У помешканні Шеннера не знайдено жодного сліду Блум, жодного натяку на андалуску. Колеги та знайомі Шеннера знали тільки, що він у вівторок під обід "ушився кудись" із пивнички, де звичайно збиралися журналісти, "з якоюсь цокотухою".
5
Один високий розпорядник карнавалу, торговець вином і представник фірми шампанських вин, який міг пишатися своїм почуттям гумору, полегшено зітхнув, дізнавшися, що про обидва злочини стало відомо тільки в понеділок і в середу. "Почути таке на початку свят — прощавай веселий настрій і торгівля. Коли стане відомо, що маскарадними вбраннями вже користуються для кримінальних злочинів, то настрій вмить пропаде і торгівлі капець. Адже ж це чисте блюзнірство. Бурхлива веселість і радісний настрій потребують довіри, основи всьому".
По тому, як стало відомо про вбивство двох її кореспондентів ГАЗЕТА повелася досить-таки дивно. Божевільне хвилювання! Величезні заголовки. Титульні шпальти. Спеціальні випуски. Повідомлення про смерть велетенським шрифтом. Неначе в світі, де стріляють, смерть журналіста щось зовсім особливе, важливіше, скажімо, за смерть директора, службовця або й грабіяшика банку.
Така надмірна уважність преси заслуговує нашої уваги, бо ж не тільки ГАЗЕТА, але й інші часописи виставили вбивство журналіста як щось особливо жахливе, страшне, майже фатальне, трохи не як ритуальне вбивство. Подейкували навіть про "жертву фаху", і, звісно, ГАЗЕТА вперто трималася версії, буцімто й Шеннер став жертвою Блум, і якщо доводиться погодитися з тим, що Тетгеса напевно не забили б, якби він не був журналістом (а, скажімо, чоботарем або пекарем), то слід би спробувати з'ясувати, чи не краще говорити про смерть, зумовлену фахом, адже неодмінно дізнаватимуться, чому така розумна й стримана особа, як оця Блум, не тільки задумала, а й вчинила вбивство і у вирішальну, вибрану нею самою мить не лише вихопила пістолет, але й натисла на спуск.
7
Піднесімося відразу з цього надто вже низького рівня у вищі сфери. Годі про кров. Пустімо в непам'ять ажіотаж преси. Помешкання Катаріни Блум прибрано, непридатні для вжитку килими викинуто на смітник, меблі витерто й розставлено належним чином — за розпорядженням і за рахунок д-ра Блорни, який дістав на все це повноваження від свого приятеля Гаха, дарма що досі ще невідомо, чи стане Блорна розпорядником майна.
Що не кажіть, а ця Катаріна Блум за п'ять років уклала у власну квартиру загальною вартістю в сто тисяч марок шістдесят тисяч готівкою,— тож, як висловився її брат, що саме відсиджує коротенький термін ув'язнення, "тут можна погріти руки". Тільки хто ж тоді сплатить відсотки й решту боргу — оті сорок тисяч, якщо до того врахувати досить відчутне подорожчання квартир? Тож залишається не тільки актив, але й пасив.
А тим часом Тетгеса давно вже поховано (надто пишно, на думку багатьох). Дивно, але смерть і похорон Шеннера не були оточені такою пишністю й сенсаційністю і не привернули до себе стільки уваги. А чому? Може, тому, що він став не "жертвою фаху", а, найімовірніше, жертвою ревнощів? Костюм шейха зберігається на складі речових доказів, так само як і пістолет (нуль вісім),— про те, звідки він, відомо тільки Блорні,— поліція й прокуратура досі не спромоглися це з'ясувати.
8
Розслідування поведінки Блум протягом отих неясних чотирьох днів напочатку посувалося добре, та коли взялися за неділю, темпи сповільнилися.
В середу після обіду Блорна особисто видав Катаріні Блум платню за два повних тижні — по 280 марок за кожен, за поточний і за наступний, бо в середу в другій половині дня він мав їхати з дружиною на зимовий відпочинок. Катаріна не просто обіцяла Блорнам, вона навіть присяглася, що врешті візьме відпустку і розважиться на карнавалі, замість найнятись, як усі останні роки, на сезонну працю. Вона радісно повідомила Блорнів, що ввечері запрошена на маленький домашній бал до своєї тітки — хрещеної, приятельки, повірниці Ельзи Вольтерсгайм, з чого дуже рада, бо ж давно не мала нагоди потанцювати. На це пані Блорна їй відповіла: "Зачекай, Катрінхен, коли ми повернемось, то також улаштуємо вечірку, і ти знову зможеш потанцювати". Катаріна, відколи живе в місті — ось уже п'ять чи шість років,— скаржилась, що не має можливості "просто десь піти потанцювати". Як вона говорила Блорнам, тут скрізь самі тільки халабуди, де якісь жалюгідні студенти шукають собі безкоштовних повій, та ще всякі богемні заклади, в яких панує та сама розпуста, а релігійні танцювальні заходи їй і зовсім осоружні.
Як легко встановлено, в середу після обіду Катаріна ще дві години попрацювала у подружжя Гіперців, яким вона на їхнє прохання час від часу допомагала. А що Гіперці на дні карнавалу так само від'їжджали з міста до дочки в Лемго, то Катаріна своїм "фольксвагеном" відвезла літнє подружжя на вокзал. Дарма що важко було десь поставити машину, вона, наполігши на своєму, провела їх на перон, ще й піднесла багаж. ("Не за гроші, ні, за такі люб'язності не можна
а
навіть пропонувати їй щось: це глибоко образило б її",— пояснила пані Гіперц). Поїзд, як установлено, відійшов о 17.30. Якщо дати Катаріні 5—10 хвилин, щоб знайти свою машину в першій карнавальній товкотнечі, ще 20 або й усі 25 хвилин, щоб доїхати до своєї квартири, яка розташована за містом зеленій зоні і в яку вона, отже, змогла зайти тільки між 18 00 і 18.15, то не залишається жодної нез'я сованої хвилини;
ще ж їй треба дати якийсь час на те, щоб помитися, перевдягтися й попоїсти, бо вже близько 19.25 вона появилась на вечірці в пані Вольтерсгайм і їхала туди не машиною, а трамваєм та й перебрана була не за бедуїнку і не андалус-ку, а просто прийшла з червоною гвоздикою у косах, у червоних панчохах і туфлях, у закритій чесучевій блузці медового кольору і в звичайній твідовій спідниці того ж кольору. Начебто й не слід надавати тому ваги, їхала Катарі-на на вечірку своєю машиною а чи трамваєм, однак тут про це сказати конче необхідно, бо при розслідуванні ця обставина мала неабияке значення.
9
Від тієї хвилі, як Катаріна зайшла до вольтерсгаймівсько-го помешкання, розслідувати справу стало легше, бо від 19.25 вона, сама того не запідозрюючи, перебувала під поліційним наглядом. Цілий вечір, від 19.30 до 22.00, вона танцювала, як згодом показала в своїх свідченнях, винятково й самозабутньо з таким собі Людвігом Геттеном, з яким вона й пішла звідти.