П'ЄСА НА 4 ДІЇ
ДІЯ ПЕРША
1
У кабінеті Радобужного до білого дня світила електрика. Сам він одягнутий спав на канапі. Із рук випала розгорнута книжка.
2
Увійшла Т а н я (домашня робітниця) з віником. Побачила, що Радобужний спить, підійшла і кілька хвилин дивилась на сонного, жадібно і разом зневірливо. Тоді напружено-м'яким рухом підняла книжку. Прочитала тихо, одними губами по складах: іс-то-рія пар-ті-ї. Поклала на столик Погасила електрику. Вийшла.
3
На столику голосно, аж прикро, задзвонив телефон. Радобужний прокинувся, утомлено взяв трубку:
— Слухаю. Радобужний. А-а, це ви... Здрастуйте! Чого так рано задзвонили? Двадцять на десяту. Що ви кажете! (Подивився на годинника). А мені здалося... Ні, на службу я, мабуть, не прийду. Занедужав. (Рухнувся). Новини? Які? Ага! Приходьте, приходьте. Жду! (поклав трубку. Гукнув). Таню! Пантохлі!
4
Поки T а н я, нагнувшись, діставала їх під канапою, Радобужний зорив за її торсом і ногами. Озуваючи пантохлі, обперся на Таню:
— Мені щось нездужаеться, Таню.
Т а н я (випросталась). На службу підете?
Радобужний. Ні. Зараз до мене прийде мій секретар Кухман — впустіть. А більш нікого! Кажіть, нема вдома. Ніна Костівна встала?
Т а и я. Ще сплять.
Радобужний пригорнув Таню до себе. Вона м'яко вирвалась. Тоді він:
Ви знов водили тата до церкви?
Таня похнюпилась.
Водили, питаю?
Таня мовчала.
На зло мені, чи так? Таня. Вони просили.
Радобужний. А я не просив вас? Я?.. Не смійте цього робити! Востаннє кажу й приказую. Чуєш? Приказую!.. Це ж чорт зна що! Комуніста батько й домашня робітниця ходять до церкви. Та ти знаєш, яку шкоду ти мені цим робиш?
Таня. Ми до вечірні ходили. Ніхто не бачив.
Радобужний. І вночі побачать! (Знов пригорнув Таню). Ну скажи — на зло? Га?.. Таню! Не треба цього робити... Це ж міщанство, забобони, несвідомість, темрява. Мені ж болить.
Таня (випручалась). Вони просили.
Радобуж-ний (передражнив). Просили, просили!.. (Розсердився). Покличте сюди батька. Ну!
Таня пішла. Радобужний підійшов до других дверей. Неголосно, на випит погукав:
— Ніно, ти СПИШ?
Заспокоєний, вернувся й ліг.
5
Помацки увійшов сліпий батько: — Кликав, Андрію?
Радобужний. Сідайте, тату. (Підсунув стільця). Ви вчора ходили до церкви?
Старий. Ходив, сину. До вечірні ходив.
Радобужний. Мабуть, Таня?
Старий (звів брови). Що?
Радобужний. Намовила йти?
С т а р и й. Ні, ні! Я сам. Я її просив.
Радобужний (крекнув). Крадькома взялись ходити! Потайки! (Закурив).
С т а р и й. А так, сину, так. Колись ти малим крадькома бігав од мене, пам'ятаєш, цигарки палити, а тепер бач, я змалився, старий і темний, потайки бігаю од тебе...
Радобужний. Так то ж цигарки, а це церква, попівська служба, вечірня.
Старий. То чим гірша, сину, моя вечірня од твоїх цигарок? Кому з цього шкода?
Радобужний. Вам, а найбільш мені! Ось що, тату! Скоро має відбутися чистка партії. Ви знаєте, що то є чистка партії? Ні? Так знайте: одним махом мене ви— л пхають із партії і позбавлять служби, як тільки довіда-' ються, що ви, мій батько, ходите до церкви.
