Н а с т я (до Наталки). Ач, який ввічливий!
Н а т а л к а. Настоящий хрант.
(Беруть конфекти.)
П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...
Г о л о х в о с т и й. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний скус!
Н а с т я (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою трощить, а тут — пальцини.
Н а т а л к а. Це на нас критика.
Г о л о х в о с т и й. Только дозвольте, Проню Прокоповоно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струнє! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасьє, мигдалу... Я вже просто одпрошуюсь,— што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, трєснухь — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають... Дак я вам целий воз...
П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?
Г о л о х в о с т и й. Што ви, Проню Прокоповно? І у думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство... Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!
П р о н я. Ви так і понімайте!
Г о л о х в о с т и й. Ах, ах! Да я з своєй сторони при полном акордє, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Г о л о х в о с т и й. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млинє, так што-небудь і ляпне!
Н а с т я (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою...
Н а т а л к а (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Н а т а л к а. Ходім уже!
Г о л о х в о с т и й. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик! ?
Н а с т я. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Н а т а л к а (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
П р о н я. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Н а т а л к а. Нічого, ваш кавалер позбирає... докласти вам воза!
(Пішли.)
ВИХІД VI
(П р о н я й Г о л о х в о с т и й)
П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Г о л о х в о с т и й. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви,— без мила голите.
П р о н я. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Г о л о х в о с т и й. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять,— Мусатов і хранцюзька помада.
П р о н я. Мерси.
Г о л о х в о с т и й. А в тіятрі любите?
П р о н я. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Г о л о х в о с т и й. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
П р о н я. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мушина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Г о л о х в о с т и й. А ви які читали?
П р о н я. "Єруслана Лазаровича", "Кровавую звєзду", "Чорний гроб"...
Г о л о х в о с т и й. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман... вот раман, так раман... "Битва руських з кабардинцями" — а-ах! Або — "Матильда — чилі хранцюзька гризетка", або теж "Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться". Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!
П р о н я. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
Г о л о х в о с т и й. Да, штоб аж волос смалила!
П р о н я. Ах, ето ужасно жорстоко...
Г о л о х в о с т и й. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.
П р о н я. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...
Г о л о х в о с т и й (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите? П р о н я (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки!
Г о л о х в о с т и й. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пУ с т я ки!
П р о н я. Я і понятія у цім нікоторого не імію...
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, не безпокойтесь!
П р о н я. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно...
Г о л о х в о с т и й. Коли без етого никак нельзя обойтиться все равно прийдьоться...
П р о н я. Ах, не говоріть мінє про любов... І я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Г о л о х в о с т и й. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
П р о н я. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать...
Г о л о х в о с т и й (цілує руку). Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол...
П р о н я. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно... Г о л о х в о с т и й. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).
П р о н я. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите...
Г о л о х в о с т и й. Прийду, прийду, моя канахветочко!
П р о н я. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить хвіртки). Ламур! (Вибіга).
ВИХІД VII
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! П р о н я, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочкє у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи... Але зате ж все моє! От уджигну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути,— буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок... хр-р-р... Хап — і єсть! Хап — і єсть!