— Ги-ги! — коротко реготнули козаки.
— Слава Йсу! — в один голос промовили ченцi, наближаючись до товариства.— 3 приїздом! З приїздом, пани-козаки.
— А-а!.. Брати-домiнiкани! Здоровенькi були! Драстуйте, драстуйте! iронiчно, але миролюбно залунало у вiдповiдь.— День добрий, брате Iгнацiю! Добрий день, брате Бонiфацiю! Просимо до вечерi, сiдайте!
Брат Iгнацiй i брат Бонiфацiй не примусили себе просити. Повитягали з кишень ложки i срiбнi пузатенькi чарочки й пiдсiли до казана.
— Налийте ж їм оковитої, раз так!
I вже з'явилася звiдкись кварта, i полилася сизо-каламутна рiдина у притьмом пiдставленi пузатенькi чарочки. Зацмокали апетитно губами брати-домiнiкани,
Брат Бонiфацiй Пантофля був немолодий уже, огрядний, з обвислими щоками i з широким м'яким носом, справдi схожим на пантофлю. Все обличчя його лиснiло вiд жиру i вiд солодкавої посмiшки.
Брат Iгнацiй Гусаковський обличчя мав худе, обтягнуте шкiрою. Близько й глибоко посадженi очi дивилися хижо. Цей хижий вираз ще пiдкреслювався тим, що зуби його були весь час вишкiренi,— коротка верхня губа не прикривала зубiв. Точнiсiнько як у Павла Голозубенецького. Я одразу подумав: чи не предок це страшного любителя смертельних номерiв? Мiж тим брати-домiнiкани випили по третiй, розчервонiлися й завели спасенну розмову.
— Во гресєх погрязаєте, панове козацтво, во гресех! — жуючи, мовив брат Iгнацiй.— Не встигли приїхати, а вже знову, бачимо, пустили конi й воли свої пастися на землi святого кляштора нашого бiля рiчки Горенки.
— Не гоже сiє, панове, не гоже! — заплямкав масними губами брат Бонiфацiй.— Карає Господь нерозумних-десницею своєю.
— Та чи не подурiли ви, брати-домiнiкапи? — здивовано сплеснув руками Терентiй Бухало.— Вiдколи це вона ваша? Пасовисько на березi Горенки з дiда-прадiда було наше, козацьке.
— Авжеж! — пiдхопив Лаврентiй Нетудичхайло. Загомонiли й iншi.
— Тестемонiум паупертатiс! (Як пояснив менi потiм Чак, латиною це означає буквально "свiдоцтво про бiднiсть", а в переносному розумiннi показник чиєїсь недоумкуватостi. — Примiтка Стьопи Наливайка.) — презирливо скрививши губи, по-латинi сказав брат Iгнацiй братовi Бонiфацiю i вже тодi звернувся до козакiв: — Не гнiвiть господа, раби Божiї! Найбiльший грiх зазiхати на добро чуже, на чужу землю.
— Та це хто ж зазiхає? — пiдхопився Iван Пушкаренко.— Чи не ви з королем своїм, з шляхтою своєю прийшли сюди на землю пашу ще й...
— Дух бунтарський затьмарює розум ваш! — перебив його брат Iгнацiй, пiдвищивши голос.— Мало вам урокiв коронного вiйська. Чи усмiхається хiба доля Кизима й Кизименка, на палю посаджених у Києвi нещодавно?
— Iстинно так! — хитнув головою брат Бонiфацiй.
— Та що ж це таке?! — зiрвався з мiсця Лук'ян Хурдига.— Невже терпiтимем?! Як бидло, мовчати будемо на зухвалi цi слова?
— Гу-у-у! — наче один могутнiй подих вирвався з козацьких грудей. Єдиним рухом рвонулися козаки до братiв-домiнiканiв. Ще мить, i затрiщали б, ламаючись, костi брата Iгнацiя i брата Бонiфацiя. Та...
— Стiйте! — залунав гучний голос Тимохи Смiяна.— Стiйте! Чи козацьке це дiло битися з синами божими у пiдрясниках?.. Погомонiти ж можна. Тихо. Мирно. Вони ж гостi нашi. Хiба козаки гостей так стрiчають?
