"— Наскільки мені відомо, — говорив барон Шенк, нюхнувши з табакерки та позираючи на велику карту, розкладену на столі, — ескадра його світлості графа Орлова саме тепер входить у Гібралтар, де її вітають гарматніми салютами. Звідси, так кажуть мої відомості, ескадра подасться до Ліссабону. Я отримав з оказією листа від маркіза Хозе Карвальйо-е-Мелльйо, (він зветься тепер Помбалем) і втішається великим довір'ям короля Португалії Хозе Мануеля, а тому що цей королик, правду сказавши, невеликого розуму, всім рядить маркіз де Помбаль. Російській ескадрі зготовано дружній прийом. В Ліссабоні шанують російських моряків, що в 1755 році подали велику допомогу містові, навіщеному страшним землетрусом. То ж граф — адмірал поласує собі португальським вином та смаглявотілими ліссабонськими красунями до схочу. Відомо мені, що з Ліссабону вийдуть в дальшу подорож три фрегати — флагманський "Три ієрархи", "Мироносець" і "Всеволод" та декілька шлюпів і брандерів; решта залишиться на якийсь час для ремонту і буде здоганяти ескадру в Нанті. Хоч Орлову дано наказ поспішати, ніде не затримуючись, але йому не спішно. Флагман зайде може в Ла-Рошель і в Нант, але багато розваги чекає його в Англії, в королівському порт і Плімут. Ось туди подамося і ми. Часу у нас доволі — поки ескадра обігне Португалію і Францію, пройде Біскайську затоку, яка не легка в цій порі, мине з півтора — два місяці. Йдеться про діло, що вимагатиме від нас одчаидушності та й, нівроку,хитрості. Це великий риск, знайте це, кавалери. Хто з вас готовий на це?"
Я й Зогу без вагання піднесли руки; я штовхнув сонливого абата і графа. "Ми друзів не залишимо", промимрив абат. Шенк поглянув на пронозу з неприхованим глумом.
"— Що ж, — промимрив він, — наш деташмент на славу. Але я докину вам ще двох головорізів, вони з вами навіть у пекло підуть".
Він плеснув у долоні і слуга привів двох смаглявих, здоровенних парубків у турецьких одягах.
"— Вам буде наказувати, — сказав їм барон, — кавалер Рославець. Але й я також буду з вами, коли потрібно. А це вам, друзі, на витрати".
Він жбурнув на стіл важкий мішок і розв'язавши його, висипав купу талярів, дукатів, флоринів... Абатові і Вонсовичу аж потекла слинка, вони підбадьорились.
"— Витрати в міру потреби, — попередив проте меткий дідок, — нічого не шкодувати, коли треба когось підплатити, щось купити, виторгувати, але й не розкидатися без глузду... Що ж до мене, то я все знатиму. Я завжди буду близько біля вас..."
Шенк дав мені мішок. На цьому наша нарада закінчилася.
Я бачив, що барон Шенк всім своїм єством таки щиро сприяє справі. Щоправда, я не уявляв собі, як здійснити оте визволення княжни, але мені Шенк видався всемогутнім. Бо ж, у кого у наш час гроші, той і могутній.
Перебуваючи в Аугсбурзі, ми не сумували та й не дармували. Мій невеличкий деташмент коштував мені неабияких грошей. Всіх треба було одягнути, якщо не достойно, то хоч пристойно. Навіть абат погодився скинути свою сутанну і красувався у модному каптані та в неодмінній перуці і причіпив собі до боку шпагу. Два приставлені до нас бевзі, як виявилось, були принагідно викуплені Шенком із алжирських галер, бо вони чомусь йому знадобилися. Петар і Данило — так звалися обидва бевзі, були родом з Чорної Гори. Це були розбишаки, з якими можна було пройти пів світа, не пара графові і абатові. Але й вони осьде розбестились і я не настачав їм цехінів для гульні з аугсбурзькими мочимордами.
То ж як тільки почав танути на полях сніг (зима в Швабії трималась довгенько), ми вирушили в дорогу, дбайливо обминаючи Вюртемберг і ті графства, де за мною розглядалися герцогські посіпаки. З Шенком ми домовились зустрінутись в Роттердамі. Але я знав, що він їде слідом за нами, не спускаючи з нас очей.
