— Знищу!
Після цього його звели вниз і посадовили до карети.
Коли він опівдні з сильним болем голови зайшов до їдальні, він дуже здивувався, що Еммі з обуренням підвелася і вийшла. Але досить було Магді обережно натякнути йому, і він зразу збагнув, у чому справа.
— Невже я це дозволив собі? Авжеж, я визнаю, там були дами. Є різні способи показати себе справжнім німцем; за приявності дам цей спосіб непридатний. У таких випадках слід, звичайно, уладнати справу найчеснішим і найкоректнішим чином.
Хоч він ледве міг підняти голову, йому було ясно, що треба зробити. Поки ходили по двокінну виїзну карету, він одягнув сюртука, білу краватку і циліндра; потім передав кучерові складеного Магдою списка і поїхав. Усюди він запитував господиню; багатьох одривав від обіду; і, ледве впізнаючи, хто сидить перед ним, чи то пані Гарніш, чи то пані Даймхен, чи то пані Тіц, хрипким з похмілля голосом говорив:
— Я визнаю... Як щирий німець, за приявності дам... Найчеснішим і найкоректнішим чином...
О пів на другу він повернувся і, зітхаючи, сів за обід.
— Справу я владнав.
Післяобідні години Дідеріх присвятив важкому завданню. Він запросив до себе нагору Наполеона Фішера.
— Пане Фішере, — сказав він, пропонуючи йому стільця, — я приймаю вас тут, а не в конторі, бо Сетбіра наші справи не обходять. Мова йде про політику.
Наполеон Фішер кивнув головою, начебто знав це наперед.
Він, очевидно, тепер уже звик до таких інтимних розмов; уже на перше Дідеріхове запрошення він простяг руку до пуделка з сигарами; навіть поклав ногу на ногу.
Дідеріх почував далеко меншу впевненість; він довго сопів, а потім наважився іти до мети не манівцями, а з грубою прямотою. Бісмарк теж так робив.
— Справа в тому, — заявив він, — що я хочу пройти в радники, а для цього мені потрібні ви.
Механік спідлоба глянув на нього.
— І ви мені також, — сказав Фішер. — Бо я також хочу пройти в радники.
— Ну, знаєте! Я був до всього готовий...
— У вас, звичайно, знову в кулаці лежить кілька крон? — І Фішер вишкірив жовті зуби. Він уже більше не ховав посмішки.
Дідеріх зрозумів, що в справі виборів він буде не такий поступливий, як у питанні про покалічену робітницю.
— Справа в тому, пане докторе, — почав Фішер, — що одне місце моїй партії цілком забезпечене. Друге дістануть, певне, вільнодумні. Коли ви хочете провалити їх, вам потрібні ми.
— Це я розумію, — сказав Дідеріх. — Щоправда, за мене й старий Бук. Але його прибічники, може, не такі довірливі, щоб голосувати за мене, якщо я висуну свою кандидатуру як вільнодумний. Буде певніше, коли я домовлюсь і з вами.
— І я вже передбачаю, як ви можете це зробити, — заявив Наполеон. — Я вже давно придивляюся до вас, пане докторе, і все чекаю, чи скоро ви вийдете на політичну арену.
Наполеон пускав кільця, такою мірою він почувався на висоті.
— Ваш процес, пане докторе, і потім ваша промова в Товаристві воїнів — все це добре як реклама. Але для політика все зводиться до одного: "Скільки голосів я зберу?"
Наполеон ділився з ним скарбами свого досвіду! Коли він заговорив про "націоналістичний галас", Дідеріх хотів запротестувати, але Наполеон швидко перебив його.
— Що ви хочете? Наша партія всіляко поважає цей галас. В усякому разі краще мати справу з націоналістами, ніж з вільнодумними. Буржуазна демократія скоро взагалі вилетить крізь димар.
— І той ми в неї зіб'ємо! — вигукнув Дідеріх.
Союзники засміялися від задоволення. Дідеріх приніс пляшку пива.
— Але, — сказав соціал-демократ і висунув свої вимоги: — Будинок профспілок, при спорудженні якого місто має допомогти партії!..
Дідеріх схопився з місця:
— І ви насмілюєтеся вимагати цього від націоналіста?
Фішер лишився спокійний та іронічний.
— Якщо ми не допоможемо цьому націоналістові на виборах, куди йому подіти свій націоналізм?
І хоч як опирався і просив пощади Дідеріх, йому довелося написати на аркуші паперу, що він не тільки сам голосуватиме за Будинок профспілок, але й постарається вплинути на близьких йому за поглядами радників. Після цього він похмуро оголосив переговори закінченими і взяв пляшку з пивом із механікових рук. Але Наполеон Фішер підморгнув йому. Взагалі пан доктор може бути задоволений, що має справу з ним, а не з його партійним товаришем, шинкарем Рілле. Бо той агітує за своє власне обрання і не пішов би на компроміс. А в партії думки розділилися; тому Дідеріх має всі підстави через близьку до нього пресу підтримати Фішерову кандидатуру.
— Якби чужі люди, наприклад, Рілле, почали сунути носа до ваших справунків, пане докторе, ви, напевне, були б не дуже втішені. Ми з вами інша річ: нам не вперше ховати кінці у воду.
І він пішов, залишивши Дідеріха з його думками. "Не вперше кінці у воду ховати", — думав Дідеріх, і страх змагався в ньому з гнівом. Це наважився йому сказати цей пес, його власний кулі, якого він кожної хвилини міг викинути на вулицю! Тобто, на жаль, саме цього й не можна; він має рацію, вони ховали кінці у воду. Голандер! Покалічена робітниця! Одна таємниця тягла за собою другу: тепер Дідеріх та його робітник не могли обійтися один без одного не тільки на фабриці, але і в політиці. З більшою охотою Дідеріх зав'язав би стосунки із шинкарем Рілле, але тоді була б небезпека, що Наполеон Фішер з почуття помсти розповість усе, що знає. Дідеріх був змушений ще й допомогти йому проти Рілле. "Але, — він підняв до стелі кулака і потряс ним, — ми ще з ним поговоримо! Я розквитаюся з тобою, хоча б через десять років".
Після цього йому ще довелося відвідати старого Бука і покірно вислухати його чесну й пишномовну балаканину. Зате він став кандидатом партії вільнодумних... "Нецігська газета", яка в теплій статті рекомендувала виборцям доктора Геслінга як людину, громадянина і політика, відразу ж слідом за цим, хоч і дрібнішим шрифтом, гостро повставала проти кандидатури робітника Фішера. Серед членів соціал-демократичної партії — на жаль, це доводиться визнати — чимало-таки ремісників, які мають свої власні майстерні; вона не має потреби нав'язувати радникам, котрі належать до середнього класу, співробітництво із звичайним робітником. Невже, зокрема, доктор Геслінг повинен у надрах міського самоврядування стикатися зі своїм власним механіком?