З невисланих листів

Сторінка 2 з 2

Чарнецький Степан

Іду. Назустріч добрий вечір лине,
Лягають тіні. Світ, мов простір моря,
А надо мною небо темно-синє
І серед хмар — одна вечірня зоря.

Гей, зоре моя, добра, ясна зореї
Будь ти одна зі мною серед ночі,
Хоч я моряк, що без стерна на море
Виплив й несеться вдаль, у світ за очі.

Хоч, може, кручі ждуть мене зрадливі,
І вир підводний здружиться зі мною,
Попливу далі в сонці, в мряці, зливі
На світа край,— лиш ти будь надо мною…

А згаснеш ти — і тьма заллє простори,
Не задрижу й не зіб'юся з дороги;
Мені ж байдуже: доли це чи гори,
Чи битий шлях, чи дикі перелоги…

Йду й посилаю я листа з дороги —
Сухий, колючий, як оте будяччя…
Тут осінь зжовклий лист мете під ноги
Й разом зі мною за тобою плаче…

Темніє небо, вкрите бурунами…
Гей, хто з нас збагне долю прехимерну?
Шелестить зжовкле листя під ногами,
Що йду від тебе — й до тебе поверну…

***

Джерело:Цифрова Українська Бібліотека.