1
НАШЕ МІСТО
Маленьке містечно Воронків — щось на зразон Касрилівий*. — Легенда з часів Мазепи. — Стара синагога, старе кладовище, два ярмарки
Герой цього біографічного роману ріс і виховувався в тій самій Касрилівці, що вже трохи відома світові. Знаходиться вона, коли вам цікаво знати, в Полтавській губернії, недалеко від старого історичного міста Переяслава, і називається вона не Касрилівка, а Воронків. Занотуйте це собі.
Я мав би, власне, назвати місто й дату народження мого героя, як це звичайно роблять усі письменники-біографи. Та, признаюсь, воно мене не цікавить. Мене цікавить якраз оця маленька Касрилівка, тобто Воронків, бо ніяке інше місто в світі так не закарбувалося в його пам'яті, як оця благословенна Касрилівка-Воронків, і жодне інше місто в світі не припало йому так до душі — він і досі не в силі його забути й не забуде його ніколи-ніколи.
І справді, яке інше місто в цьому величезному світі — хай то буде Одеса, або Париж, або Лондон, або навіть Нью-Йорк — може похвалитися таким великим, розкішним базаром і такою силою єврейських крамниць та крамничок, столів, столиків та рундуків, завалених цілими горами свіжих запашних яблучок і грушок, динь та кавунів, якими б свині й кози охоче поласували, коли б перекупки безнастанно не воювали з ними; а ми, хедерники *, з тим більшою охотою скуштували б оцих ласощів, та нам, на жаль, зась...
Яке інше місто має таку стару, згорблену синагогу з таким гарним різьбленим кіотом, оздобленим двома левами, що скидалися б на птахів, коли б не їхні висолоплені язики та роги, в які вони сурмлять? У цій древній синагозі, розповідають старі євреї, наші прадіди замкнулися, рятуючись від Мазепи, сиділи три дні й три ночі в молитовному уборі, читали псалми, і це .їх урятувало від смерті. Ті самі люди розповідають, що тодішній старий рабин благословив цю синагогу, щоб вона ніколи не горіла, і вона таки не горить, хоч би яка пожежа бурхала навколо.
Яке інше місто має таку лазню, що стоїть на узгір'ї, біля самої річки, і має такий колодязь, в якому вода ніколи не вичерпується? А сама річка! Де ви ще бачили в світі таку річку, в якій споконвіку купаються цілі покоління хлопчаків — хлюпаються, навчаються плавати, ловлять рибок, показують в воді всілякі штуки — любо подивитися? Про стару лазню, що на диво всім збереглася, старі люди теж мають що розповісти. Там колись повісився чоловік. Напився й повісився. І тоді пішов по місту наговір, нібито його повісили євреї. На місто насунуло лихо: збиралися відшмагати чи то й справді відшмагали найша-новніших громадян міста. Я не хочу надто розводитись про цю подію, бо не люблю сумних історій, якщо навіть вони відбулися не тепер, а за старих часів...
Яке інше місто має таку високу гору, що сягає верхів'ям аж до хмар? За тією горою — всі це знають — поховано скарб ще за часів Хмельницького. Не раз той скарб, розповідають старі люди, бралися викопувати, та мусили облишити свій намір, бо натрапляли при цьому па кістки, на руки, ноги, черепи людей, завитих у савани. Певно, то були наші предки, можливо, мученики... Хто знає?
У якому іншому місті ви зустрінете таких шановних городян? Вони, здавалося б, всього лише дрібні крамарі та шинкарі, що живуть нібито тільки завдяки торгівлі з селянами або один за рахунок одного, проте всі вони поводяться з гідністю: кожен має свою домівку, свою сім'ю й своє місце в синагозі, хай то буде біля східної стіни * чи в протилежному кутку — це байдуже! А коли дехто не такий родовитий і багатий, то в нього завжди знайдеться родовитий чи багатий родич, про якого він безперестану говорить і розповідає такі чудасії, що аж голова йде обертом.
А старе кладовище! Таке велике, чудове кладовище, де більшість могил густо заросла травою й вже не знати навіть, чи залишились там людські кістки! Про це кладовище можна було б багато що розповісти, і, звісно, не дуже веселі історії, ба навіть вельми страшні історії, певна річ, з давньої минувшини, але проти ночі не варт згадувати про кладовище.
Невелике то містечко Воронків, але яке гарне, яке принадне! Ви можете пройтися по ньому вздовж і впоперек за півгодини, якщо ви, звісно, маєте ноги й у силі це зробити. Ні залізниці, ні моря, ні гамору! Усього тільки два ярмарки на рік: Красні торги й Покрова — мабуть, спеціально для євреїв, щоб вони могли торгувати й дещо заробити. Зовсім малесеньке містечко, але там ви почуєте стільки чудових історій та легенд, що лише з них самих можна б скласти цілу книжку. Я знаю — історії та легенди ви любите. Це, власне, для вас головне... Але ми не можемо тепер на цьому зупинитись, ми мусимо суворо додержуватись рамок біографії й повинні насамперед ознайомити вас, як це заведено, з батьками героя. І хай вас тішить те, що я починаю одразу з батька й матері, а не з діда й прадіда, як це роблять інші біографи.
З
БАТЬКО Й МАТИ
Воронківський багатій та його численні професії.—Цілий табунець дітей.— Служниця Фрума панує над ними. — Наш герой — перекривлювач і шибеник
Високий на зріст, із завжди заклопотаним обличчям, з високим, білим зморшкуватим лобом та рідкою усміхненою борідкою, шановний господар, побожна людина, знавець талмуда, біблії та староєврейської мови, прихильник тальненського цадика *, поклонник Мапу, Слонімського та Цедербаума *, казуїст, арбітр і порадник, шахіст, людина, що розуміється на перлах і діамантах,— отакий є достеменний портрет батька нашого героя реб * Нохема Веви-кова, якого вважали найбагатшою людиною в місті.
Важко сказати, які великі статки могли бути в такого воронківського багатія, але справ у нього було багато. Він був посесором, постачав заводові буряки, держав земську пошту, торгував хлібом, вантажив баржі на Дніпрі, рубав ліс і відгодовував худобу брагою. Проте сім'я жила з "мануфактурної крамниці". А втім, воно тільки мовиться так — "мануфактурна крамниця". Насправді там була і галантерея, і бакалія, і сіно, і овес, і домашні ліки для селян і селянок, і залізний товар. У справи "мануфактурної крамниці" батько не втручався. Цим відала мати, жінка енергійна, моторна й страшенно сувора з дітьми.