Слухаючи свого супутника, Люсьєн думав: "Мабуть, це якийсь знуджений політик. Він просто зрадів нагоді потішитись у дорозі. Розважається собі, морочачи бідолашного парубійка, близького до самогубства, і покине мене, тільки-но навтішається досхочу... Але він сильний у парадоксах і, мабуть, не поступиться в цьому ні Блон— де, ні Лусто". Незважаючи на такі тверезі думки, згубний вплив дипломата глибоко проникав у Люсьєнову душу, надто схильну до розтління, й пустошив її тим успішніше, що посилався на знамениті приклади. Зачарований цією цинічною розмовою, Люсьєн уже почав чіплятися за життя і щиро радів, відчуваючи, як могутня рука витягує його з безодні самогубства на світло. Отже, священнослужитель домігся явного успіху. Усвідомлюючи це, він час від часу супроводжував лукавою усмішкою свої дошкульні зауваження з приводу мало кому відомих історичних подій.
— Якщо ви ставитеся до моралі так само, як до історії,— сказав Люсьєн,— то мені було б цікаво знати, звідки походить ваше, либонь, удаване милосердя.
— На ваше запитання, юначе, я відповім наприкінці своєї проповіді. А поки що дозвольте мені про це змовчати, а то ще вам закортить сьогодні ж таки мене покинути,— сказав священнослужитель із лукавим самовдоволенням людини, якій вдалася її хитрість.
— Ну, гаразд, розкажіть мені про мораль,— мовив Люсьєн, подумавши: "Дам йому нагоду похизуватись".
— Мораль, юначе, залежить від закону,— сказав канонік.— Причому, якби йшлося тільки про мораль релігійну, закони були б зайві: народи, які щиро вірують у бога, не схильні обтяжувати себе законами. Тут важливо, що закон державний стоїть вище від закону цивільного. А хочете знати, які закони визначають поведінку державного діяча у вашому дев’ятнадцятому сторіччі? Тисяча сімсот дев’яносто третього року французи надумали запровадити народну владу, яка дуже швидко перейшла в необмежену владу імператора. Ось така ваша національна історія. А ваші звичаї? І пані де Богарне, і пані Тальєн поводились однаково, проте з однією Наполеон одружився і зробив її вашою імператрицею, а Другу не хотів навіть приймати, хоч вона й стала принцесою. Санкюлот у тисяча сімсот дев’яносто третьому році, Наполеон увінчує себе залізною короною в тисяча вісімсот четвертому. Палкі прихильники рівності або смерті в тисяча сімсот дев’яносто другому році стають з тисяча вісімсот шостого спільниками аристократії, що її згодом узаконив сам Людовік Вісімнадцятий. А давня аристократія, яка нині владарює у своєму Сен-Жермен— ському передмісті, та, навпаки, живучи за кордоном, захиріла й здрібніла: вона лихварювала й була торговкою, вона пекла там пиріжки і була кухаркою, вона сіяла хліб і пасла овець. Отож у Франції закон державний і закон моральний — обидва разом і кожен зокрема — дуже скоро відійшли від своєї первісної суті: свої переконання французи спростували поведінкою, а поведінку — переконаннями. Логіки не було ні в діях правителів, ні У вчинках приватних осіб. Виходить, у Франції немає більше моралі. Сьогодні успіх — найвища у вас оцінка вчинків, хай би якими вони були. Зроблене більше нічого пе означає само по собі, його вартість цілком залежить від думки, яку складуть про нього інші. Звідси, юначе, можна виснувати друге правило: будьте зовнішньо бездоганним! Ховайте підспідок вашого життя, виставляйте напоказ тільки те, що блищить. Обачність — цей девіз усіх, хто прагне слави, девіз нашого ордену, хай стане і вашим девізом. Великі люди роблять майже стільки підлоти, як і затяті негідники; але роблять вони її потай і напоказ виставляють лише чесноти — тому ніхто не бере під сумнів їхньої величі. Люди маленькі роздають свої чесноти потай, а напоказ виставляють саме нікчемство — отож усі зневажають їх. Ви приховували свою велич і оголяли свої виразки. Ви відверто взяли в коханки актрису, ви жили в неї і з нею. Власне, ви не вчинили нічого вартого осуду, ніхто не став би