— Чи є серед вас лікар?
Руку підніме якийсь студент-медик, почуваючи себе достобіса потрібним. Не хвилюйтесь, усе скінчиться добре.
Ось про що думаєш, коли над тобою несеться "боїнг". Що гидко опинитися героєм такого миршавого фільму. Власне, ні про що
1 Боже мій! (Англ.)
2 Дивись-но, тату! Бачиш літак? (Англ.)
і не думаєш: просто хапаєшся за підлокітники. Не віриш своїм очам. Сподіваєшся, що те, що насувається на тебе, насправді не насувається. Тіла воліли 6 бути ошуканими. Бажаєш, щоб бодай раз відчуття виявилися помилковими, а очі зрадили тобі. Хотів би я сказати, що мої перші думки були про Джеррі та Девіда, але це не так. Не спрацював у мене рефлекс, аби кинутися захищати їх. Я піклувався виключно про власну жалюгідну персону, коли ховав голову під стіл.
Тепер ми досить точно знаємо, що сталося о 8.46. "Боїнг-767" авіакомпанії American Airlines із 92 пасажирами на борту, враховуючи 11 членів екіпажу, врізався в північний бік вежі № 1 між 94-м та 98-м поверхами, його 40 000 літрів керосину негайно зайнялися й охопили полум'ям офіси Marsh 8с McLennan Companies. То був літак рейсу АА 11 (Бостон—Лос-Анджелес), що вилетів з аеропорту "Логан" о 7.59 і рухався зі швидкістю 800 км/год. Сила його удару за потужністю дорівнювала вибухові 240 тонн динаміту (або землетрусові силою 0,9, що тривав близько 12 сек.). Відомо також, що з 1344 бранців дев'ятнадцяти верхніх поверхів не вижив ніхто. Звісно, ця інформація позбавляє мою книжчину будь-якого саспенсу. Тим ліпше: це ж не трилер, а лише спроба (мабуть, приречена на невдачу) описати те, що не піддається описанню.
Книга Буття, XI, 1—3:
"І була тоді на землі одна мова й один говір. І вирушили ці народи зі Сходу до землі Сеннаар. І мовили вони один одному: "Наробимо цеглин та обпалимо їх вогнем". І стали в них цеглини замість каменів, а земляна смола замість вапна".
Неодмінні два негайних наслідки, коли у вас під ногами "боїнг" "Американських авіаліній" таранить вежу. По-перше, хмарочос трансформується в метроном, і запевняю вас, коли вежа № 1 Всесвітнього торговельного центру вдає з себе Пізанську вежу, то це має дивний ефект. Те, що спеціалісти називають "shock wave))1, справляє враження, наче ти знаходишся на кораблі під час шторму, а якщо вжити метафору, зрозумілу моїм дітям, скажу так: це наче на три-чотири секунди потрапити в гігантський шейкер для молочних коктейлів. Склянки із соком вщент розбиваються об підлогу, бра зриваються зі стін і теліпаються на електричних дротах, валяться дерев'яні підвісні стелі, а в кухні з гучним брязкотом б'ються тарілки. Скочуються й розбиваються пляшки з бару. Падають букети соняшників, а вази розтрощуються на тисячі дрібних шматочків. Відерця із шампанським перекидаються на палас. Візки із печивом котяться між столиками. Обличчя здригаються, як і стіни.
По-друге, коли за склом несеться вогняна куля, у вас ледь не спалахують вуха, а потім усе заповнює густий чорний дим — він просо-тується крізь підлогу, стіни, шахти ліфтів, просякає крізь вентиляційні ґрати, знаходячи безліч щілин, що зазвичай слугують для постачання свіжого повітря, та які нині виконують рівно протилежну функцію: адже система очищення повітря стає системою задимлення повітря. Усі раптово починають кашляти, затуляючи рота сервет
1 Ударна хвиля (англ.).
ками зі столів. Тут уже я згадав про існування Джеррі та Девіда: ми навшпиньки залізли під стіл, і я простягнув їм дві серветки, що змокли у калюжі помаранчевого соку.
— Дихайте через тканину, це перевірка, у Нью-Йорку таке часто влаштовують, вони називають це "fire drill"1. Нема чого боятись, любі. Це навіть кумедно, хіба ні?
— Татку, це літак урізався у вежу? ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ТАТУ?
— Та ні, — посміхаюсь я, — не хвилюйтесь, хлопці, це все навмисне, підставне, а я хотів зробити вам сюрприз: це такий новий атракціон, літак — то є ЗИ-фільм, спецефекти ставив Джордж Лукас, вони тут щоранку таку фальшиву тривогу організовують, а ви що — купилися?
— Але ж, татку, навколо все тремтить, навіть офіціанти горлопанять з переляку...
— Dont worry, ресторан розгойдують за допомогою гідравлічних домкратів — як у луна-парках. А офіціанти — професійні актори, це ж старий трюк, серед відвідувачів — підсадна масовка, як у "Піратах Карибського моря"! Дейве, ти пам'ятаєш "Піратів Карибського моря"?
— Так, тату. А як зветься цей атракціон?
— "Tower Inferno" — "Пекельна вежа".
— А-а, ну то гаразд... Блядь, а я повірив...
— Дейве, не можна казати "блядь" навіть у пекельній вежі, о'кей? На відміну від Девіда, Джеррі, здавалось, не надто заспокоїли мої
байки у стилі Беніні2, але то було перше, що спало мені на думку, тепер я збагнув, що слід швиденько вигадати щось переконливе, аби він не розрюмався. Якщо запхикає Джеррі, я не був упевнений, що не
1 Учбова пожежна тривога (англ.).
2 Робертпо Беніні — відомий італійський режисер, автор фільму "Життя прекрасне", герой якого, потрапивши з сином до концентраційного нацистського табору, всіма силами намагається приховати від малого страшенну реальність їхнього становища, кажучи йому, що то така гра.
наслідую його приклад, а Девід би слідом приєднався до нас. Але ж Девід ніколи не плакав; я ні за що не допустив би, щоб він почав зараз.
— Погодьтеся, ефекти вражають: дим, що валить звідусіль, відвідувачі, які заплатили, аби відчути цю паніку, — круто влаштована їхня штуковина!
Люди навколо нас стояли і, застигнувши від жаху, дивилися одне на одного. Дехто, хто, як і ми, кинулись під стіл, зараз обережно висовували голови, дещо збентежені, що не змогли поводитися як герої. Оладки Джеррі, упереміж із уламками фарфору, були розкидані по підлозі. Кленовий сироп витікав із горщика, що валявся між перекинутими стільцями. За "Вікнами у світ" більше нічого не було видно: густа чорна завіса закривала всю панораму. Упала ніч, Нью-Йорк зник, а землю тіпало. Можу вас запевнити, що у всіх нас тієї миті була лише одна думка, і дуже точно її висловив шеф-кухар:
— We've got to get the hell out of here.1
Зрештою, тоді я був би радий стати героєм тих придуркуватих фільмів-катастроф. Бо більшість з них мають happy end.