З холодним серцем

Сторінка 58 з 85

Труман Капоте

Тим часом у геть закуреній камері навпроти, де відбувався другий допит Гікока, Най і Черч методично провадили далекогляднішу стратегію. Розмова точилася вже три години, а жоден з них і словом не згадав про вбивство; це весь час тримало заарештованого в напруженому чеканні. Говорили про що завгодно: про релігійні погляди Гікока ("Що таке пекло, я знаю. Траплялося там бувати. Можливо, існує і рай. Багатії в нього вірять"), про його статеве життя ("Я завжди поводився як стопроцентно нормальний мужчина"), знову поверталися до їхньої із Смітом недавньої мандрівки через усю країну ("Чому ми весь час переїжджали з місця на місце? Хотіли знайти роботу, ото й тільки. Але нічого пристойного не траплялось. Я навіть землекопом був найнявся..."). Але все крутилося навколо отого головного, про що мовчали детективи, і вони були певні, що ця обставина дедалі дужче непокоїть Гікока. Незабаром він заплющив очі й торкнувся рукою повік. Пальці його тремтіли.

— Щось негаразд? — спитав Черч.

— Голова болить. Несила терпіти.

Тоді Най сказав:

— Подивіться на мене, Діку.

Гікок слухняно звів очі. Вони, як здавалося Паєві, мовчки благали його щось говорити, звинувачувати, щоб заарештований міг знайти опору в захисті, у впертому запереченні.

— Можливо, ви пригадуєте, я сказав учора, що вважаю вбивство Клаттерів майже бездоганним злочином. Убивці припустилися лише двох помилок. По-перше, залишили свідка. А по-друге... ну що ж, я покажу вам...

Він підвівся, пішов у куток і приніс коробку й портфель, що їх поклав там до початку допиту. Потім дістав із портфеля велику фотографію.

— Це,— сказав він, кладучи фотографію на стіл,— точне розміром зображення слідів, знайдених біля тіла містера Клаттера. А оце...— Він розкрив коробку.— Оце чоботи, які їх залишили. Ваші чоботи, Діку.

Гікок подивився й одвів очі. Упершись ліктями в коліна, він обхопив руками голову.

— Щодо Сміта,— сказав Най,— то він був ще необачніший. Ми маємо і його чоботи, і вони точно збігаються з іншими слідами. З кривавими.

До Гікока підійшов Черч.

— Ось що з вами буде, Гікок,— мовив він.— Вас одвезуть у Канзас і звинуватять у злонавмисному вбивстві по чотирьох пунктах. Пункт перший: в ніч на п'ятнадцяте листопада тисяча дев'ятсот п'ятдесят дев'ятого року Річард Юджін Гікок вчинив карний злочин, свідомо і з наперед обміркованим наміром заподіявши смерть Герберту Вільяму Клаттерові. Пункт другий: в ніч на п'ятнадцяте листопада тисяча дев'ятсот п'ятдесят дев'ятого року той-таки Річард Юджін Гікок вчинив карний злочин...

Клаттерів убив Перрі Сміт,— сказав Гікок. Він підвів голову й повільно випростувався на стільці, мов боксер, що зводиться на ноги після нокдауна.— Це Перрі. Я не міг його зупинити. Він убив їх усіх.

*

Поштмейстерка Клер, сидячи за чашкою кави в "Гартменовому кафе", невдоволено зауважила, що радіо говорить надто тихо.

— Підкрутіть звук,— зажадала вона.

Приймач був настроєний на Гарден-Сіті. Місіс Клер почула:

"...Після того як Гікок видушив із себе страшне признання, його вивели з камери для допитів, і в коридорі він знепритомнів. Співробітники КБР ледве встигли підтримати його. Як переказують згадані співробітники, Гікок визнав, що він і Сміт пробралися в будинок Клаттерів, сподіваючись знайти у сейфі не менш як десять тисяч доларів. Не виявивши сейфа, вони позв'язували господарів і перестріляли одного по одному. Сміт не підтверджує, але й не заперечує своєї участі в убивстві. Дізнавшись про те, що Гікок підписав признання, він сказав: "Я хотів би побачити заяву мого приятеля". Але це прохання було відхилене. Офіційні особи відмовилися повідомити, хто саме вбив Клаттерів — Гікок чи Сміт. Вони наголосили, що заява Гікока — це тільки його версія. Співробітники КБР, що мають привезти злочинців до Канзасу, вже виїхали машинами з Лас-Вегаса. Передбачається, що вони прибудуть до Гарден-Сіті в середу надвечір. Тим часом окружний прокурор Дуейн Вест..."

— Одного по одному...— промовила місіс Гартмен.— Ви собі уявляєте? Не дивно, що той мерзотник зомлів.

Інші присутні в кафе — місіс Клер, Мейбл Гелм і кремезний молодий фермер, що зайшов купити плитку жувального тютюну,— ледве промимрили щось у відповідь. Місіс Гелм приклала до очей паперову серветку.

— Я не хочу цього чути,— сказала вона.— Не хочу, не можу...

"...Звістка про те, що злочин розкрито, не викликала особливої реакції в містечку Голкомб, яке лежить за пів-милі від садиби Клаттерів. Але більшість членів місцевої громади, що налічує двісті сімдесят чоловік, зустріла її з полегкістю..."

— З полегкістю! — чмихнув молодий фермер.— Знаєте, що стало з моєю жінкою, коли ми вчора ввечері почули це по телевізору? Ревіла, як дитина.

— Цить! — сказала місіс Клер.— Це про мене.

"...Як заявила голкомбська поштмейстерка, місіс Мертл Клер, жителі містечка задоволені, що злочин нарешті розкрито, але дехто з них вважає, що до нього можуть бути причетні й інші особи. Місіс Клер сказала, що багато хто й тепер замикає двері на всі замки і тримає зброю напоготові..."

— Ой Мерт! — засміялася місіс Гартмен.— Кому це ти таке казала?

— Репортерові з "Телеграм".

Більшість знайомих чоловіків ставилися до місіс Клер так, наче й вона належала до їхнього роду. Отож фермер, що був у кафе, ляснув її по спині й сказав:

— Слухай, Мерт, хай тобі абищо! Невже ти справді вважаєш, що тут замішаний хтось із нас, тутешніх жителів?

Авжеж, місіс Клер саме так вважала і, хоч досі ніхто не поділяв її поглядів, цього разу вона була не самотня. Більшість голкомбців, проживши сім тижнів серед лиховісних чуток, взаємної недовіри й підозріливості, виказували видиме розчарування, коли дізналися, що вбивця не з їхнього середовища. Багато хто просто відмовлявся вірити, що в усьому винні якісь двоє невідомих, заїжджі злодії. Тож і тепер місіс Клер сказала:

— Можливо, це зробили таки вони, оті двоє. Але це ще не кінець. Ось постривайте. Нехай докопаються до самого денця, тоді побачимо, хто за цим ховається. Кому Клаттер стояв поперек дороги. Призвідник...

Місіс Гартмен зітхнула.

— Сподіваюсь, ти помиляєшся, Мерт.

— А я сподіваюсь,— обізвалася місіс Гелм,— я сподіваюсь, що їх міцно замикають. Бо я й хвилини спокою не матиму, знаючи, що вони десь тут поблизу.