— Уже? — схопився з піску Федько.— Тобі голови не відірвало? Ану, покажи... Ой-ой, який же ти чорнющий, як у сажі...
Федько покрутив Вітьчину голову і, переконавшись, що вона на місці, захоплено вигукнув:
— Ну й бабахнуло ж добряче!.. Мабуть, і в селі чули.
— Чому самопал розірвало? — накинувся Вітька на свого секунданта.
— Н-не знаю,— почервонів Федько.— Просто так...
— Не бреши! Ти насипав пороху більше, ніж треба.
— Ну, дві мірки всипав,— похнюпився Федько.— Я хотів, щоб ти переміг. А воно...
— А воно так нечесно,— спльовував Вітька і порох, і кров.— Могло ж усі зуби повибивати.
— А де ж Петро? — озирнувся Федько.— Уже в раю?
— Боягуз він нікчемний, а не Петро! Хвастун заячий! Та зроду-віку не повірю, щоб Галя його покохала!
— Але ж ми бачили їх разом? — розгублено кліпав Федько.
— Тут щось не те. Галя не могла покохати такого боягуза! — азартно доводив Вітька і відчував, що від цього йому трохи легшає.
— Вітько!!! — жахнувся Федько.— Тікай!..
Вітька рвучко оглянувся. До місця дуелі біг чаплівський міліціонер Грицько Причепа, котрий мав вуличне прізвисько Даний Етап, і немилосердно сюрчав. Цього вже не було передбачено умовами дуелі.
— Федько!.. Бігом! Щоб твоєї й ноги тут не було!
— А ти?
— Мені однаково...
— Я теж не тікатиму. Це неблагородно...
Проте прожогом кинувся на другий край ставка, де були густі зарослі молодого вербняка.
— Сті-ій!!! — загаласував Причепа.— Стій, на даному етапі, бо стрілятиму!..
Щоб дати змогу секундантові втекти, Вітька повільно побіг у протилежний бік, перечепився, впав. Доки він зводився, підбіг захеканий Причепа і схопив його за руку.
— Та не сюрчіть так дуже,— набурмосився Вітька,— бо мені аж у п’яти шпигає.
— Я ось тебе сюркну по потилиці! — важко хекав Причепа.— Що це твориться?.. До чого ми... дожилися... на даному етапі?.. У Чаплях дуель. Заборонена ще при царю дуель! Із-за якогось... дівчиська... Два дурні, не досягши паспортного віку!..
— А ви не смійте згадувати Галю! — наїжачився Вітька.— 3 мене питайте, я головний зачинщик!
— Спитаємо, голубе, спитаємо! — запевнив Причепа.— Подумати тільки! Вони стрілилися! І де? У Чаплях! У моїй дільниці, де навіть самогонників нема! Та це ж, на даному етапі, добре, що зубом відбувся. А коли б голову... одірвало? Як би я мав реагувати? На даному етапі? Скласти акт про дуель? Прикласти до нього твою дурну голову? Як речовий наочний доказ? Дивіться, мовляв, до чого Причепа дослужився? За двадцять років! Бездоганної служби! В рядах міліції! На даному етапі!
— Ну, ведіть уже, чи що,— буркнув Вітька.— Бо мені набридло вже стояти... на даному етапі.
— Постоїш, не до молодої тебе конвоюватиму. Значить, так. Ти арештований. За користування забороненою дуелею. Мусиш іти рівно, на даному етапі. Крок вліво, крок вправо — вважається втечею. В такому випадку я змушений буду застосувати зброю. Ясно? — і Причепа красномовно ляснув себе по кобурі.
— Ясно,— похнюпився Вітька.
— Кроком руш, дуелянт!..
Арешт
Широкі дубові двері, оббиті хрест-навхрест металевими шпугами, розчинилися з противнющим скреготінням. Вітька переступив поріг. Двері з тим же скреготінням зачинилися. Бранець постояв кілька хвилин, звикаючи до темряви, а тоді, нагледівши в кутку солому, присів, задоволено простягнувши ноги. Від пострілу, арешту крутилася голова, болів вибитий зуб, і що найгірше — настрій був нікудишній.
"Ось і скінчилося моє кохання,— з гіркотою думав Вітька.— Тепер запруть мене в тюрму — і будь здоров!"
Двері знову заскрипіли і впустили... Петра білого, Вітьчин суперник стояв і безпорадно кліпав очима, звикаючи до темряви.
— Що, й тебе спіймали? — озвався Вітька.
— Я сам прийшов.
— Ти ж і боягуз!.. Аж противно…
— Я не боягуз, я з повинною прийшов. А повинну голову не січуть. Це все ти винуватий,— Петро схлипував.— Ти перший викликав мене на дуель і стріляв ти...
— А чого ж ти погодився?
— Так я думав, що це гра якась.
— Було б не лізти до чужої дівчини.
— Та я Гальки й бачити не хочу!
— Ах ти ж боягуз нещасний! Мало того, що з дуелі втік, так ще й дівчину ганьбиш? — схопився Вітька із стисненими кулаками.— Говори, чого ти з нею в кукурудзу ходив?
— Полов...
— Що-що?
— Кажу, що полов кукурудзу,— витирав сльози Петро.— Я тільки хотів позагравати з Галею, а вона мені сапу в руки — і в кукурудзу. Ну й довелося виполоти...
Вітька від несподіванки впав на солому і розреготався на весь сарай:
— Ха-ха-ха!.. Кукурудзу полов! Ха-ха-ха!..
— А ти дрова рубав.
— Це хоч чоловіче діло. Ха-ха! А ти полільницею був! От. Галя здорово тебе провчила, щоб не ліз куди не слід. І виполов?
— Виполов. Вона прийшла й каже: "Дякую. Тепер ти можеш іти додому". Ну, я й пішов.
— Ти, Петре, дурний, як сто пудів диму! Чого ж ти не сказав цього? Так ми б і не билися. А тепер...
Знову заскрипіли двері. Зайшов Причепа. Двері залишив відчиненими. Сам сів на стільці біля виходу.
— Ну, як справи, дуелянти, на даному етапі? — весело запитав він, оглядаючи хлопців.— Я бачу, один уже сміється. Це добре. Хоча гріхи ваші тяжкії... Ну й жара сьогодні... Ху!..
Причепа розстебнув пояс з кобурою і поклав її біля стільця, потім скинув сорочку і повісив на цвях. Лишився в одній майці, полегшено зітхнув:
— У-уф-ф-ф! Аж легше стало. Ну й клята жара. А тут ще й ви, дуелянти. Розмордувало вас, на даному етапі, у таку спеку!
Причепа (в майці зовсім не схожий на грізного міліціонера) пошкріб волохаті груди, позіхнув, зручно вмостився на стільці.
— Ось що, шановні. Приконвоював я вас, на даному етапі, не для того, щоб в жмурки з вами в оцім сараї гратися. Хоча й жара, дідько її бери, а доведеться мені прочитати вам лекцію на тему: "Що таке єсть заборонена законом дуель, що таке єсть кохання і що таке єсть дурні". Регламент, на даному етапі, дві години. Для виступу в дебатах — 15 хвилин. Заперечень не буде?
— Не буде,— пирхнув Вітька, бо йому починав подобатися Причепа.— На виступ у дебатах можна вже записуватися?
— Грицько Семенович? — пролунало знадвору.— Вас можна?
— Не дадуть, на даному етапі, й лекцію прочитати,— звівся Причепа.— А ви готуйтесь до бурних дебатів,— і вийшов, щільно причинивши за собою двері.