Бойко непомітно для себе підходить до будинку треста й, не зупиняючись, підіймається сходами на третій поверх. Лише тут охоплює його задишка й він помічає, що стоїть біля входу до контори.
Трохи віддихавшись, він входить до приміщення. Перед ним відкривається знайома йому картина. В кімнаті, наповненій столами й шафами, низько схилилися люди над паперами й товстими книгами. Відвідувачі вештаються в коритарах і розмовляють тихо, боючись голосною розмовою порушити хід праці. Ось у кутку конторниця нишком фліртує з рахівником чи діловодом і лише несподіваний дзвоник телефону втручається в інтимну таємницю їхньої розмови.
Все це таке знайоме, що Бойко вже не помічає деталів. Просто це все контора-машина, що перетравлює цифри, листи, протоколи, папери.
Проходячи повз кімнати різноманітних відділів, Бойко несамохіть подивився в розчинені двері одної з них.
Сховавшись за великим "Ундервудом", там сиділа друкарниця і переписувала папери. Бойкові раптово впала в очі її стрижена, рудаста зачіска. Мідяне, кучеряве волосся розсипалось над машинкою.
Напрочуд знайома зачіска і лінія голови затримали Бойка. "Це голова Жанни, — подумав Бойко, — її плечі. Невже це вона?"
Він зайшов до кімнати. Машиністка одірвалась од машинки й подивилась на нього. Розчарування знову наповнило Бойка.
Це була зовсім не Жанна.
Це була друкарниця, панночка з установи, принада сантиментального зава. Червоні пофарбовані вуста, напудрований носик і очі з підведеними віями. Бездушна й порожня істота в коротенькій спідничці й лякованих черевичках. Неприємний витвір закордонної моди, що поруч з ним новенький закордонний Ундервуд був напоєний раціональною красою й будівничим змістом. Це була традиційна панночка контори, представниця частини суспільства, що для нього ані новий побут, ані будівництво не були стимулом до зміни психіки.
— Де кабінет голови? — спитав Бойко.
— Там! — махнула рукою у простір друкарниця, витягла з редикюля пудру й почала старанно пудрувати свій нехитрий носик.
Бойко відійшов од неї. Дивне почуття образи за людину охопило його. Бездушна машинка, що не може мислити, сплелася йому в уяві з друкарницею й з мідним кучерявим волоссям Жанни.
"Невже його Жанна могла бути такою ж?.."
Увечері, коли Київ починає згадувати свою старовину піснями кобзарів, юрби людей, що відпочивають од денної роботи, наповнюють вулиці.
На майдані перед Софією, що в вечірньому присмерку туманіє маревом давнини, Богдан Хмельницький на своєму баскому скакуні провадить гарячий мітинг з тінями козацьких полків. І чути, як тихо гудуть мідяними голосами дзвони, що їх розгойдує невидима рука вітру.
Часто молодь наповнює стрункими лавами цей майдан, і тоді шум прапорів, що ними грає вітер, бадьорі марші оркестрів і крики величезної юрби тривожать тихий вечір і вікову урочистість Софії. Молодь запалює ракети й різнобарвні вогні з вибухами й рвучким шипінням прорізають небо, на мить освітлюючи золоті бані веж і розсипаючись снопами іскор. Так молодь висловлює свій безтурботний протест проти темряви, що заховалась у вівтарях церков і проти гнусавих попівських голосів, що пацюковим вереском просотується крізь щілини середньовічних стін.
Ракети бомбардують собор і, коли молодь стомлюється від свого завзяття, бадьорости й веселощів, коли остання ракета вогневим ґейзером розбризкається серед високих хрестів собору, на дзвіницю вилазить вкрай роздратований мніх і починає розгойдувати важке бовкало найбільшого дзвону.
І перший удар дзвону звучить, як вибух гармати, він вібрує й гуде віковим стогоном. В руках роздратованого мніха голос дзвону заглушає галас на майдані, і трохи здивована й вражена молодь деякий час тривожно прислухається до голосу віків.
Бойко любив такими вечорами блукати по вулицях міста й дивитись на те, як змагається молода сучасність із старою минувшиною.
Удари барабанів, марші оркестрів, бадьорі вигуки і чітка хода струнких лав молоді наповнювали його життєрадістю й зухвалим завзяттям, як будь-якого з цих хлопців, що несли смолоскипи й вигукували здоровими голосами.
Бойко зупинився край тротуару й став дивитись на лави молоді, що проходила вулицею. Він ненароком поглянув праворуч од себе й помітив, що близько нього стоїть розкішно вдягнена жінка, у шовковій сукні, у наймоднішому капелюсі й з низкою перлів на шиї.
Постать жінки дуже нагадувала міцну, здорову постать Жанни. Знайомі пахощі, що раніше так зворушували Бойка, линули від неї.
Бойко затремтів од несподіванки. Звиклий до того, що Жанна завжди добре одягалась, Бойко ані крихти не сумнівався, що це вона. Він уже хтів заговорити з нею, коли жінка сама поглянула на нього.
Ні, це не була Жанна.
Скам'янілий Бойко, що вчасно стримав себе від необережних слів, розчаровано дивився на цю жінку. Вона напрочуд була подібна до Жанни, але разом з тим в ній було безліч рис, що заперечували цю подібність.
Це була закохана в себе й у свій добробут дама. Вульґарний вираз тупого обличчя викривав у ній представницю нової буржуазії. Некультурне й хамське єство дуже помітно випирало з зовнішнього лоску. Презирлива, одгодована дебелість кричала про її хамське походження. Крамарську вдачу ніяк не могла заховати так легко набута коштовною сукнею удавана аристократичність. Це була аристократичність з королівської псарні. Ця жінка у свідомої людини могла викликати лише роздратовання.
Бойко іронічно посміхнувся, дивлячись на зусилля цієї жінки зробити шляхетний рух. Так в оперетках утриманки відповідальних шахраїв і розтратників грають графинь.
Бойко одвернувся від цієї жінки й мрійливо задивився на рухливу масу молоді.
"Чи могла Жанна Барк стати такою?.."
Задушний вечір був насичений галасом і гарячими тілами людей. Похід молоді поволі посувався до площі біля Софії, де мав відбутися карнавал з черговим ракетним бомбардуванням.
В лавах повагом проїздили вантажні автомобілі, наповнені хлопцями й дівчатами в карнавальних машкарах.
Якийсь хлопець, що одяг чалму й опереткову бороду арабського шейха, ввесь час своїми дотепами смішив юрбу. На одному з автомобілів на голій дошці сидів капіталіст у блискучому циліндрі й задоволено перебирав пальцями на гомеричному череві. Розкуйовджений мніх, весело посміхаючись молодим обличчям з-під сивої бороди, величезним хрестом хрестив юрбу. Якась старушенція, що стояла близько Бойка, почала сердито відпльовуватись, але коли вона побачила сміхотворного рабина в довгих пейсах і чорній ярмулці, що танцював на площадці грузовика, заклавши великі пальці рук за підтяжки, то вже зовсім задоволене посміхнулась.