У кінці літа старі вовки почали відводити вовченят від лігва в далекий ліс і на розташоване за ним велике болото. Тут вовча родина вдовольнилася збиранням полівок, жаб і комах. Вовченята охоче їли ягоди лохини, навчилися розшукувати й ловити дрібних маньчжурських зайців. Частенько вони розбрідалися так далеко, що не знаходили дороги до лігва, і тоді тоскно вили на ранкових та вечірніх зорях. Їм відповідали старі, і сім'я знову збиралася докупи.
Настала осінь. Спорожніли листвяні ліси, і досі невидиме вовче лігво стало помітне. На болоті гриміли постріли мисливців на косуль. Довелося вовчій родині полишити узвишшя, переселитися на сопки, вкриті чорною березою, осикою і ліщиною. Тут водилися рябчики й кабани, ізюбри й борсуки.
Ліг перший сніг. Яким незатишним і голодним став оточуючий ліс! Зникли комахи і багато птахів. Поховалися по глибоких норах і залягли у сплячку борсуки, єнотовидні собаки й бурундуки, а полівки, проробивши під снігом собі ходи, рідко з'являлися назовні. Настала голодна пора для вовка, і якщо влітку його переходи не перевищували двох кілометрів, то тепер йому доводилося гасати всю довгу зимову ніч і нерідко на денне ліжбище він ішов з порожнім шлунком.
Саме цієї пори і вчать старі вовки своїх дорослих дітей мистецтву полювання на копитних звірів. Проспавши короткий зимовий день у густому молодому осичнику, Сірий підняв зграю і повів її до розлогої улоговини. З ріки до неї підступало соєве поле, куди вночі полюбляли ходити косулі на рештки стручків із солодкими бобами. Не доходячи до поля, ватажок зупинився і присів на задні лапи. Це значило, що вовчиці й чотирьом прибулим вовкам далі йти не слід. Розділивши в такий спосіб зграю, Сірий з двома молодими вовками попрямував до соєвого поля, а вовчиця зі своїми пішла до улоговини. Там, у заростях високого куничника, їй належало лягти в засаду.
Обійшовши широким колом поле, троє вовків зайшли на нього з протилежного боку і почали принюхуватися до численних козячих слідів. Розшукавши свіжі сліди, вони незабаром побачили косуль, що паслися. Як досвідчений мисливець, Сірий розумів, що треба якомога ближче підкрастися до косуль і вигнати їх в улоговину, де засіла вовчиця. Молодим вовкам не терпілося накинутися на здобич, але вони, як добре виховані діти, брали приклад зі старшого. Скрадаючись за стогом, Сірий почав обережно наближатися до косуль. Але, хоч як тихо він підбирався, старий козел вчасно помітив небезпеку і здійняв тривогу. Потупцювавши якусь мить на місці й визначивши, звідки прийшли хижаки, косулі взяли з місця учвал. Вовки кинулися навздогін.
Спочатку молоді вихопились уперед, але незабаром відстали, ледве встигаючи за Сірим. Косулі бігли г очевидною перевагою у швидкості, але вперті переслідувачі не відставали. Молодим, недосвідченим вовкам хотілося гнатися за здобиччю найближчим шляхом, їм був незрозумілий маневр Сірого, який завертав ліворуч.
Закінчилося соєве поле. Косулі вибігли на некошену луку. Прим'ята і засипана снігом довга суха трава докучливо плуталася під ногами, уповільнюючи біг.
А тим часом Сірий, який біг віддалік, досяг озера й тільки-но його ноги торкнулися криги, наддав ходи. Чимало кілометрів проскакали косулі, перш ніж виявили, що вовки йшли не по їхніх п'ятах, а кудись убік. Щоб збити з пантелику переслідувачів, рогатий козел круто звернув праворуч і помчав до широкої улоговини, стадо побігло за ним. Цього тільки й треба було Сірому: тепер здобич ішла прямо в засідку. Настала найбільш відповідальна мить полювання. Різко повернувшись і напружуючи останні сили, Сірий кинувся навздогін косулям, які, втративши з поля зору вовків, уповільнили біг. Ось і рятівні зарості високого куничника. Але варто було стаду вибігти в улоговину, як назустріч переляканим тваринам вискочила з трави вовчиця. Охоплені жахом заметушилися косулі, частина їх повернула назад, та було вже пізно. Зрівнявшись із рогачем, Сірий з ходу вдарив його іклами в бік. Козел, спливаючи кров'ю, впав на коліна, а Сірий кинувся на іншу жертву, різав косуль одну за одною. Його приклад наслідувала вовчиця, і незабаром шоста косуля із жалібним тремтливим криком впала під ударами вовчих ікол.
Лови закінчилися. Вдалині миготіли силуети вцілілих тварин. Вовки облизували здобич. Щоб угамувати голод, їм вистачило б і половини того, що лежало на землі, але не завжди ж так вдало завершується загонення. Вовк запасу завжди радий.
Цілу ніч бенкетувала вовча зграя. Лише на світанку, ліниво рухаючись, пішли ситі звірі в сопки й залягли в непролазних заростях ліщини, попередньо згрібши під собою з землі сніг. Не підвелися вони з ліжбища ні вдень, ні наступної ночі. Дрібний сніжок вкрив сліди їхньої кривавої тризни.
Минув теплий і малосніжний період початку зими. Впали глибокі сніги. Міцнішали морози. Потопаючи в пухких наметах, вовки не могли наздогнати ні косулю, ні ізюбра. Люті, озброєні гострими іклами кабани-сікачі ще захищали табуни, і поживитися поросям було неможливо. Вовчі животи підтяглися від голоду. Жалібно вила ранками й вечорами вовчиця, очікуючи Сірого, який пішов у розвідку. Довгими морозяними січневими ночами никала зграя перелісками і скутими морозом болотами, але все марно, здобичі ставало менше та менше.
Одного разу, проходячи лісом неподалік лісового селища, Сірий почув запах падлини. Наблизившись, він побачив кінський труп, який лежав біля санного сліду. Обійшовши знахідку й пересвідчившись, що людини поблизу немає, Сірий зробив ще одне коло, але так і не зважився скуштувати конини.
Наступної ночі він знову повернувся до своєї знахідки, але вже разом із зграєю. Вовки посиділи кілька годин на віддалі, не відводячи від коняки голодних очей, потім почали обережно наближатися, обнюхуючи все, що здавалося підозрілим. Першою підійшла вовчиця, і ледве її ікла ковзнули по мерзлому м'ясу, зграя накинулася на здобич. Шкури на коняці не було, і це полегшило роботу. Тільки дужі вовчі щелепи, озброєні міцними зубами, могли розривати мерзле м'ясо, подрібнювати великі кістки. Намагаючись не заважати одне одному, вовки швидко вгризались у тушу з усіх боків. Наївшись, вони, ступаючи слід у слід, низкою попрямували в сопки. Якби їхню стежину перетнув недосвідчений мисливець, він сказав би, що тут пройшов один вовк.