Химерна подорож була повна несподіванок і ускладнень. Мені ледви вдавалось тримати нашу ватагу, не кажу, у військовому, але хоч би в деякому послуху. Надаремна справа! В кожній новій містині, на кожній станції при зміні коней, було чимало турбот з гільтяями. Ледви обчімхавшись від грязюки, мої кавалери кидались на пошуки, хто куди і хто по що. Ми чвалували по розвезлих дорогах, битих і не битих трактах з Аугсбургу до Байройту, звідти через графства і ландграфства Ейхштадту, Ансбаху, Вюрцбургу, єпіскопства Бамбергу, Фульди і Майнцу до Франкфурту, а тоді попрямували через герцогства Берга і Клеве, поки не досягли нідерландського кордону. Ми в'їхали мальпостами, які тут звуться "посткучами" або й звичайними, принагідними "фольксвагенами", наймали візників в ратгаузах і в корчмах, по селах і у дрібних графенят, що мали півтори кобили та чотири кози. Барон Шенк засобив мене подорожною з печатями, навіть імперської канцелярії, та з розмашистими підписами і ми їхали вільно, бо, поглянувши на такий документ, прикордонні варти тільки салютували нам і нашим іменитим протекторам. У барона Шенка були таки довгенькі руки. Адже всі його протектори, — клієнти, почавши від самого цісаря, сиділи у нього в кишені, заборговані по вуха. Проте неприємностей було скрізь чимало. Зогу встрявав завжди в історії з панійками і фльондрами, Вонсович і абат не гребували картами і контентували себе винами та оковитами до зеленого змия так, що доводилось їх іноді тягти у мальпости немов мішки з половою; абат задирався із стрічними книжниками і духовними особами. Краще поводились Петар і Данило, які озброєні до зубів, ставали за мною при кожній нагоді, мов ті ведмеді, і готові були дати кожному належну відсіч. Але, лиха, як то кажуть, добрий початок. Дороги зовсім розвезло, коли ми добилися до старовинного імперського міста Тротманнія, або як його називають тепер Дортмунд. Осьде нам, на станції біля римського валу, коли я показав подорожню з імперськими печатями, віддано всі належні гонори, але на коні і карету до графства Клеве треба було чекати аж до вечера. Ми подалися до господи "Під золотим левом" і сьорбали кларет та рейнське, заїдаючи тутешніми тучними гусками. Я сидів за дубовим столом, саме біля вікна, і дивився, як попід станцію заїжджають забрьохані кур'єри, офіцери з регіменту прінца Євгена та всіляка титулована каналія, якій коні міняли без черги. Коли це дивлюсь: заїжджає цугом у чотири пари золочена кароцца з форейторами і лакеями, коней випрягають і запрягають, а панам, що залишались у кароцці, підносять лакеї на срібних тацах і їстивне і вино. Мабуть це були якісь знатніші риби, бо й станційний начальник увихався як в'юн, притискаючи трирога під пахвою, і уклінно лебедів, в три чорти схилившись перед подорожними. Треба ще й сказати, що кароццу супроводив деташмент драгунів з велетенськими палашами і бляхами на грудях. Я спитав служку, що це за така цяця — ковбаса прибула і куди їде і чому так до неї лестяться, а для нас коней досі нема. "Це його світлість герцог Гессен-Касселя Карл, — пробіг поуз нас лакиза з поставцями, — майте терпеливість, кавалери, бо його світлість легко роздратувати; він їде до Шлезвіг-Гольштейну". "Грець у бік цій світлості, — сказав я, — вирвигріш і губоплес, як і всі його собачі побратими". "Тихіше, кавалере! Гессен-Кассель — озвався перелякано граф Вонсович, — ого-го-го, це не в тім'я битий бицюган. Він ловить людей і продає англійському королю, а той їх в Америку відвозить, щоб приборкували бостонців. З ним не займайтесь, кавалере. Він на людоловстві тисячі гульденів загрібає." Я визирнув крізь віконце і побачив, що з кароцци виступив, щоб розм'яти ноги, кремезний панюга, з золотом на комірі і на вилогах, ось такий пихатий дядько, з пронизливими чорними вирлами. "Бійтесь же Бога, — вигукнув Вонсович, сп'явшись і собі на вікно, — знаєте хто це, отой панок? Та це ж граф Сен Жермен, відомий чародій, що за Ірода ще жив, а тепер чаклує по Версалях та Віднях". І мій граф, трясучись зо страху, аж перехрестився. "Це відьмак, що вас як стій, у теля або свиню перемінить, — зашепотів Вонсович, — він елексір молодості фабрикує, він Вельзевулів братанок, на Лисій Горі з відьмами перелюбствує... Бог вас хорони перед сатаною... Він з герцогом Гессен-Касселя злигався і перемінює каміння в діаманти..." Але я не слухав його: поряд з цим графом Сен Жермен стояв мій давній знайомий, пройда Доманський, також розминаючи ноги, а біля нього ніхто інший як Іван Єгорович Шварц, якого я бачив на тому чортівському зборищі в Римі.