Не чекаючи відповіді, іспанець дістав із кишені сигарницю, відкрив її і запропонував Люсьєнові закурити.
— Я не подорожній,— відповів Люсьєн,— і я надто близький до кінця свого шляху, щоб утішатися сигарою...
— Ви надто суворі до себе,— відповів іспанець.— Хоч я й почесний канонік Толедського собору, проти вряди— годи дозволяю собі викурити сигару. Господь дарував нам тютюн для присипляння наших пристрастей і страждань... Мені здається, ви пригнічені горем, принаймні ви тримаєте в руках його емблему, мов засмучений бог Гіменей. Закуріть... Усі ваші прикрощі розвіються з димом...
І священик з виразом лукавого спокусника внову про— стяг Люсьєнові солом'яну сигарницю, кинувши на нього співчутливий погляд.
— Пробачте, панотче,— сухо відказав Люсьєн.— але нема такої сигари, яка розвіяла б мої прикрощі...
На ці слова в очах у Люсьєна заблищали сльози.
— Еге, юначе, а чи не само божественне провидіння спонукало мене вийти з екіпажа, трохи розім’яти ноги та розігнати сонливість, що опановує вранці подорожнього? Завдяки цьому мені випала нагода втішити вас
і таким чином бодай почасти виконати своє земне призначення... І які такі страшні прикрощі могли спіткати вас у такому юному віці?
— Ваші втішання, панотче, будуть марними. Ви — іспанець, а я — француз. Ви віруєте у святе письмо, а я — безбожник.
— Santa Virgen del Pilar!.. Ви безбожник! — вигукнув священнослужитель, з материнською турботливістю беручи Люсьєна під руку.— Ось одна з дивовиж, що їх я постановив собі вивчити в Парижі. В Іспанії ми не віримо в існування безбожників... Це тільки у Франції дев’ятнадцятирічний юнак може мати подібні погляди.
— О, я навіть більше, ніж безбожник! Я не вірю ані в бога, ані в людей, ані в щастя! Роздивіться мене добре, панотче; бо через кілька годин я вже буду мертвий. Це мій останній світанок!..— не без пишномовності виголосив Люсьєн, показуючи на небо.
— Отакої! Чого ж ви накоїли, щоб піти з життя? Хто засудив вас на смерть?
— Найвищий суд! Я сам!
— Дитя! — вигукнув священнослужитель.— Ви когось убили? Вас чекає ешафот? Ану, поміркуймо. Якщо ви, згідно з вашими словами, бажаєте провалитись у небуття, то, значить, тут, на землі, ніщо вас уже не хвилює й не цікавить? — Люсьєп ствердно кивнув головою.— Ну, тоді ви можете розповісти мепі про своє горе, хіба не так?.. Ідеться; очевидно про якісь любовні невдачі?..— Люсьєн промовисто знизав плечима.— Ви хочете накласти на себе руки, щоб уникнути ганьби? Чи ви просто розчарувались у житті? Хай там яка у вас для цього причина, ви з однаковим успіхом можете заподіяти собі смерть у Пуатьє, як і в Ангулемі, в Турі, як і в Пуатьє. Сипучі піски Луари не повертають своїх жертв...
— Ні, панотче,— відповів Люсьєп.— Я все обміркував,
і моє рішення остаточне й безповоротне. Тижнів три тому мені трапилася на очі прегарна гавань, звідки дуже зручно відплисти на той світ людині, якій остогидло жити на світі цьому.
— На той світ?.. А кажете, ви безбожник.
— Авжеж, кажу. Під "тим світом" я розумію своє майбутнє перетворення в тварину або рослину...
— Ви невиліковно хворі?
— Так, панотче...
— А, он воно що,— сказав священик.— І як зветься ваша хвороба?
— Бідність.
Іспанець подивився на Люсьєна і сказав йому з вишуканою люб’язністю та з майже іронічною посмішкою:
— Діамант не знає собі ціни.
—■ Тільки священик може так лестити бідоласі, який хоче вмерти!..— вигукнув Люсьєн.
— Ви не помрете,— владним голосом сказав священнослужитель.
— Мені доводилося чути,— заперечив Люсьєн,— що на великій дорозі людей грабують, але щоб їм давали там багатство — такого я не чув.
— То почуєте,— сказав священнослужитель, глянувши, яка відстань відділяє їх від екіпажа,— йому хотілося пройти ще кілька кроків наодинці з Люсьєном.— Послухайте мене,— сказав він, пожовуючи сигару,— бідність — це не причина, щоб накладати на себе руки. Мені потрібен секретар, мій колишній секретар недавно помер у Барселоні. Я зараз у тому самому становищі, в якому був барон Герц, знаменитий міпістр Карла Дванадцятої о, котрий, їдучи до Швеції, як я оце їду до Парижа, опинився в одному містечку... А секретаря тоді в нього теж не було. І ось барон зустрічає там сина майстра-золотаря, що відзначався дивовижною вродою, яка, безперечно, поступалася вашій... Барон Герц бачить, що той юнак — хлопчина вельми розумний, як я оце бачу на вашому чолі ознаки поетичного дару, і він садовить його до своєї карети, як я зараз посаджу вас до своєї; і я хлопця, приреченого все життя полірувати столові прибори та шліфувати дорогоцінні камені в провінційному містечку, такому, як Ангулем, він робить свого улюбленця, як я зроблю із вас свого. Приїхавши до Стокгольма, він влаштовує свого секретаря на державну службу й завалює його роботою. Юиий секретар сидить і пише цілими ночами і, як і в усіх великих трудівників, у нього розвивається погана ввичка — він починав жувати папір. (А от, скажімо, небіжчик пан де Мальзерб, так той любив пускати дим із вгорнутого в рурочку й підпаленого паперу, й одного разу він несамохіть устругнув такий жарт із чоловіком, що приніс доповідь, від якої валежав успіх його справи). Наш юний красень почав з чистого паперу, але незабаром утратив до нього смак і приохотився до списаного — як до витонченіших ласощів. Тоді ще не курили, як курять тепер. Згодом юний секретар барона Герца усе більше входить у смак і починає жувати й пергаменти. В ті часи між Швецією та Росією відбувалися переговори про мирний договір, що його парламент збирався нав’язати Кардові Дванадцятому, як у тисяча вісімсот чотирнадцятому році хотіли примусити до мирних переговорів Наполеона. Основою переговорів між Швецією та Росією була угода, підписана обома державами з приводу Фінляндії. Перший примірник тієї угоди Герц довірив своєму секретареві, та коли виникла потреба подати документ на розгляд парламенту, барон зіткнувся з несподіваним ускладненням: угоди ніде не могли знайти. У парламенті поширюється чутка, ніби міністр, прагнучи догодити вподобанням монарха, мав зухвалість знищити документ. Проти барона Герца порушують справу, і тоді його секретар зізнається, що він з’їв угоду... Починають судове розслідування, злочин доведено, і секретаря засуджують до смертної кари. Але ви до цього ще не дійшли, отож візьміть сигару і закуріть, поки ми не сіли в карету.