— Чалому подарував.
— Завєдущому? — скрикнули хлопці.
— Брешеш, ти не подарував, — похмуро кинув Матрос. — Ти тільки хочеш. А я тобі кажу: подаруй мені. Пойми, що мені треба. — Він засопів, груди швидко піднімалися і дихали нерівне, похапцем. Настала тиха, напружена пауза. В цей час тільки дехто голосно ловив носом повітря, решта перебігали тривожними і хитрими очима то на Альошу, то на Матроса.
— Та бери, — підштовхнув Матроса Пувичка. — Ще будеш його просити!
Але Матрос не рухався, тільки дивився на Альошу спідлоба й чекав. Альоша загадково підняв брову, немов підкреслив нею свою заховану думку. Ця перша робота в будинку була для нього великим тягарем. Він його виносив у своєму серці, він переміг. Але що дає ця перемога? Матрос йому заздрить до зненависті. А що думають інші хлопці — невідомо. Він скинув цей тягар, ось ві'н стоїть тепер на "буржуйці" і приковує їхні очі. Чорт захоплює їх до тої міри, що вони починають ще більш вороже дивитися на ті руки, що зліпили його. Куди його діти? Він гадав, що найкраще йому стояти на столі у завбудинку. За цим він наробить ще багато інших речей, але ця перша — тому, хто перший повірив, що Альоша зуміє, а не тому, хто... Матрос це розуміє, видко по очах. Але він не відійде. Вони обидва вперті — і він, і Матрос. Та навіщо Матросові чорт? Що він з ним робитиме? Може, розіб'є.
— Слиш, Альошко, мені на памнять, — сказав Матрос, і якось чутно затремтів йому голос, немов десь надколовся. Сам Матрос помітив це і ніяково озирнувся на товаришів. Альошка раптом глянув на нього і схвильовано промовив:
— Бери, Матросе. Твій чорт.
Всі зітхнули. Пувичка вискалився до Альоші:
— Що, здрефонив?
Але Матрос обернувся до Пувички, замахнувся й вдарив його навідліг. З носа в ту ж мить потекла кров. Пувичка остовпів і заморгав очима.
— За що ж це ти?
Хлопців також вразило це до краю. Пувичка завжди слухав Матроса і виконував найменші його бажання. Чого ж він б'ється? Хоча ж видно, що Альошка зовсім не тому подарував Матросові чорта, що злякався. Не треба було Пувичці цього казати.
— За що? — знову запитав Пувичка.
— Ти, гад, не питайся, бо ще дам, — відповів Матрос. Потому він несміливо взяв з "буржуйки" чорта і глянув на Альошу:
— І оту бомагу...
Альоша йому посміхнувся, подав білий аркуш. Матрос обережно загорнув у нього подарунок і гордо поніс його поперед себе. Пувичка втягнув якось голову в плечі, розмазав ліктем кров по обличчю й кинув до Альоші:
— Ну, знай тепер. — Заскреготів зубами, задрижав. Ластовиння йому посиніло, обличчя немов припало попелом. — Знай тепер Пувичку, начувайся, — прошепотів і відійшов від гурту.
Хлопці говорили цілий день про ці події. Завбудинку здивувався, як довідався, що Матрос став власником Альошиної роботи. Пізніш він покликав до себе Альошу й запитав його:
— Ти сам подарував?
— Сам, — відказав Альоша.
— Добре. Ти добре зробив...
Коли продзвенів останній сигнал і всі розбрелися спати, Альоша довго лежав на своєму матраці, не міг заснути. Висока, обшарпана Матросова постать стояла перед ним, не зводячи з нього очей. Альоша перевертався на другий бік, стискав повіки, але сон не йшов. Кожний шматок тіла горів у якомусь надзвичайному збудженні, кидався тривожним живчиком.
То раптом виринав Пувичка з розбитим носом і починав загрозливо шкірити на нього зуби. Альоша навіть схопився з матраца і крикнув:
— Чого ти?
В цю мить до нього справді наблизилась чиясь постать.
— Це я, Альошо, — раптом почув він Матросів голос. — Це я, Матрос.
— Матрос? Куди це ти? А Пувичка? Де він, його немає?
— Це я, Альошо, я так. Ти не бійся, я не дам. Пашол він! Може, ти думаєш, що я розіб'ю?
— Ні.
— Я ніколи не розіб'ю.
Матрос замовк і ніяково стояв перед Альошиним матрацом.
— А що в тебе за спиною? — спитав Альоша.
— Це... той... Може, тобі шкода, то я віддам. Ти скажи по правді. Шкода?
— Матросе! Розбий, як не віриш.
В блідій півтемряві почувся щасливий Матросів сміх.
— Навіщо? — сказав він. — Я вже знаю, що не шкода. — І він нечутно пішов від Альоші, стискаючи за спиною загорнутий у папір подарунок. На дверях другої кімнати він нерішуче зупинився і, повернувши голову набік, вимовив:
— Яв тебе вигравав кашу... Тобі не шкода?
— Ні, і остільки. Що та каша?
— Як хочеш, то я тобі програю свою на скільки хочеш днів.
— Не треба, Матросе. Ми підемо з тобою по глину. Хочеш?
— Підемо! Я знаю де.
Коридором обережно пройшов завбудинку Чалий. Він оглядав усі матраци перед тим, як піти спати.
Матрос упав на своє місце і повернувся До стіни. Завбудинку навшпиньках пройшов через кімнату.
Всі спали.
ІІ
За кілька день Альоша з Матросом, побравшись руками за шиї, вийшли з подвір'я через дірку в задньому паркані і опинилися на глухій вулиці.
— Знаєш що, — сказав Матрос. — Підемо, знаєш куди?
— А куди?
— Підемо сьогодні в порт. Ти ніколи не був? Там є такі пароплави...
— Здорові?
— Якби ти знав... Ось ти побачиш, там чого тільки немає... Потім там кавунів, як гною. Можна буде вкрасти.
— Не спіймають?
— Мене? — Матрос засміявся, гордо покрутивши головою. — Молоді ще вони спіймати мене. Ходім.
Сонце надолужувало перед близьким кінцем літа. Воно розливалося по бруку гарячою плівкою, немов по великій вибоїстій сковороді. Від порту йшов солодкий густий дух кавунових шкаралуп, розтопленої смоли і свіжої фарби. На темних водах табуном велетенських качурів стояли непорушні окаті пароплави, купаючи свої черева в густій, як дьоготь, воді. В безкраю синь небес простягли вони стрункі щогли, а між них, немов між соснового лісу, чорніли столітніми дубами грубезні, загрозливі в своїй силі димарі. На кінцях канатів обвисло гойдався гарячий, задушливий спокій. Тільки біля дубків, що прийшли від щедрого Херсона та від рясних Олешок, хрипко перегукувалися засмаглі люди, що перекидали на берег неймовірні піраміди кавунів. Міцні, як дзвін, "тумани", цнотливі "рябчики", ніжні "монастирі" і довгі білі "астрахани" тисячами летіли з дубків на руки найближчого робітника, відтам знову пругко підскакували в повітря, летіли на другі руки, аж доки не падали до своїх товаришів, що горою зростали на березі. Дуже рідко який з них, виприснувши з цієї майже механічної путі до берега, гупався об дерево гавані і, крекнувши, немов від насолоди, пускав густий червоний сік з розбитого боку.