Нінка (замріяно). А ти хорошим капітаном був би… Ти відчайдушний. І сміливий. І… тільки чому ти такий… грубий… От нащо ти з батьком так… Він до тебе по-хорошому, а ти витворяєш… Я ж чула!..
Вітька. Та йди ти!.. Що ти розумієш? І взагалі…
Нінка. Я все-все розумію!.. Мало що вони розлучились. Всяке буває… Нічого тут такого. Але… Моя мама каже, що саме для хлопця дуже потрібен батько, мужчина. Мало що в житті буває. Жінки іноді чисто по-жіночому судять, коли треба по-чоловічому… Я ж знаю. І ти дурний, шо так… з батьком…
Входить мати.
Мати (до Вітьки). Ось ти де!.. Ти чому не був сьогодні у школі?.. Тільки що приходила вчителька.
Вітька (весело). А сьогодні ж перше квітня! Сьогодні можна!
Мати. Перше квітня?! Негідник! Ось тобі перше квітня! (З розмаху дає йому ляпаса.)
Вітька (підхоплюється, стоїть якийсь час, заціпенівши, напружено і разом з тим гордо відкинувши назад голову… після паузи). Я… Я… я тобі прощаю! (Зривається і вибігає.)
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється стіл, за яким сидить Інструктор райкому комсомолу. Входить Наталка.
Наталка. Я за запрошеннями на вечір дружби Мені сказали, в п’ятій кімнаті. Це до вас?
Інструктор. Так. Сідай, будь ласка. З якої організації?
Наталка. З художньої школи.
Інструктор. Прізвище?
Наталка. Руденко.
Інструктор (різко підводить голову). Ру… Руденко? Наталка?
Наталка. Я-а…
Інструктор. От здорово!.. Так це я з то… з вами говорив тоді по телефону?
Наталка. Здається… Будь ласка, запрошення.
Інструктор. Ні. Раз ми вже зустрілись, я мушу вам дещо сказати.
Наталка. Не треба… Будь ласка!..
Інструктор. Ні! Треба! Знаєте, справа в тому, що іноді через відсутність інформації бувають… трапляються різні… різні непотрібні ускладнення і…
Наталка. Які там ускладнення!.. Ну, не треба. Будь ласка. Нічого не треба, ні інформації, ні ускладнень. Я вас прошу. Ну.
Інструктор. Послухайте, адже те, що я вам скажу, ні до чого вас не зобов’язує. Ви розумієте… просто я вчився з ним в одному класі… Це… це… не зовсім звичайний хлопець. Це… Ще в дев’ятому класі він написав своє перше оповідання. Його читали по радіо. Може, ви навіть чули… Хоча… "Випробування пройшло успішно". Його батько був льотчик-випробувач. Загинув під час випробувань… Сильне оповідання. В десятому класі в нього було вже надруковано чотири оповідання. Школу він закінчив із золотою медаллю. Йому була пряма дорога до університету, на філфак. А він навіть не захотів поступати. Пішов працювати на завод, а потім пішов в армію. А коли повернувся з армії, пішов працювати в таксі. Зараз він заочно вчиться на філфаці. І не збирається переходити на стаціонар. Хоча… Йому було б, звичайно, легше… Але він правий. Щоб писати, передусім треба знати життя, а не загальне мовознавство. Він збирає зараз матеріал для роману про сучасну робітничу молодь. І він його напише, от побачите!
Наталка. Буду дуже рада. Дякую за цінну інформацію. Ви думаєте, це змінило моє ставлення до вашого друга? Думаєте, якби він був звичайним таксистом, він справив би на мене менше враження? Помиляєтесь. На вулиці я не знайомлюсь навіть з майбутніми письменниками.
Інструктор. Що ж, загалом правильно. Це робить вам честь. (Дивиться на годинник.) О, вже пів на третю. Треба йти. От ваші запрошення. О третій у мене засідання.
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється стелаж з секретером, крісло. У кріслі сидить Галина Володимирівна. Плечі накриті пледом. Перебирає у папці папери. Стукіт у двері.
Галина Володимирівна. Будь ласка!
Входить Вітька.
Вітька. Драстуйте!
Галина Володимирівна. А-а… "подруг"…здрастуй…
Вітька. Ви що… хвора?
Галина Володимирівна. Та щось мотор підводить. Перебої… Час на запасну путь. А не хочеться. Слава богу, громадська робота є. З вашим братом. Вистачає…
Вітька. Скажіть, а… а ваш Ігор скоро приїде?
Галина Володимирівна (зітхає). Ні… На жаль, не скоро. Якраз учора я дзвонила. Відпливає у спецрейс, в район Фолклендського архіпелагу. Це десь…
Вітька. Знаю. На схід від Магелланової протоки, навпроти її атлантичної горловини. Фолклендський, або, як його ще називають, Мальвінський, архіпелаг.
Галина Володимирівна. Ти диви!.. А я й не знала… Молодець! Недарма тебе Магелланом прозвали…
Входить Інспектор дитячої кімнати з господарчою сумкою.
Інспектор дитячої кімнати. О! У вас гості. Драстуй!.. (Галині Володимирівні.) Я вам тут сосисок, яблук, картопельки принесла.
Галина Володимирівна. О! Спасибі! Це — найголовніше!.. "Здравствуй, милая картошка-тошка-тошка! Пионеров идеал…"
Вітька. Ну… Я піду… (Виходить.)
Галина Володимирівна. Бувай здоровий!.. (Інспектору.) Сина, Ігоря, питав… В нього всі хлопці закохані…
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється стіл у кімнаті Рудснків. За столом, похиливши голову на руки, сидить мати. Наспівуючи, вбігає Наталка, збуджена, весела. Побачила матір, застигла.
Наталка (з болем). Мамо!.. Що з тобою?.. Мамо!
Мати. Не можу… Не можу! (Плаче.)
Наталка. Мамочко! Ну не треба!.. Не треба!.. Мамочко!..
Мати. Ех, доню-доню! Що ти знаєш?! Кінчилося моє життя! Нема життя… нема… Все! Кінець!.. Не дай тобі боже це пережити, доню!.. Щоб тебе покинули… Не дай тобі боже відчути, цю таке… самотність. У сорок п’ять років. Не дай тобі боже!.. І.. Запам’ятай, доню! Ніякого кохання в житті нема. Нема ніякого кохання, чуєш! Пропаща я… Нещасні ми… І я… І ви зі мною… Дітки мої. Нічого я не можу вам дати. Нічого!.. Ти хоч ще… А Вітька… йому так батько потрібен… Так потрібен батько!
Наталка. Ну перестань, мамочко! Ну перестань, заспокойся! Ну ходімо, я тебе покладу! Ти втомилась, тобі треба відпочити. Ну ходімо!.. Ходімо!.. (Обнявши матір, підводить її, веде.)
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється такий самий стіл, тільки в іншій квартирі — у квартирі Катерини Захарівни і Володі. За столом сидить Катерина Захарівна. Входить Володя з тацею, на якій тарілка з обідом. Ставить перед Катериною Захарівною, сам сідає на стілець проти неї.
Катерина Захарівна. А, ти? Чому не обідаєш?
Володя. А я не хочу.
Катерина Захарівна. Отаке!
Володя. Я недавно перекусив. Чесно. Я просто посиджу з тобою. Можна?
Катерина Захарівна. Посидь. Я так рідко тебе бачу. То я на роботі. То ти… баранку свою крутиш… Як там у тебе?