Вогняний бог Марранів

Сторінка 30 з 42

Олександр Волков

Ось про що розповів Реллем.

По тому, як головні сили Урфіна Джюса залишили країну, Мигуни кілька днів покірно виконували всі розпорядження Бойса, командира маленького гарнізону Марранів. Одначе Лестар, друг і головний радник Залізного Дроворуба, був кмітливим і винахідливим чоловіком. Це він збудував дерев'яну гармату, яка під час боротьби з дуболомами єдиним пострілом розігнала Урфінову дерев'яну армію. Лестар почав спостерігати за життям і звичками Марранів і незабаром дізнався про головну їхню слабкість — цілковиту безпорадність під час сну.

Остерігаючись нічного нападу, Маррани вкладалися спати в кімнати з міцними дверима, зачинялися на міцні засуви й замки. Але що означали замки для вмілих майстрів Фіолетової країни?

І якось Стрибуни прокинулися зв'язаними по руках і ногах. Повстанці відвели їх до підвалу, і там вони мали вдосталь часу каятися в нерозважливості, з якою вони повірили щедрим обіцянкам вогняного бога.

Лестар розумів, що цим легким успіхом справа не скінчиться, що Урфін надішле великий загін війська, і тоді розпочнеться справжня боротьба. І він почав готуватися до цієї боротьби. Лестар оголосив загальну мобілізацію чоловіків від 18 до 30 років, таких набралося близько трьох тисяч. Кому було за тридцять, готували зброю: кували мечі й кинджали наконечники для списів та стріл. Купи зброї і щитів складалися у великому передпокої палацу.

Мигуни, які колись проходили військову підготовку у Діна Гіора, наказом головнокомандуючого Лестара отримали чини капрала, лейтенанта і капітана й заходилися навчати молодь. Народ був настроєний войовничо.

"Перемога або смерть!" — говорили Мигуни.

Реллемова розповідь дуже втішила Тіма й Енні. Отже, Стрибуни не такі вже й страшні, як їм здавалось, і на них можна знайти управу.

— Дякуємо за добрі вісті, друже Реллем, — сказав Тім. — Рушай далі і перекажи Жуванам та рудокопам, щоб вони добре ховали майно і харчі. А найкраще їм піти в ліси та нетрі, — вів далі хлопчик. — Нехай завойовники знайдуть безлюдні села, це їх одразу спантеличить. Прем Кокус, певне, вже чув про нас. Перекажи йому наше вітання і нагадай, що ми, Енні й Тім, зробимо все можливе аби перемогти підступного Урфіна Джюса.

Реллем, виструнчившись перед Тімом, відрапортував:

— Усі ваші накази будуть виконані, ласкавий пане! І ще скажу вам ось що: на дорозі ВЖЦ стоять ворожі застави, а переправу через Велику річку охороняє ціла рота Стрибунів. І вони не сплять ночами, бо п'ють напій з горіхів нух-нух.

Дерев'яний кур'єр розповів дітям, що це за горіхи і яка їх дія. Забезпечивши мандрівників цінними відомостями, гонець Кагги-Карр притьмом підхопився і швидко зник з очей.

В Енні й Тіма одразу зіпсувався настрій. Шлях усе ще здавався привітним і мирним, але повідомлення, що десь ним ідуть вороги, все змінило. Серце облило холодом, тривога загострила почуття, діти пильно дивилися вдалину.

Цієї ночі Тім та Енні не ставили намета. Вони заночували у напіврозваленій хижці, в якій дівчинка впізнала стару оселю Залізного Дроворуба. На полиці ще стояла запилена бляшанка з мастилом, ним Дроворуб колись змащував свої залізні суглоби.

ОБРУЧ ПОЧИНАЄ ДІЯТИ

аступного дня діти просувалися вперед з великими пересторогами. Прямі ділянки шляху вони оглядали в підзорну трубу, а перед кожним поворотом зупинялись і пускали в розвідку Артошка. Песик нечутно прошмигував поміж кущами і з'ясовував обстановку.

Після однієї з таких вилазок Артошко повернувся стривожений і скуйовджений.

— Попереду вороги! — доповів він. — Їх цілий десяток, вони розташувались край дороги.

Одразу ж розпочалася військова рада. В ній узяли участь і мули, тому що Ганнібал заявив: Недарма ж ми носимо імена знаменитих генералів, отже, достойні обговорювати військові справи.

Тім та Енні з цим погодилися. Дівчинка запитала собаку.

— Як озброєні Стрибуни?

— У них пращі з запасом каміння і важкі дубці.

Цезар промовив:

— Ми з Ганнібалом змогли б промчати повз заставу так швидко, що люди не встигнуть вхопитися за зброю. Бажаєте в цьому пересвідчитись?

— І отримати камінь у спину? Дякую, — посміхнулась Енні. — Крім того, Урфін не повинен знати, що ми в Чарівній країні. Прочувши про це, він почне берегтися тоді нам буде набагато важче виконати наказ магічної книги Вілліни.

— А що як нам через ліс обійти варту, — запропонував Тім.

— Це неможливо, чагарник надто густий, — заперечив Артошко.

Усі замислились, а потім Енні весело вигукнула:

— Які ж ми дурненькі, зовсім забули про срібний обруч. Ми пройдемо невидимками.

Відразу подбали про те, щоб не сполошити Марранів. Діти роззулись, а копита мулів Тім обмотав листям перев'язавши їх ліанами.

Було зроблено пробу. Діти рушили по жовтих цеглинах, тримаючись за руки й ведучи мулів за вуздечки. Енні торкнулась рубінової зірочки. Вийде чи ні?

— Не видно й не чутно! — радісно оголосив спостерігач Артошко, коли процесія пройшла повз нього два десятки кроків.

А коли вже пес з його зіркими очима й чуйними вухами нічого не виявив, то тим паче не помітили мандрівників дозорці Стрибунів. Спосіб проходити повз ворожі застави виявився чудовим. Інакше довелося діяти, коли подорожні зустрілися з великим загоном Марранів, посланим проти Жуванів та рудокопів.

Це про нього Реллем мусив попередити Кокуса й Ружеро.

Тупіт численних ніг і гамір голосів Енні й Тім почули ще здаля. Розійтися з Урфіновими солдатами на вузенькій дорозі було неможливо. На щастя, неподалік у ліс повертала стежка. Від'їхавши на півсотні кроків, мули й люди скупчилися, і Енні натисла заповітну зірочку.

Одчайдушне юрмисько — три сотні Урфінової армії — просунуло мимо, сміючись і теревенячи, і жоден з вояків не здогадався, що тут, зовсім поряд, зачаїлись вороги.

Надвечір наступного дня наші герої побачили блакить Великої річки.

Попереджені Реллемом про те, що пором охороняється, мандрівники завчасу зійшли з дороги і рушили вздовж берега. Знайшовши зручне місце, вони перепливли річку, не злізаючи з мулів.

До Смарагдового острова лишалося йти два дні і всього кілька годин їхати на мулах. Але в цій густонаселеній місцевості доводилося поводитись дуже обережно. Довкола шастали Стрибуни, і потрапляти їм на очі поки що це варто було.