За чарівною квіткою

Сторінка 15 з 23

Бердник Олесь

— Ну, досить! Пішли далі! — скомандував Вася.

Пережита пригода змусила забути про втому. Навіть Сеня більше не скиглив. Пройшовши галявину, мандрівники зупинилися. Зліва виднілася висока круча, заросла густими кущами. Біля підніжжя кручі височіла товстезна верба. Вася підійшов до неї, здивовано свиснув.

— Дупло! Чи не та це верба, про яку говорилося в папері?

— Мабуть, — озвалася Юлька.

— Знаєте що? — рішуче промовив Вася. — Давайте дождемося ранку тут. А потім побачимо…

Сеня з радістю погодився. Він перший заліз у дупло. Там росла м’яка трава. Юлька приєдналася до нього, і скоро вони солодко засопіли носами.

А Вася не міг заснути. Він все думав про незвичайні пригоди ночі, намагаючись збагнути, звідки взялася квіточка, вогонь біля кручі, таємничий папір, його розум не міг знайти задовільної відповіді. Вася засунув руку в кишеню і намацав коробочку.

Ага! Це ж коробочка з жуком-світляком! Треба ще подивитись на нього.

Вася відкрив коробочку, задумався. В пітьмі він побачив на дні коробочки сяйво, як і в ту ніч, коли вони вперше добували чарівну квітку. І якийсь нікчемний жук обдурив їх! Справжня квіточка он яка! Вона велика, яскрава і дійсно чарівна!.. А жука треба буде зберегти і віддати в школу юннатам…

Але жук, очевидно, не згодився з таким висновком Васі і вилетів з коробочки. Він промайнув над вербою, зробив коло вгорі і золотою зірочкою зник серед верховіття дерев.

Вася відкрив рот від несподіванки і довго дивився йому вслід. І здалося хлопцеві, що в тому місці, де зник жук, небо почало світлішати, загоралось ледве помітним багрянцем. Здавалось, наче та іскорка вогню почала розпалювати в небі казкове багаття. Десь далеко-далеко у високості загорілись рожевим вогнем хмаринки. Вони були схожі на легенькі пухнаті волокна бавовни, пофарбовані в червоний колір.

Починався літній ранок. Лісову тишу порушували тільки багатоголосі хори птахів. На вербі різко каркнула ворона, важко знялася з гілляки і полетіла геть. Над кущами поповзли клапті сивих туманів.

— Хлопці! — раптом закричав Вася. — Вставайте! Ми правильно прийшли!..

— Шли! — відгукнулась насмішкувата луна і понеслася в далеч по болотистій долині.

З великого дупла з’явилася голова Сені. Він мав дуже смішний вигляд. Порохно з дупла поналазило в його чуб, обличчя було замурзане, куртка розірвана. Він чхнув, закректав і виліз зовсім, розгублено озираючись навколо. Слідом за ним вискочила Юлька. Її коси смішно стирчали, мов ріжки.

— Що трапилось? — запитала вона.

— Погляньте! — відповів Вася, вказуючи на схід.

Справді, недалеко від них виростала з лісових хащів висока круча, нависаючи над невеликим озером з прозорою спокійною водою. Вона була червоного кольору, як і говорилося в плані.

ТАЄМНИЧИЙ ПЛАН

Над зубчатим краєм ялинового лісу з’явився шматок сонячного кружала. Він бризнув веселим потоком сліпучо-рожевого проміння. Через хвилину все навколо було залите чарівними фарбами літнього ранку. Кожне дерево, кожен листочок, всяка травинка, здавалось, заворушились і простяглись назустріч животворному сонцю. Озеро спалахнуло багряним відблиском, захвилювалося, — то десь посередині, граючись, вистрибнула з води велика рибина і знову пішла в глибину.

Діти отямились від неповторного враження і поглянули на кручу. Вона справді була червона. Сумніву не було — це те місце, про яке говорилося в таємничому плані.

— Ну, давай скоріше, — поторсав Сеня Васю за рукав. — Де наша сулія? Як там далі?

— Чого ти поспішаєш? — огризнувся Вася. — Все одно про нашу подорож уже взнали… Нічого не поможе!

— Нема більш сили терпіти, — скривився Сеня. — Треба скоріше відшукати карб і вибиратися з лісу, бо ми попухнемо з голоду…

Юлька з докором подивилася на Сеню.

— Як тобі не соромно! Тут таке діло, а ти про їжу… Можна й потерпіти!

Сеня надувся, сердито засопів носом, але промовчав.

— Гаразд! — заспокійливо обізвався Вася. — Потерпи трохи. Я зараз наловлю риби в цьому озері, і насмажимо…

— На чому ти її насмажиш? — недовірливо запитав Сеня.

— На вогні! Наштрикнемо на лозину і засмажимо…

Сеня скептично знизав плечима. Вася, не відповідаючи на цей образливий жест, почав роздягатися. Залишившись в трусиках, він поліз у воду, заухав, потім добрався до густого куща темно-червоної лози і почав мацати серед коріння. За хвилину він викинув на берег невеликого окуня. Рибина впала біля Юльки і, підстрибуючи, намагалася добратися знову до води.

— Ні! Не втечеш! — захоплено закричала дівчинка, хапаючи окуня за зябра. Вона виламала лозину і наштрикнула рибину на неї в отвір між зябрами. За цей час Вася викинув ще одного великого окуня. Скептичний вираз на обличчі Сені зник і він теж з нетерпінням дивився на голову Васі, яка стриміла над корчами.

— Миньок! Миньок! — раптом закричав Вася, захльобуючись водою. Він довго возився під великим корчем, пускаючи бульби ротом, але боротьба з миньком закінчилась перемогою рибалки. Очі його перетворилися в сяючі радістю щілинки, і він виніс на берег велику чорну рибину, яка шалено звивалася в його руках. Вона була наштрикнута на ту ж лозину.

Вася знову поліз у воду. Над озером раз у раз лунали переможні голоси дітей. На низці було вже десять рибин. Вася посинів, замерз і, нарешті, вирішив закінчити лов.

— Ну що, спочатку приготуємо рибу чи прочитаємо план? — одягнувшись, запитав він у друзів.

— План, — рішуче озвалася Юлька. Сеня одвернувся і подивився собі під ноги. Вася з Юлькою перезирнулись і засміялись.

— Значить, що там написано? "Стати обличчям до сходу біля дуплястої верби і прочитати другий папір"… А де ж другий папір?..

— Мабуть, в сулії, — висловила припущення Юлька.

Вася поліз пальцем в шийку череп’яної сулії, але паперового сувою не дістав.

— Що ж робить? — почухав він потилицю.

— Розбити, — рішуче втрутився Сеня. — Він підняв з землі круглий камінь і подав брату. Вася з жалем подивився на посудину.

— Може, ми не маємо права розбивати її?

— Чому? — здивувався Сеня.

— Тому, що це старовинна знахідка…

— Розбивай, — втрутилася Юлька. — Все одно не повірять, якщо ми розповімо про чарівну квітку. Скажуть, збрехали…

— І то правда, — сказав Вася. Він, повагавшись, вдарив каменем по шийці. Сулія розкололась. Всередині лежав сувій таких же жовтих паперів, як і перший. Вася розгорнув його, з хвилюванням проглянув перший рядок тексту, що був написаний великими червоними літерами.