Назавтра після вшанування поета, що виправдало минуле Луїзи де Негрпеліс, Пті-Кло, аби остаточно заморочити Люсьєпові голову і прибрати його до рук, з’явився в дім пані Сешар у супроводі шістьох молодиків, колишніх товаришів Люсьєна по апгулемському колежу. Від імені випускників колежу депутація запросила автора "Стокроток" та "Лучника Карла IX" відвідати врочистий банкет, який вони влаштовують на честь генія, що вийшов із їхніх рядів.
— То це вое ти придумав, Пті-Кло? — вигукнув Люсьєн.
— Твоє повернення на батьківщину,— сказав адвокат,— розбудило наше самолюбство, зачепило в нас почуття честі, отож ми склались і готуємо для тебе розкішну учту. Будуть присутпі наші вчителі й директор; а судячи з того, як розвиваються події, прийдуть і представники влади.
— І якого дня відбудеться банкет? — запитав Люсьєн.
— Наступної неділі.
— На жаль, не зможу,— сказав поет.— От якби днів через десять... Тоді я залюбки...
— Ну що ж! Твоє побажання для нас вакон,— сказав Пті-Кло.— Отже, через десять днів.
Звертаючись до колишніх товаришів по колежу, Люсьєн розмовляв із чарівливою невимушеністю, а вони дивилися на нього майже із святобливим захватом. Мало не півгодини розбалакував поет, хизуючись дотепністю, бо ж він почувався на п’єдесталі й прагнув виправдати високу думку земляків про себе. Заклавши руки в кишені жилета, він промовляв як людина, що дивиться на події з височини, куди його піднесли співгромадяни. Він був скромний, приязпий — такий собі гепій у піжамі. То були нарікання атлега, виснаженого паризькими змаганпями, а передусім — розчарованого. Він палко вихваляв товаришів за відданість рідній провінції і таке інше, і таке інше. Він усіх зачарував. Потім, відвівши Пті-Кло вбік, він зажадав від нього правдивої розповіді про становище Да— віда й покартав адвоката за те, що той допустив до ухвалення вироку про арешт. Люсьєн надумав перехитрувати Пті-Кло. А той усіляко намагався навіяти своєму колишньому товаришеві думку, що він, Пті-Кло, всього-на— всього нікчемний провінційний стряпчий, хлопець простакуватий і недалекий. Устрій сучасного суспільства, набагато складнішого за своєю організацією, ніж суспільство стародавнє, призвів до розподілу здібностей. Колись видатні люди мусили бути всебічно обізнаними, і тому траплялися вони рідко, сяючи, мов смолоскипи, серед народів стародавнього світу. Згодом здібності спеціалізувались, але загальні якості людського розуму виявлялись у будь-яких вчипках. Так, "великий хитрун", як прозвали Людовіка XI, умів послугуватися своїм лукавством за всіх обставин. Але нині навіть загальні якості думки стали відрізнятися. От, скажімо: скільки професій — стільки й різновидів хитрості. Перший-ліпший провінційний стряпчий, перший-ліпший селянин обхитрує в житейських справах найдосвідченішого дипломата. Найпролаз— ливіший газетяр може виявитися цілковитим простаком у торгових справах, отож і Люсьєн повинен був стати і став іграшкою в руках Пті-Кло. Лукавий адвокат, звичайно, сам написав статтю, в якій Ангулем, сперечаючись за що честь зі своїм передмістям Умо, зобов’язувався вшанувати геній Люсьена. Поетові співгромадяни, які прийшли на майдан Мюр’є, були майстровими з друкарні та паперової фабрики Куенте; їх супроводжували конторські службовці Пті-Кло, Кашапа та кілька товаришів по колежу. Знову ставши шкільним приятелем поета, стряпчий слушно розраховував, що рано чи пізно ного товариш мимохіть викаже таємницю Давідової схованки. А якщо Давіда схоплять з Люсьєпової вини, поет буде змушений покинути Ангулем.
Тим-то, щоб остаточпо підкорити Люсьєна своєму впливу, стряпчий тримався з пим, як нижчий з вищим.
— Хіба ж не намагався я зробити все, що в моїх силах? — сказав Пті-Кло Люсьєнові.— Адже йшлося про сестру мого односума; але становище в суді склалося безвихідне — більш я вже нічого вдіяти пе міг. Зрештою, Давід просив мене забезпечити йому спокій па три місяці; ця розмова відбулася першого червня, а справжня загроза виникла аж у вересні, та й то я зумів урятувати майно від позикодавців. Бо в окружному суді я справу виграю; я доб’юся визнання привілеєвого права дружини, яке в цьому випадку пе прикриває ніякого обману... Щодо тебе, то ти повернувся, переживши чимало горя, але, хай там як, а людина ти геніальна...— Люсьєн підняв долоню, наче йому занадто вже близько до носа піднесли кадило з фіміамом.— Так, так, мій друже,— провадив Пті-Кло,— я прочитав "Лучника Карла Дев’ятого" і скажу, що це навіть більше ніж роман, це справжня книжка! А таку передмову могли паписати тільки двоє людей: Шатобріан або ти!
Люсьєн прийняв хвалу, не сказавши, що передмову написав д’Артез. Із ста французьких письменників дев’яносто дев’ять повелися б так само, як він.
— І уяви собі, ніхто тут і знаку не дав, що йому відомо про твій приїзд,— вів далі Пті-Кло, вдаючи глибоке обурення.— Коли я виявив цю загальну байдужість, мені спало па думку розворушити паш сонпий закутень. Я написав статтю, яку ти прочитав...
— Невже справді ти? — вигукнув Люсьєн.
— Авжеж я!.. І ось тепер Ангулем і Умо сперечаються за право па тебе. Я зібрав молодь, твоїх односумів по колежу, й учора ми проспівали тобі серенаду; ну, а почавши, ми захопились і вирішили скинутися на святковий обід. "Хай Давід змушений переховуватися, зате Люсьєна ми увінчаємо лаврами!" — сказав я собі. Більше того,— провадив Пті-Кло,— я мав розмову з графинею дю Шатле і дав їй зрозуміти, що в своїх же інтересах вона повинна врятувати Давіда — вона може, вопа зобов’язана визволити його! Якщо Давід справді зробив відкриття, про яке він мені казав, то уряд не розориться, падавши йому підтримку. А яка честь для префекта стати мовби причетним до важливого для країни винаходу, зробивши протекцію винахідникові! Він прославився б як освічений урядовець!.. Твоя сестра налякана нашою судовою перепалкою. А вона ж іще по-справжньому й не нюхала пороху... Війна в суді обходиться не менш дорого, ніж на полях битви. Але Давід утримав позиції, він хазяїн свого відкриття. Його не можуть заарештувати і не заарештують!
— Дякую, друже, я бачу, що можу довірити тобі свій задум, і ти мені допоможеш здійснити його.— Пті-Кло втупив погляд у Люсьєна, і його схожий на штопор ніс прибрав форму знака "питання.— Я хочу врятувати Давіда,— сказав Люсьєн із підкресленою значущістю.— Я вииен у його нещастях, і я все залагоджу... Я маю вплив на Луїзу...