Проте на порозі не було його доньок — там стояв Денкер. Набагато молодший Денкер, Денкер, що мав на собі форму нацистського СС та хвацько збитого набакир кашкета з блискавкою на кокарді. Гудзики безжально виблискують, чоботи наглянсовані, аж разять очі.
А в руках — здоровий горщик, де стиха булькотить тушкована овечина.
Посміхаючись своєю жаскою, улесливою посмішкою, той "кошмарний" Денкер говорить: "Ви повинні сісти і розповісти нам усе, як товариш товаришеві, чули? Ми знаємо, що в'язні приховують золото. Що вони приховують тютюн. Що Шнайбель не отруївся їжею — перед двома днями у вечерю йому підсипано товченого скла. Не прикидайтесь, ніби нічого не знаєте, ми не такі дурні, щоб нас ошукати. Ви знаєте ВСЕ. То й розкажіть нам усе. Не опускайте жодних подробиць".
І в темряві, чуючи, як дух овечини зводить його з розуму, він розповів їм усе. Його шлунок, що доти нагадував маленький сірий камінчик, перетворився на оскаженілого тигра. Слова безрадно зривалися у нього з язика... Вони лилися з нього, мов маячня божевільного,— мішанка правди з вигадками.
Бродін має материну обручку, вона в нього приклеєна під калиткою.
(Ви повинні сісти.)
Ласло і Герман Дворскі домовлялися про напад на вартову вежу номер три!
(Розкажіть нам усе.)
У чоловіка Рашель Таненбаум є тютюн, він почастував ним охоронця (що заступає на варту після Цайкерта) на прізвисько Коза (бо він довбеться в носі, а потім облизує пальця); Таненбаум дав йому трохи тютюну, щоб той не забирав у його дружини сережок із перлами!
(О, та це ж нісенітниця, гадаю, ви переплутали два різні випадки, але гаразд, усе гаразд, краще переплутати два різні випадки, ніж опустити цілком один, ви не повинні опускати НІЧОГО!
Один чоловік на переклику відгукується ще й за свого померлого сина, щоб дістати подвійну пайку!
(Назвіть його ім'я.)
Імені не знаю, але можу його показати, будь ласка, так, я можу його показати, я покажу, покажу, покажу, по...
(Розкажіть нам усе.)
... покажу, покажу, покажу, покажу, покажу, по...
І так, аж поки він прийшов до пам'яті із криком, що обпікав горло.
Не перестаючи труситися, він зирнув на сонного на сусідньому ліжку. Просто перед його очима виднів зморщений, запалий рот. Старий беззубий тигр. Старезний, жорстокий слон-убивця, який стратив одного бивня, а другий ледве тримається. Чудовисько, з якого сиплеться порохно.
— Боже мій,— прошепотів Моріс Хейзель. Голос у нього був тоненький та кволий, не чутний нікому, окрім нього самого. Сльози стікали йому по щоках на вуха. — Святий Боже, вбивця моєї дружини та моїх доньок спить в одній кімнаті зі мною, Боже мій, о милий, милий Боже, він зараз тут, разом зі мною, у цій кімнаті.
Сльози ринули потоком — гарячі й пекучі сльози люті та жаху.
Він тремтів і чекав на ранок, чекав, здавалося, цілу вічність.
21
Назавтра, у понеділок, Тод о шостій ранку мляво длубався виделкою в омлеті (власноручного приготування), коли до кухні зайшов батько — досі в купальному халаті з монограмою та в капцях.
— Добрранку,— невиразно промурмотів він до Тода, проходячи до холодильника, щоб налити собі помаранчевого соку.
Тод відповів, не відриваючи очей від книжки, детектива з серії "Коман-дос-87". Як добре, що він відкрутився од літньої практики у групі топографів, яка працювала неподалік Саусаліто. Це досить неблизький світ, щоб їздити туди щодня, навіть якби хтось із батьків зголосився позичити йому на літо свій автомобіль (ніхто не зголошувався). Та батько працював на будівництві під Саусаліто, тож міг би щоранку дорогою на роботу підвозити Тода до автобусної зупинки, а ввечері забирати його там-таки, повертаючись додому. Таке розв'язання проблеми як не зводило Тода з розуму: щовечора вертатися додому разом з батьком — це ще можна було якось стерпіти, але сама думка про те, що йому доведеться їздити з ним щоранку, доводила його до сказу. Саме вранці він почувався най вразливішим, коли мур між тим, який він є, і тим, яким би міг бути, здавався найтоншим. Найгірше було після нічних кошмарів, але й тоді, коли лихі сновидіння його щадили, він теж мався зле. Одного ранку він із жахом, таким раптовим, аж мурашки забігали в нього по спині, зрозумів, що він цілком серйозно думає про те, що може сягнути рукою через батьків дипломат, вчепитися в кермо "порше", і вони вдвох, змітаючи все на своєму шляху, вженуться в потік машин, що котить швидкісною смугою.
— Може, ще одне яйце, Тоде?
— Ні, дякую, тату.
Дік Боуден їв яєчню. Як можна було їсти яєчню? Дві хвилини в мікрохвильовій печі — і вона готова. Те, що ви потім бачите в тарілці, скидається на велетенське мертве око, вражене катарактою, око, що пускатиме жовто жару кров, якщо проколоти його виделкою.
Тод відсунув набік свого омлета. Він ледве його торкнувся.
Надворі у двері стукнула ранкова газета.
Закінчивши смажити яєчню, батько вимкнув гриль і підійшов до столу.
— Ти сьогодні не голодний, Тодику?
Ще раз так мене назвеш, і я встромлю свого ножа просто у твій мерзенний ніс... татусику.
— Гадаю, я втратив апетит.
Дік лагідно всміхнувся синові; на правому хлопцевому вусі залишився клаптик піни від крему для гоління.
— Твій апетит украла Бетті Траск. Ось яка моя думка.
— Еге ж, мабуть, твоя правда,— він усміхнувся вимученою усмішкою, яка миттю зникла, щойно тільки батько подався до дверей по газету. Може, ти прочнувся б, якби я розповів тобі, яка вона сучка, татусику? А що було б, якби я сказав: "О, до слова, ти, мабуть, не знаєш, що донька твого доброго приятеля Рея Траска — одна з найбрудніших хвойд у Санта-Донато? Вона залюбки поцілувала б себе в піхву, якби могла складатися навпіл, татусику. У неї тільки це і в голові. Маленька, брудна блудяжка. Дві затяжки коки[31], і вона твоя на всю ніч. Твоя і тоді, як, бува, не маєш коки. Вона звабить і пса, як не знайде чоловіка". Гадаю, тебе б це розпалило, татусику? Непогана була б наснага на цілий день!
Він із серцем відкинув ті думки геть, але знав, що їх йому не здихатись.
Повернувся батько з газетою. Тод кинув оком на заголовки: "НАБЛИЖАЄТЬСЯ СУДОВИЙ ПРОЦЕС НАД ШПИГУНАМИ. ІЗ ДЖЕРЕЛ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ".
Дік сів.