Старий (затривоживсь). Ото господи! За що? Не ти ж, Андрію, ходиш!
Радобужний. Скажуть, син комуніст, а й досі не навів батька на пуття, не розвіяв релігійного туману. А скільки я вам казав, доводив, виясняв, і ви ж погоджувались, тату? Погоджувались, що бога нема?
Старий (покірливо). А так.
Радобужний. А коли так, то чого ж ви, свідомий цієї думки...
Старий (устав). Андрію! Одвези мене! Радобужний. Знов своєї?
Старий. Додому, сину! На село! Занудився я тут у городі...
Радобужний. Киньте, кажу, вигадки!
Старий. Сам доставлюся. Щоб тільки вітрець подихнув на мене. Вітру, сину, отут у вас не чую. Десь шумить вгорі.
Р а д о б у ж н и й. Не вітер вам потрібен, а церква. Ходіть краще до клубу. Скільки раз просив, казав... Чуєте?
Старий. Темний я. Не бачу вашого клубу, який він є. А ще й до того цигарки там палять, кричать, штовхаються, лаються. А в церкві, сину, тихо. І люди немов другі стають — смирнішають, добрішають. І свічечки я там (рукою показав) немов отак бачу, і співають там хороше. Одвези, Андрію! А то я справді не вдержусь та, диви, і гайну ще раз з дурного розуму до церкви, а на тобі це скоїться. Бо бач, яка строга ваша партія...
6
Увійшла Т а н я, Радобужний увірвав промову: — Житимете тут! Таня. Товариш Кухман прийшли. Радобужний (до батька). Ідіть і не вигадуйте дурниць.
7
Коли старий вийшов, Радобужний взяв Таню за руку:
— Таню! Ти не сердься, люба, що останнім часом я до тебе ставився ну... Трошки неуважно. Не було часу, знаєш. Клопоти обсіли...
Таня. Навпаки,— випивши, ви дуже був уважний...
Радобужний. А ти не сердься, Таню! Завтра, ні, навіть сьогодні я візьмусь за твою освіту. Хочеш — навчу тебе політграмоти, до вечірньої школи оддам, хочеш? (Пригорнув).
Таня (покірливо). Пустіть!
Радобужний. Тільки не треба водити тата до церкви.
Таня. Там же товариш Кухман * ждуть. Радобужний (ліг). Проси.
8
Увійшов Кухман:
— Серйозно занедужали, Андрію Оверковичу? Радобужний. Які новини, скажіть? Сідайте. Кухман. Уже призначено. Радобужний. Трійцю?
Кухман. Так.
Радобужний (сів). Кого персонально? Кухман. Прізвищ не знаю. Один з комсенаторів, видно, старий. Навідали наше партбюро. Радобужний. Ну?
Кухман. Ну, як водиться, трійця на всі сто пролетарська. Очі у них пролетарські, рухи, голос — все пролетарське. Навіть сякаються по-пролетарському.
Радобужний. Коли почнуть?
Кухман. Кажуть,— за тиждень. Та не це головні новини. Радобужний. Ану?
Кухман. Учора в партійних вищих кулуарах, коли зайшла інтимна про вичистку мова, точніше, кого саме, приміром, у вас годилось би вичистити, то в числі інших, правда, обережненько, але було названо й вас...
Радобужний (за портсигар). Он як!
Кухман. Так!
* У рукописі помилково — Кесель. (Приміт. упорядника).
Радобужний. Хто назвав? Кухман. Перша — Килина-делегатка. Радобужний. Це та? Видвиженка з тютюнової? К у х м а н. На жаль, вона, тьотя Килина. Радобужний. Мотиви?
Кухман. Звичайні про такий случай, штамповані й трафаретні: бюрократи і тощо. Але було сказано й таке: тонкоштучний кар'єрист...
Радобужний. Хто сказав?