34
Тут слід зауважити, що перше "протилежне підпертя" майже закінчено, від п'ятниці знов перейшли до суботи. Все зроблено для того, щоб уникнути нових заторів, у тім числі й зайвих накопичень напруженості. Уникнути їх зовсім, очевидно, неможливо.
Варте уваги, що в п'ятницю пополудні, після заключного допиту, Катаріна Блум попросила Ельзу Вольтерсгайм і Кон-рада Байтерса спершу відвезти її додому і—"прошу, прошу" — піднятися разом з нею до помешкання. Вона призналася, що боїться, бо в той четвер, невдовзі після телефонної розмови з Геттеном (виходячи з того, що вона, хай і не на допиті, відкрито говорила про свої телефонні контакти з Геттеном, будь-яка безстороння людина може судити про її невинність!), сталося щось украй жахливе. Невдовзі після розмови з Геттеном, щойно вона поклала слухавку, телефон задзвонив знову, і "в божевільній надії", що це знову Геттен, вона відразу зняла слухавку, але на дроті був не Геттен,— "моторошно тихий" чоловічий голос "майже пошепки" наговорив їй усякої "бридоти", самі тільки мерзенні речі, та наймерзенніше те, що негідник видавав себе за мешканця будинку й сказав, що коли їй уже так до вподоби пестощі, то нащо далеко ходити: він готовий і спроможний запропонувати їй будь-які, тобто які завгодно пестощі. Атож, оця розмова и змусила її приїхати вночі до Ельзи. Вона боїться, боїться навіть телефону, а що Геттен знає її номер, а вона його номера не знає, то вона сподівається, що він зателефонує, але водночас і боїться теле<|х>ну.
Не варто приховувати, що Катаріну Блум чекали й інші жахи. Взяти, скажімо, поштову скриньку: досі та мало важила в її житті, вона заглядала в неї головним чином тільки тому, що "так уже заведено", але марно. Цієї ж п'ятниці вранці скринька була напхом напхана й аж ніяк не на радість Катаріні. І дарма що Ельза В. і Байтерс усіляко намагались перехопити листи та друковані видання, вона не відступалася й переглянула — напевно, сподіваючись отримати звістку від свого любого Людвіга,— всі поштові відправлення, всього штук двадцять, але, очевидно, нічого не знайшовши від Людвіга, позапихала отой мотлох до своєї торбинки. Навіть поїздка в ліфті була болісною, оскільки з ними підіймалося й двоє сусідів. Один з них (звучить неймовірно, але доводиться сказати) — перебраний за шейха пан, який, явно намагаючись відмежуватися від їхнього товариства, забився в куток, але, на щастя, висів уже на четвертому поверсі, і пані (здуріти можна, але ніде правди діти), перебрана за андалуску, в масці,— ця не відсахнулася від Катаріни, навпаки, стала дуже близько й з безцеремонною цікавістю розглядала її "зухвалими, осудливими карими очима". І поїхала за восьмий поверх.
Мусимо попередити: далі буде ще гірше. Тільки-но вони опинилися в помешканні, де Катаріна, ступивши досередини, просто-таки вчепилась у Байтерса і Ельзу В., задзвонив телефон, і цього разу пані В. виявилася меткішою за Катаріну, метнувшись, вона схопила слухавку, вжахнулася, зблідла, промимрила "клята свиня, клята боягузлива свиня" і розважливо поклала слухавку не на важіль, а поряд з апаратом.
Марно пані В. і Байтерс силкувались відібрати пошту від Катаріни: вона чіпко затисла в руках усю паку листів та друкованих видань разом з обома випусками ГАЗЕТИ, які так само дістала з торбинки, і наполягла на тому, щоб розпакувати всю кореспонденцію. Ну що тут вдієш? Вона все прочитала!
Не всі послання були анонімні. Один — найбільший — не-анонімний лист прийшов від підприємства, яке відрекомендувалось як "Будинок пересилання речей інтимного вжитку" й пропонувало найрізноманітніше причандалля для статевого життя. Це вже зовсім доконало Катаріну, та й ще хтось рукою дописав: "Осьде справжні пестощі".
Коротко, або ще краще — статистично кажучи, серед решти вісімнадцяти кореспонденцій було:
сім анонімних, написаних рукою листівок з "ницими, про-позиціями сексуальних послуг, і в кожній по-своєму обігрува-лися слова "комуністична свиня";
чотири анонімних листівки з політичними образами — від .червоної нориці" до "кремлівської тітки"—без сексуальних пропозицій;
п'ять листів з вирізками з ГАЗЕТИ, де — в трьох або чотирьох із них — зроблено червоним чорнилом на берегах коментарі, серед іншого, скажімо, такого змісту: "Що не вдалося Сталіну, те не вдасться й тобі";
два листи з релігійними напученнями — в тому й другому на доданих трактатах написано: "Навчися знову молитись, бідолашна, заблудла дитино" та "Вклякни навколішки й сподівайся. Бог іще не покинув тебе".
Тільки тепер Ельза В. помітила підсунуту під двері цидулку, яку вона, на щастя, справді спромоглася приховати від Катаріни:
"Чому б тобі не скористатися з мого каталога пестощів? Невже я повинен силувати тебе до твого щастя? Твій сусід, якого ти так зневажливо відринула. Я попереджую тебе". Написано друкованими літерами, що виказували, на думку Ельзи В., вищу, якщо не медичну освіту.
35
Дивно, що ні пані В., ні Конрад Б. не здивувались і навіть не здумали втрутитися, коли Катаріна підступила до невеликого домашнього бара у вітальні, подіставала пляшки з шер-рі, віскі, червоним вином і почату пляшку вишневого сиропу і без особливого хвилювання почала жбурляти їх в бездоганно чисті стіни, об які вони розбивались, залишаючи патьоки.
Так само вона повелася в невеличкій кухні, де використала з цією метою кетчуп, салатну підливу, оцет, підливу для приправи. Чи ж треба додавати, що те саме вона вчинила й у ванній з тюбиками й флаконами крему, з пудрою, всякими порошками, солями для ванни, а в спальні — з флаконом одеколону?
При цьому вона діяла розважливо й аж ніяк не схвильовано, так переконано й так переконливо, що Ельза В. і Конрад Б. нічого не робили, щоб спинити її.
Є, звичайно, чимало теорій, за допомогою яких намагались визначити ту мить, коли Катаріна вперше намірилась убити або ж відпрацювала план убивства й постановила здійснити його. Одні думають, що вистачило вже першої статті в ГАЗЕТІ за четвер, інші вважають вирішальним днем п'ятницю, бо в цей день ГАЗЕТА все ще не заспокоїлася й виявилось, що добросусідські стосунки й квартира, до якої Блум була так прив'язана, сплюндровані (в кожному разі, суб'єктивно); анонімний абонент, анонімна пошта, потім ще й суботня ГАЗЕТА, а на довершення (тут ми забігаємо вперед!) — НЕДІЛЬНА ГАЗЕТА. Але ж хіба не зайві такі абстрактні міркування: вона задумала вбивство й учинила його —-та й годі! Можна з певністю твердити: в ній щось "збурилося", висловлювання колишнього чоловіка особливо роздратували її, і з цілковитою певністю можна твердити, що все згодом надруковане в НЕДІЛЬНІЙ ГАЗЕТІ коли й не стало причиною, то, в усякому разі, подіяло аж ніяк не заспокійливо.