ДВІ ДІВЧИНИ
ЛОЛА
Пере білизну Лола,
цвіте кругом садок.
Зелені в неї очі,
а голос — як бузок.
Прийди, милий, прилини,
помаранчі зацвіли!
Весняним щирим сонцем
хлюпочеться струмок,
а соловей в оливині:
"Тьох, тьох, тьоророх!"
Прийди, милий, прилини,
помаранчі зацвіли!
Як змилить мило Лола
(іще один брусок),
прийдуть тореадори
до неї у садок.
Прийди, милий, прилини,
помаранчі зацвіли!
АМПАРО
Ампаро...
Одним одна в своїм домі,
сердешная паво!
Вся в білім — чи лілея,
чи купава?
Цілу днину тільки й чуєш
плюскіт млявого фонтана
та канарки жовті трелі,
сердешная панно!
А надвечір тільки й бачиш,
як тремтять за вікном пальми,
коли шиєш-вишиваєш
вензелі — собі ж на пам'ять.
Ампаро...
Одним одна в своїм домі,
білая купаво!
Ампаро,
і сказав би, та не смію:
будь мені за пару!
АНДАЛУЗЬКІ ВІНЬЄТКИ
ПОРТРЕТ СІЛЬВЕРІЯ ФРАНКОНЕТТІ
Чи то по-циганськи,
чи по-італійськи —
як співав отой Сільверйо,
чарівник севільський?
Італійський мед густий
і наша цитрина
ринули плачем глибоким
в його сигіріях.
Старі люди кажуть, був
крик його жахливий:
як гукне — у слухачів
волос в'яне сивий;
навіть лопались дзеркала
од тієї сили.
Як хотів ходив по звуках —
і лишались цілі.
Був творець і садівник
(що у нім цінніше?) —
бо ростив, творив альтанки
для самої тиші.
Тепер його мелодія
заснула навіки.
Остаточна й неповторна
вовіки і віки.
ХУАН БРЕВА
При велетенськім тілі
він голос мав тоненький —
дівчачий, дитинний.
О незрівнянне тремоло!
Ні, то була не пісня,
а за рахманним усміхом
сама журба невтішна.
Лимонне майво Мaлаги
у співі тім кипіло,
а в голосінні чулася
морська солона піна.
Як той Гомер, сліпий співав,
а в голосі бриніли
безсяйні хвилі моря
і чавлені цитрини.
КАФЕШАНТАН
Кришталеві люстри,
зелені дзеркала.
На темнім помості
Долорес Паррала
з смертю
розмовляє.
Кличе — смерть не йде,
вона знов гукає.
Люди
давляться риданням.
Шлейфи майорять
єдвабні,
моторошно мерехтять
в зелених дзеркалах.
ПЕРЕДСМЕРТНИЙ ЛЕМЕНТ
На чорному небі
мідянії змії.
Я на світ прийшов з очима,
а іду безокий.
Жалься, Боже милосердий!
Скоро уже, скоро:
долі он покров жалобний
і свічка воскова.
Я хотів прийти туди,
де самі достойні.
Та й прийшов же, милий Боже!
Скоро уже, скоро:
долі он покров жалобний
і свічка воскова.
Ой лимоннику зелений,
жовтії лимони!
Ви кидайте ті лимони
за вітром на спомин.
Ви знаєте, що вже скоро,
скоро —
долі он покров жалобний
і свічка воскова.
На чорному небі
мідянії змії.
ЗАМОВА
Рука скарлючена,
немов Медуза,
сліпить лампаді
болюче око.
Хрестаті ножиці,
хрестовий туз.
В кадильнім сизім димі,
у млосних хвилях ладану
вона кротом ввижається,
метеликом маріє.
Хрестаті ножиці,
хрестовий туз.
Вона стискае серце
незриме — бачиш?
Серце,
одсвічене у вітрі.
Хрестаті ножиці,
хрестовий туз.
MEMENTO *
Коли я помру,
покладіть мене й мою гітару
в піскову труну.
Коли я помру,
поховайте мене в руті-м'яті,
в миртовім гаю.
Коли я помру,
прапорцем на дах мене поставте —
хай помайорю.
Коли я помру...
ТРОЄ МІСТ
МАЛАГЕНЬЯ
Смерть
входить у таверну,
виходить із таверни.
Проходять чорні коні
і люди лиховісні
глибокими ярами
гітари.
Немов у лихоманці
над морем туберози,
в них пахне сіль гірка
і кров жіноча.
Смерть
увійде у таверну,
і вийде із таверни,
і знов
туди заверне.
* Пам'ятай (латин.).
НА ОКОЛИЦІ КОРДОВИ
Нічний образок
В домі вікна заслонили,
щоб зорі померкли,
бо надворі ніч упала,
а в тім домі — дівча мертве.
В чорні коси уплелися
троянди черлені,
по небіжці на решітці
плачуть соловейки.
Ідуть люди та й зітхають,
а гітара і не бренькне.
ТАНЕЦЬ
Стара Кармен рано-вранці
пішла в танець по Севільї.
В неї очі іще чорні,
а коси вже посивіли.
Гей, панянки-севільянки,
одслоняйте фіранки!
На голові змія жовта
клубочеться, чари діє.
А мене ж колись кохали
хлопці браві, молодії...
Гей, панянки-севільянки,
одслоняйте фіранки!
На вулиці звечоріло,
люди мову потушили,
десь лиш серця андалузькі
бродять в пошуках шипшини.
Гей, панянки-севільянки,
заслоняйте фіранки!
ШІСТЬ ХИМЕР
ЗАГАДКА НА ГІТАРУ
На круглому
майдані
ведуть танок
шість паній —
три жиляні,
а три срібляні.
Вчорашні сни
їх, знай, шукають,
та золотий циклоп
обняв і не пускає.
Гітара!
СВІЧКА
Ох, як тяжко задумалось
полум'я свічки!
Мов той факір, вдивляється
у золоте нутро своє
і тьмариться — йому
безвітрі сфери маряться.
Розжеврений лелека
клює з свого гнізда
тугу й дебелу темряву
і падає тріпотячи
у круглі очі-вирла
циганчукові мертвому.
БРЯЗКАЛО
Брязкало.
Брязкало.
Брязкало.
Жучок-гучок.
В руці, як у сільці,
дрібушки дробиш,
повітрю-літеплу
кучері плоїш
і в дерев'яних трелях
тонеш.
Брязкало.
Брязкало.
Брязкало.
Жучок-гучок.
КАКТУС
Ти, дикий, Лаокооне!
Як же тобі добре
під місяцем-перекроєм!
Рясний дискоболе...
Як же тобі добре,
що ти вітер бореш!
Дафна й Аттіс
певне знають
нез'ясненне твоє горе.
АГАВА
Закам'янілий спрут.
Пасами попелястими
ти гори оперезуєш,
зубами страшелезними
яруги обмережуєш.
Закам'янілий спрут.
ХРЕСТ
Хрест.
(Крапка
в кінці шляху).
Задивився в рівчак.
(Багато крапок).
ЦИГАНСЬКИЙ БАЛАДНИК
ПРО ЦАРІВНУ МІСЯЦІВНУ