Сільрада тим часом взяла на облік усі хати для постою, дбаючи не лише про затишок та чистоту, але й про можливі людські контакти з захисниками Вавилона. У Клавдії Опішної намічено було поселити самого комкора Криворучка, зважаючи на неї саму та її кулінарні здібності, у перевазі яких не раз упевнювався вавилонський актив. Лук'ян Соколюк провів з нею задушевну бесіду про те, як господиня має триматися з комкором. Не хіхікати без причини, не заводити шашнів з меншими чинами, не цікавитись ходом маневрів, не згадувати про свого першого ледацюгу Тимка Грішного, вивезеного з Вавилона на волах як непотріб, і нічого зайвого не базікати про сам Вавилон, щоб тим не принизити його в очах комкора. За харчі для нього відповідає Варивон, тому Клавдія має знати, що й сільрада буде на її боці. Гість, напевне, хотів би поласувати тутешніми витворами, тому йдеться про домашні ковбаси, зельці (ковбики) домашні, про індичатину на чорносливі, що Клавдія вряди–годи готує для гостей активу. Потім Лук'ян забажав оглянути Опішну в новому обшиванні, для чого їй довелося побігти в комору й перевдягтися. Коли вона вийшла звідтіля, то голова майже не впізнав її — така жінка, безперечно, справить враження на самого комкора. Всі її окраси Мальві вдалося так підкреслити, що Лук'ян не міг одірвати очей від її постаті, вже й зараз налаштованої звоювати найстійкішого аскета. Щоправда, не було сап'янових чобіток, але ідеальну нагість її ніг, витворених на вавилонських горбах не одним поколінням Бехів (її дівоче прізвище), вже не могли зіпсувати й парусинки. Отож Лук'ян вийшов цілком задоволений оглядинами хати і господині.
У подібний спосіб було проінспектовано й усі інші оселі, визначені для постою легендарних кіннотників, що мали протистояти "навалі білих". Квартирмейстери Криворучка, що прибули сюди за кілька днів до приходу корпусу, залишились задоволені і самими квартирами, і господинями тих квартир, гостинність яких могли звідати на собі ще до маневрів. Один з квартирмейстерів, вже немолодий капітан, так захопився Опішною, що прохав голову сільради залишити її хату за ним, а для комкора підшукати помешкання ближче до штабу, для якого було відведено школу — кам'яний будинок на високій горі. Але голова послався на те, що побіля школи у нього все багатодітні родини, і він не може ставити комкора до одної з них. До того ж невідомо, як довго триватиме "оборона" Вавилона. "Це не війна, товаришу голова, а лише маневри", — пояснив капітан. Йшлося про тиждень, найбільше — два. І тут Лук'ян таки вивідав від капітана, що "білі" мають намір брати Вавилон з допомогою повітряного десанту, а десант, як відомо, діло раптове й недовготривале, все може скінчитись за один день чи за одну ніч.
Авангард Криворучка, уникаючи бомбових ударів, прибув до Вавилона під прикриттям ночі й на ранок розосередився так, що повітряні розвідники вже на світанку не могли виявити ні найменших ознак присутності військ у Вавилоні. Вони натрапили лише на кілька ескадронів, які на світанку ввійшли у Прицьке з боку Козова. Тому вслід за розвідниками над Прицьким з'явились бомбардувальники, напевне, викликані туди по радіо, й демасковані ескадрони були розсіяні у степу поблизу села. За правилами маневрів, Криворучко мав вважати ці ескадрони "загиблими" і змушений був зняти їх "з операції". Кілька представників "білих" при штабі Криворучка невідступно стежили за дотриманням правил "гри", і комкор нічого не може від них приховати, до речі, як і від самих вавилонян. Ті буквально на другий день уже знали усіх "білих" в обличчя — було їх щось близько п'ятнадцяти на чолі з полковником Шумейком, надто виділявся з–поміж них капітан Чавдар, сам льотчик, високий, білочубий сіверянин родом з Великого Устюга (вавилоняни казали — з Великого Устюка). Стояв капітан у Мальви Кожушної (вавилоняни неохоче брали на постій "білих"), мав під Вавилоном літачка на клеверищі, сам на ньому літав, повсякчас тримаючи на оці усі переміщення в дислокації корпусу. Вже через кілька днів Чавдара знали у Вавилоні за "білого", і коли Мальва приходила до Ткачука за продуктами для постояльців, той виписував з комори "білим" лише половину того, що відпускав для наших рідних кіннотників. Але сам Криворучко ставився до Чавдара приязно, не раз користався його літачком, запрошував капітана на обіди до Опішної, де, окрім них двох, неодмінно бував ще і полковник Шумейко, представник військового округу, у минулому також кіннотник, а нині бронетанковий командир.
Криворучко виказав цілковиту байдужість до Опішної, за обідами по–доброму кепкував з її старань, а плаття її просто смішило комкора, який напевне розумівся на модах. Зате модистку її вподобав з першої зустрічі, з того вечора, як став з нею на гойдалку. Літав Криворучко, мов навіжений, надто коли повірив у ланцюги, а ось літачка боявся, і, коли Чавдар виробляв на ньому елементарну бочку, кричав зі своєї кабіни: "Єгоре, Єгоре! Не дурій". Не вірив у ті полотняні упряжки, боявся, що випаде з них. Єгор Чавдар також не був байдужий до Мальви. Одного погожого дня попрохав дозволу у Мальви покатати на літаку її синка Сташка, що прив'язався до Чавдара з самого початку щиро і безоглядно, як можуть те діти, що виростають без батька. Мальва відбулась жартом: "Краще вже покатайте маму, коли вам так хочеться себе показати". — "Вночі не можна, а ось на світанку — будь ласка".
Одного світанку, коли мінялися досвітні караули у Вавилоні, вони вдвох піднялися із клеверища і стали літати над степом. Комкор уже прокинувся, то вийшов з біноклем, побачив літачка, а в ньому — Мальву. Посміхнувся, хоч і вбачав у тому літанні грубе порушення військової дисципліни. Але якщо вже Чавдар на таке зважився, то, мабуть, неспроста. Мальва ж почувала себе у повітрі, як птиця (а то все гойдалка), сміялась, коли літачок набирав висоту і потім соколом летів униз.
За обідом комкор посварився Чавдарові пальцем, але промовчав, за віщо, — за Мальву, певна річ, за оте літання з нею. Сказав по обіді в сінях:
— Твоє щастя, що спав Шумейко. На маневрах з такими штуками не граються. Щоб це було востаннє…