому не вистачає моїх рук і губ. Недаремно його смокчуть дві зрілі тітки, це ж лише кінець. Кажу: я уже зла, але, окрім як ячати і м'яти власне тіло, нічого. У принципі хочеш (мене), минає. Добре, що минає, хоча зовсім не стосується (мене). Обіцяєш брудно і довго. Я самостійно кінчаю від думки про обіцяне тобою. І так упродовж усієї осені. Всерйоз.
Виповзаєш із-під мене у клозет. Допиваю налите, наливаю ще і випиваю. Кортить упитись, аби відчути, що врешті ти реально зі мною. І, зрештою, упиваюсь: ти реально зі мною. Кілька місяців я смоктала тебе уві сні, нарешті я смокчу тебе поза снами. Устигла від усього відвикнути, не маючи ніякого бажання трахати чужих чоловіків; навряд чи тобі зрозуміти. Мій перший готельний досвід: я намагаюсь міркувати, що у таких (нашому із тобою) випадках думає комендант і обслуга. Утім, перш за все, вони (комендант і обслуга) пригадують тебе: колись бував не так рідко (рясніше, активніше). Раді бачити. Тобі приємно, що пам'ятають. Як мені, ще не усвідомлюю. Хоча, усвідомлюю: мені недоладно. І мене бачити не настільки раді — я чергова, мимовільна (ясно, що не пам'ятають). У кімнатці ти — як удома, тобі все до болю знайоме, мені нічого не знайоме і хочу піти, допоки не знімаєш светра і не стягуєш самостійно мій низ — піти я вже не хочу. Ти скучив. Можна подумати — не скучила я. Тобі щастить на жінок, які тебе люблять, п'ють і не курять. Можливо, я з отаких жінок: люблю, п'ю, не курю. Спочатку все мовчки: ти лижеш, я смокчу, рухаєшся. А за цим не витримуєш і пропонуєш наступного разу запросити якусь із твоїх (чи моїх) знайомих — нам усе-таки треба сексу втрьох. Кажу, що (все-таки) нам не треба, ніяких твоїх (чи моїх) знайомих. Причин не пояснюю, ти знаєш. Знаєш, але наполягаєш на тому, буцімто знайомим кортить, напрошуються: знайомим кортить мене, вони еврейки, відповідно, вміють робити кілька речей одночасно і візьмуть на себе всю жіночу роботу. Не правда, заперечую, не кортить, а від жіночої роботи не відмовляюсь і я. Добре, нервуєш, в такому разі ми більше не бачимось. Переконую: бачимось, але без знайомих. Ти — чоловік і хочеш різнобарв'я, а я не хочу, лише ти — чоловік. Умовкаєш, просто повільно і глибоко (вже знаєш, як я люблю), хоча обіцяв глибоко і неповільно — ти дуже за мною скучив. Кохання триває лише кілька годин, але вже забагато: я виснажена і розбита. Питаєш, чому не кажу, що забагато і я виснажена і розбита. Я кажу: забагато — я виснажена і розбита. Йду до туалету і надмір п'яною сідаю на унітаз. Знаю, як хочеш іще анального сексу, та зовсім без сил. Твоє завдання мені: придбати баночку вазеліну. Гаразд, це моє завдання. Ти вже одягнений, я ще гола — уже настільки відчужені. Комендант і обслуга навіть не питають, як нам. Звісно, наразі нам ніяк. Принаймні, такою, що ніяк, повертаюся додому і вивалююсь бачити сни, приміром, як смокчу і ковтаю — ти кінчаєш у мій рот.