заперечувати, що й ви, # вона вільні поводитись, як вам заманеться; але ви кинули виклик забобонам вищого світу, і ви втратили пошану, яку світ виявляє до тих, хто скоряється його вимогам. Залишили б ви Коралі панові Камюзо, не виставляли б напоказ своїх взаємин із нею — і ви одружилися б із пані де Баржетон, стали б ангулемським префектом та маркізом де Рюбампре. Чи готові ви змінити поведінку? Хизуватися тільки своєю красою, грацією, дотепністю, поетичним хистом? А якщо вам і не пощастить обійтися без дрібної підлоти, то хай про це знають лише чотири стіни. І тоді ніхто більше не звинуватить вас у тому, що ви темна пляма на декораціях великого театру, йменованого вищим світом. Наполеон називав подібну тактику: прати вдома брудну білизну. З другого правила випливає висновок* уся суть у формі. Зараз я спробую вам розтлумачити, що саме я розумію під формою. Скажімо, темна, придавлена нуждою людина силоміць відбирає у когось гроші; таких бідолах називають злочинцями і правосуддя полює на них. А в іншому випадку талановитий бідняк робить відкриття, запровадження якого у виробництво обіцяє неоціненні вигоди; ви позичаєте йому три тисячі франків (на зразок отих Куенте, до чиїх рук потрапили ваші три тисячі і які ладні шкуру злупити з вашого зятя), а тоді починаєте доцікаїФ йому так, що він, зрештою, погоджується цілком або почасти відступити вам своє право на відкриття; і ось за такий очевидний злочин ви відповідаєте тільки перед своїм сумлінням, а ваше сумління ніколи не потягне вас у суд присяжних. Вороги суспільного ладу користуються з цих суперечностей, щоб ганьбити правосуддя й від імені народу висловлювати обурення несправедливістю закону.
Мовляв, якого-небудь дрібного злодія, котрий украде курку з курника, засилають на каторгу, а шахрая-бан— крута, що грабує не одну сім’ю, лише садовлять до в’яз— пиці, та й то хіба на два-три місяці! Але ті лицеміри чудово знають, що, ухвалюючи суворий вирок дрібному злодієві, судді тим самим зміцнюють перепону між багатими й бідними — адже її падіння призвело б до краху всього суспільного ладу! У той час як банкрут, або спритний викрадач спадщин, або банкір, котрий задля власної вигоди розоряє цілі підприємства, лише переміщують багатства з одних рук у інші. Отож суспільство, сину мій, у своїх же інтересах мусить виявляти певпу гнучкість, і вам я раджу робити те саме — задля вашої ж таки вигоди. Суть у тому, щоб уміти пристосовуватися до вимог суспільства, в якому вам доводиться жити. Наполеон, Рішельє, Медічі вміли пристосуватися До вимог своєї епохи! А ви оцінили своє життя в дванадцять тисяч франків!.. Ваше суспільство поклоняється вже не істинному богові, а золотому теляті! Така релігія вашої хартії, бо нинішня політика зважає тільки на одну суспільну установу — на власність. Чи це не те саме, що сказати усім своїм підданим: "Збагачуйтеся!"? Коли ви цілком законно набудете собі маєтність, станете багатієм > маркізом де Рюбампре, ви зможете дозволити собі розкіш подбати і про —свою честь. Ви будете тоді настільки бездоганним з погляду моралі, що ніхто не зважиться звинуватити вас у тому, ніби ви коли-небудь погрішили проти цієї самої моралі, навіть якби ви, цаживаючи багатство, і справді знехтували нею, чого я вам аж ніяк не раджу робити,— сказав священнослужитель, поплескавши Люсьєна по руці.— Яку ж думку хотів би я вкласти в оцю прегарну голову?.. Одну-однісіньку думку: поставте перед собою високу мету і приховуйте, як саме ви збираєтесь її досягти, підбирайтесь до неї потайки. Ви поводились, як дитина, станьте ж чоловіком, станьте мисливцем, почувайте себе у паризькому світському товаристві, наче в засідці, чатуйте на здобич і на щасливу нагоду, не Шкодуйте ні себе, ні того почуття, яке називають гідністю, бо всі ми, зрештою, скоряємося, коли треба, або порокові, або необхідності. А головне, дотримуйтесь найвищого закону: бережіть таємницю!