— Ви могли б,— сказав йому якось один із братів Куенте,— працювати фактором у великій друкарні й отримувати по шість франків на день, а з вашою кмітливістю ви рано чи пізно увійшли б до паю в справах.
— А яка мені користь із того, що я кмітливий? — відповів Серізе.— Я сирота, наступного місяця мене заберуть до війська, і, якщо я витягну жереб, хто внесе за мене викуп?..
— Якщо ви будете потрібні роботодавцеві, то чому б і не дати вам суми, потрібної для викупу? — відповів ба— гатій-фабрикант.
— Чи не мій Простак мене викупить? — кинув Серізе.
— А власне, чом би й ні? Якщо він розгадає таємницю...
Цю фразу було сказано таким тоном, що вона могла пробудити найпоганіші думки в того, хто її почув. Недарма ж Серізе подивився на паперового фабриканта поглядом, промовистішим за будь-яке запитання. Багатій мовчав, і Серізе обережно заговорив:
— Я не знаю, чим заклопотаний мій хазяїн, але не така він людина, щоб шукати золото в складальній касі.
— Тримайте, друже,— сказав фабрикант, узявши шість аркушів молитовника, друкованого для єпархії, й простягуючи їх Серізе.— Якщо встигнете до завтра виправити ці аркуші, отримаєте вісімнадцять франків. Ми люди не злі — нехай і фактор нашого конкурента заробить трохи грошей! До речі, пані Сешар, здається, вирішила вкласти усі свої кошти у видання "Пастушого календаря". Ця витівка дорого їй обійдеться. Здавалось би, нам вигідно, аби вона вщент розорилася, та я ж уже сказав, ми люди не злі, й ви краще остережіть її, що ми теж випускаємо такий календар... Хай знає, вона не перша вийде на рпнок...
Тепер не важко здогадатися, чому Серізе так барився зі складанпям календаря.
Довідавшіїся, що Куенте вбираються розладнати її скромний задум, Єва вжахнулася, і все ж таки їй хотілося бачити доказ відданості в досить лицемірному застереженні Серізе про загрозу конкуренції. Але незабаром вона помітила, що її єдиний складач виявляє надто гостру цікавість, яку вона, одначе, була схильна виправдати його віком.
— Серізе,— сказала вона йому одного ранку,— замість того щоб закінчити складання календаря, ви вічно стовбичите у дверях, чатуючи на пана Сешара. Прагнучи підгледіти, що він там ховає, ви вистежуєте його у дворі, коли він виходить із майстерні для відливання валків. Це дуже негарно з вашого боку. Навіть я, дружина, і то шаную його таємницю й беру на себе важкі обов’язки, аби дати йому змогу цілком зосередитись на своїй роботі. Якби ви не згаяли стільки часу, календар був би готовий, Кольб уже продавав би його, і Куенте не змогли б завдати нам великої шкоди.
— Даруйте, хазяйко! — відповів Серізе.— Чи вам мало того, що за свої сорок су я складаю щодня на всі сто су? Та якби я вечорами не вичитував коректуру для братів Куенте, мені довелося б харчуватись повітрям!
— Ви ще зовсім молодий — і такий невдячний. Ви далеко підете,— сказала Єва, прикро вражена не так докорами Серізе, як брутальністю його тону, зухвалою позою і нахабним поглядом.
— Чи далеко підеш, коли твій хазяїн — баба. У них сім п’ятниць на тиждень!
Глибоко ображена у своїй жіночій гідності, Єва обпекла Серізе гнівним поглядом і піднялася до себе. Коли Давід прийшов обідати, вона спитала:
— Ти певен, любий, у тому шалапуті Серізе?
— Серізе? — перепитав Давід.— Та я ж виховав цього хлопчиська, навчив його коректуру правити, за складальну касу поставив — одне слово, він завдячує мені все! Хіба запитують у батька, чи він певен у своєму сині?
Єва сказала чоловікові, що Серізе вичитув коректури для братів Куенте.
— Бідолашний хлопець! Треба ж йому на щось жити,— відповів Давід із покірливістю хазяїна, який відчуває про— вппу перед своїм вірним слугою.
— Хай і так, любий, але яка різниця між поведінкою Кольба і поведінкою Серізе! Кольб щодня виходжує по двадцять льє, витрачає п’ятнадцять, а то й двадцять су, приносить нам сім, вісім або й дев’ять франків за продані легенди і ніколи не бере більше, ніж свої двадцять су,
. яких ледве вистачає на оплату його видатків. Кольб скоріш дав би руку собі відтяти, ніж доторкнувся б до верстата Куенте. І за тисячу екю не став би він порпатись у відходах, які ти викидаєш па подвір’я, а Серізе підбирає їх і роздивляється.
Високим душам нелегко змусити себе повірити в зло, у невдячність, і потрібна жорстока наука життя, щоб вони збагнули всю глибину людської ницості. Проте згодом, коли їхнє навчання в цьому закінчено, вони підносяться до поблажливості, яка є найвищим ступенем зие— ваги.
— Ет! Звичайна цікавість паризького хлопчака! — сказав Давід.
— Ану, мій друже, зроби таку ласку: зайди до майстерні та глянь, скільки склав твій паризький хлопчак за місяць, а тоді скажеш мені, чи за цей місяць можна було випустити наш календар...
По обіді Давід сам переконався, що календар можна було випустити за тиждень. Тут-таки він довідався, що Куенте видають подібний і вирішив прийти на допомогу дружині. Він звелів Кольбові тимчасово припинити розпродаж лубочних легенд і особисто взявся керувати роботою в майстерні. Він запустив верстат, на якому мав працювати Кольб разом з Маріон, а сам тим часом став із Серізе до іншого, наглядаючи за друкуванням різнокольорових картинок. Кожен колір вимагає окремої відбив— ки. Отож малюнок на чотири фарби треба тиснути чотири рази. Через те на "Пастуший календар" витрачають учетверо більше праці, й впдають його виключно провінційні друкарні, де вартість робочих рук і відсотки на вкладений у справу капітал дуже низькі. Тому за цю невигадливу книжечку ніколи не беруться друкарні, що випускають у світ вибагливо оформлені твори. "Уперше, відтоді як Се— шар-батько відійшов від справ, у старій друкарні запра— цговалп зразу два верстати. Хоча в своєму жанрі цей календар був справжнім витвором мистецтва, Єва мусила віддавати його рознощикам по два ліари за штуку, бо брати Куенте відступали свій за три сантими; чимало втративши на продажі оптом, вопа почасти надолужила збитки па торгівлі вроздріб, тобто на тих примірниках, що їх розносив і продавав Кольб; і все ж таки задум не виправдав її сподівань. Побачивши, що вродлива хазяйка ставиться до нього з очевпдпою недовірою, Серізе переклав усю превипу па неї і сказав сам собі: "Ага, ти мепе підозрюєш? Ну, стривай же, я тобі помщуся!" Такий уже норов у вуличного паризького хлопчака. Серізе став отримувати від панів Куенте явно надмірну випагороду за вичитування коректур, які він щовечора брав у конторі друкарні, а вранці повертав. День у день зустрічаючись із фабрикантами, він, зрештою, зайшов із ними у приятельські стосунки й майже повірив у можливість звільнення від військової служби, можливість, що її підкинули йому як принаду. І братам Куенте не довелося навіть умовляти й підкупляти Серізе— він перший запропонував їм шпигувати за Давідом, щоб потім вони могли скористатися з його винаходу.