I застигли враз важеннi козацькi кулаки, вже занесенi над тонзуристими головами братiв-домiнiканiв.
— А налийте ж їм ще оковитої, та вип'ємо з ними за добре людське серце, що дарує милiсть i любов ближньому своєму. Чи не так говорив святий Домiнiк? — схилився Тимоха Смiян до скоцюрблених на землi братiв-домiнiканiв.
— Iстинно так,— хитнув головою брат Бонiфацiй Пантофля. Брат Iгнацiй Гусаковський, блiдий, як сметана, тiльки мовчки смикнувся, не в змозi вiд переляку розтулити рота.
Лукаво перезирнувся Тимоха Смiян з козаками, пiдморгнув їм, i полилася сиза каламуть у пузатенькi чарочки братiв-домiнiканiв. Поналивали козаки й свої чарки.
— Ну ж, будьмо та людей не гудьмо! — виголосив Тимоха Смiян, пiдносячи вгору чарку.
Тремтячими руками ледве донесли брати-домiнiкани горiлку до ротiв. I одразу ж потяглися ложками до кулешу.
— Е, нi! — вигукнув Тимоха Смiян.— Пiсля першої тiльки наймити закусують. Наливаймо зиову!
— Iстинно так! — знову хитнув головою брат Пантофля. I знову мовчки смикнувся брат Гусаковський, ще й не прийшовши до тями.
— Ну, будьмо!
Посоловiли очi в братiв. I вже минув отой смертельний переляк. I вже знову повернувся до них дар мови, i, хоч язики в них заплiталися так, що ледве ворушилися в ротах, вони спромоглися вже па розмову.
— Ба-ба-блажен муж смирний та тихий,— пiднявши догори палець, пробелькотiв брат Iгнацiй.— Не бунтуйте i блаженнi будете.
— I-iк-iстинно та-ак! — гикнувши, пiдтвердив брат Бонiфацiй.
— Тестемонiум паупертатiс, як ви кажете,— усмiхнувся Тимоха Смiян, Видно було, що й на латинi вiн добре знався.
— Га? — смiшно вирячився зовсiм уже косими очима брат Iгнацiй.
— Хи-хи-хи! — дрiбно засмiявся брат Бонiфацiй, трясучи своїми одвислими щоками.— Брат Iгнацiй натестемонився до... чортикiв. Хи-хи-хи-хи-хи-хи!..
До брата Бонiфацiя враз несподiвано повернулася спритнiсть, вiн усунув братовi Iгнацiю руку в кишеню i вихопив звiдти гаманець:
— А це що таке, брате? Чиї це грошики, я вас питаю?
— Як ви смiєте, брате, лазити по чужих кишенях?! — як гусак, витягнув шию брат Iгнацiй.— Ви, брате, свиня!
— Це не я, а ви, брате, свиня! — вирячив банькатi очi брат Бонiфацiй.Свиня i злодiй. Бо то ж гаманець брата Амброзiя, що пропав у нього сьогоднi вранцi.
— Це мiй гаманець! У мене завжди був точно такий, як у брата Амброзiя! Це можуть засвiдчити усi брати.
— Правильно! От вiн! — торжествуюче вигукнув брат Бонi
фацiй, вихоплюючи з iншої кишенi брата Iгнацiя iнший, абсолютно
подiбний гаманець.
— У-у! Пантофля! — прохрипiв брат Iгнацiй i пхнув брата Бонiфацiя.
— Гусак! — I брат Бонiфацiй у свою чергу пхнув брата Iгнацiя.
— Жаба стара!
— Голозубий череп!
— Щоб тобi вдавитися!
— Щоб ти луснув!
Вигукуючи прокльони i лайки, брати-домiнiкани раз у раз пхали один одного в груди.
Козаки аж качалися вiд реготу.
— Ну, досить уже, досить,— смiючись сказав нарештi Тимоха Смiян.— Ех ви, брати божi! А ще й орден свiй "жебрущим" . називаєте. Мовби цураєтесь благ земних, багатств мирських, а воно, бач, як виходить. Ну, погуляли й досить. I вам, дорогi гостi, до кляштора час. I нам з дороги вiдпочити треба. Потомилися. Ходiть здоровi!