Люда. Я б завтра вже хотіла виїхати...
Інна. Та чого ж так раптово?!
Входить Круглик.
Інна. Ну, ми ще побалакаємо. Добре?
Люда сідає до писання.
Круглик (з порогу кричить). Інно Василівно! Вибачте за пізню візиту, але вечір такий чудовий, що я насмілився приїхати спокусити кого-небудь із вас проїхатись на автомобілі за місто. (Цілує руку Інні). Панні Люді моє вітання! А де ж Панас?
Інна. Вийшов трохи пройтись. Він зараз прийде, підождіть.
Круглик (уважно поглядаючи на Люду). Нема коли ждати, дорога Інно Василівно: місяць такий бездоганно прекрасний, бузок так пахне, що аж моторошно, що ви сидите в хаті. Панно Людо, кидайте ви тарабанити оту філософію, та їдьмо з Інною Василівною та зі мною в поле!
Інна. Панні Люді нема часу, а ми ходімте звідси, не будемо заважати їй докінчити роботу. Ходімте! (Бере його під руку й веде з кабінету в вітальню).
Круглик. Ну що ж, мушу скоритися такому насильству. (Пильно дивиться на Люду).
Інна. Розуміється, мусите! (Виходять).
Люда кладе лікті на стіл, бере голову в руки й сидить так, потім береться писати і знову задумується.
Інна. Ну, сідайте, де хочете, й розповідайте, що новенького. Цигарки маєте? Дайте, будь ласка.
Круглик (поквапом подає портсигар). З охотою! Прошу дуже. Що — ви, очевидячки, в маленькому підняттю?
Інна. Чого так думаєте?
Круглик. А цигарочку треба закурить. Жінка, яка не має постійної звички до куріння, курить од кохання, від гніву, взагалі від хвилювання.
І н н а. А я ж чого: від гніву чи кохання?
Круглик. А ви... від Панаса та панни Люди.
Інна. Що за дурниці?! Що ви мелете?!
Круглик. Вибачте, Інно Василівно; я розумію, вас ображає, що вас можуть підозрівати в хвилюванню через якусь там панну Люду, але що зробиш: факт. Хіба ні? Га?
Інна. Серйозно, Круглику, ви часом не випили занадто багато вашого рюдесгаймера?!
Круглик. Ні, Інно Василівно, я тільки зайшов оце на хвилинку до Марії Андріївни. Як свому старому приятелеві, вона мені в секреті дещо розказала. Ви ж, ради бога, не видайте мене!
Інна. Ах, он через що! (Весело сміється). Так, так, уявіть собі: Пан і панна Люда вдвох на машинці пишуть! Що ви скажете? Пан за лікті тримав панну Люду, а вона так писала. Тама, як побачила це, так трохи не зомліла.
Круглик. А знаєте, Інно Василівно, цікаве явище: от вуста ваші сміються, а в очах видно біль.
Інна (сміючись). Та не може бути?! Оце лишенько! Що ж мені робити?
Круглик. Так, ваше становище дійсно погане. Така ідеальна вірна любов, восьмилітнє родинне бездоганне щастя, й раптом... якась міщаночка... А головне: вас обдурюють і вас жаліють. Вас, ви подумайте це! Га?
Інна (сміючись). Слухайте, любий Круглику: я вам не раз казала, що ви не фабрикант, а поет, Жюль Берн, Фенімор Купер. їй-богу. Вам би тільки фантастичні поеми писать.
Круглик. Але ж і гордість у цієї жінки!! Але ж і гордість! Мене це просто захоплює. Панас на моїх і на ваших очах цілуватиме другу жінку, й ви все-таки будете мені казати, що ні. Не сміє цього бути — й кінець! Правда?
Інна. Жюлю Верне, не хвилюйтесь.
Круглик. Але, на жаль, це є, Інно Василівно, є. І давненько вже є, коли хочете знати. Я вже з тиждень, як помітив це в очах Панаса. А я ж у його очах, як у книзі, читаю. Ну, так що я вам кажу, коли ви це краще за мене знаєте. А от, хочете, я вам краще скажу, що з цього всього буде?
Інна. О, та ви ще й ворожбит? Ану-ну, поворожіть. Дати руку?
К р у г л и к. Ні, я й без руки скажу. Так от, слухайте: ви... будете моєю.
Інна (вражено дивиться на нього й вибухає щирим реготом). Ой Круглику! Ой милий! Ви вже Фенімора Купера перегнали...
Кругл и к (спокійно посміхаючись). А от послухайте спокійніше,й ви побачите, що так воно й мусить бути. Це дуже цікаво. Любов ваша вже скінчилась.
Інна. Уй, боюсь!
К р у г л и к. Любов скінчилася. Ви ще якийсь час будете нічого "не помічати", боротись і так далі. А потім одного чудового дня...
Інна. "Бездоганно чудового!.."
К р у г л и к. Бездоганно чудового дня ви раптом помститесь на Панасі. Але жорстоко, болюче помститесь. А для цього... ви зрадите його зі мною. Так-так, не смійтесь, власне зі мною. Бо я — його друг. Це раз. Я — такий негарний. Це — два. З кимсь іншим зрада не буде для нього така болюча, а зі мною... надзвичайно болюча й образлива. Далі: ви — горді, ви до останнього будете старатись, щоб ніхто не знав про ваш скандал. Правда ж? Через це ви знов-таки зі мною зрадите, бо знаєте, що своєю помстою ви дасте одній людині біль, а другій — надзвичайне щастя, про яке вона мріє довгі роки, за яке на всяке злочинство готова піти. А це притягає. Бачите, як витворюється логічна, фатальна необхідність? І це буде! Інно Василівно, побачите, це мусить так бути!
І н н а. А знаєте, Круглику, треба признати, що ви досить хитро провадите свою гру: під виглядом одвертості чи нахабства ви вмовляєте в мене зарані певні вчинки. Ви просто гіпнотизер.
Круглик. Ні, Інно Василівно, я тільки трошки знаю душу людини. Щоб перемогти панну Люду, цю нову й через те бажану для Панаса женщину, вам треба самій стати для нього новою й бажаною, треба викликати жадність самця, яка тепер звернена на панну Люду... А це...
Інна раптом починає про себе закотисто, довго сміятись.
Круглик. Можна знати, що вас так смішить?
Інна (серед сміху). Ні, тепер... не можна... Колись... колись, може, й довідаєтесь.
Круглик. Шкода, шкода, що не можу з вами тепер посміятись.
Інна. Нічого, колись, кажу, посмієтесь. (Встає). Та ще як же, Круглику, посмієтесь!.. Ну, я дуже дякую вам, що ви так турбуєтесь нашим родинним щастям і даєте такі хороші поради, але я гадаю, що мені вдасться й без таких екстрених заходів зберегти його. (З гумористичним пафосом піднімає руку). Все переможу! (Сміється). Ну, а тепер, вибачте мені, піду я спати. А ви їдьте кататись під місяцем і творити фантастичні поеми. Добре? (Простягає руку).
Круглик. Ну, побачимо, чия перемога буде. Я думаю, що кінець кінцем буде моя. І панна Люда мені в тому допоможе.
Інна (сміється). Хіба? А я, уявіть ви собі, думаю, що панна Люда власне мені поможе!
Круглик. Вам? Дуже сумніваюсь. Інна. Побачите.
Круглик. Та побачимо. Ну, спіть спокійно, коли зможете.