– Я дам тобі роботу, – повторив Блеккі з твердістю, якої він не відчував. – У твоєму віці ти мусиш мати постійне заняття.
– Мені не потрібне постійне заняття, містер Блеккі, – проговорив Ю-Ю і з поставшою в голосі наполегливістю додав: – Мені потрібні 20 тисяч піастрів.
Блеккі досить довго дивився на нього, потім піднявся.
– Почекай тут, – сказав він, – і нічого не чіпай.
Він вийшов, причинив за собою двері. Блеккі попрямував до дверей. які вели в житлову частину будинку позаду клуба, не звертаючи уваги на Ю Лан, що проводжала його схвильованим поглядом. Він підійшов до спальні Чарлі і зайшов.
Над висівшою на стіні полицею світив нічник. На полиці стояла велика світлина їхнього батька. Було досить світло, щоб побачити спавшого Чарлі. Коли Блеккі закрив двері, Чарлі відкрив очі і сів.
– Хто це? – спитав він.
Блеккі притишено розповів йому про зустріч із Джеффом.
– У нього є діаманти, – підтвердив він. – Він дав мені ще один.
Чарлі простягнув руку, і Блеккі поклав у неї загорнутий в газету діамант. Чарлі оглянув камінь і кивнув.
– Це теж мій, – сказав він. – Він згодний з ціною?
– Так.
– Завтра вранці я лечу в Пномпень.
– Є неприємності. – І Блеккі розповів брату про Ю-Ю.
– Такі речі бувають, – по-філософському промовив Чарлі. – Ти мусиш заплатити йому. Звісно, він потім вимагатиме ще. Коли у нас будуть діаманти. ми придумаємо, що нам з ним робити. А поки дай йому грошей.
– Я саме думав про це. Гаразд, я заплачу йому.
– Ти думаєш, він піде в поліцію після того, як ти заплатиш йому? Він може не встояти перед спокусою отримати ще винагороду.
– Він не зробить цього, – сказав Блеккі. – Поліція надто багато знає про нього. Не думаю, щоб вони що-небудь йому дали.
Чарлі кивнув.
– Тоді заплати йому.
Глава дванадцята
1
Нхан провела кепську ніч. Сон, який їй наснився, налякав її.
Провівши в школу братів, і поки ще не прокинувся дядько, вона найняла рікшу до гробниці маршала Лі Ван Дейта. Біля входу вона накупила для дароприношень різномаїтих овочів і фруктів. Вона зайшла в храм і розіклала свої дари на довгому столі, на якому вже лежали інші приношення.
Вона стала на коліна і довго молилася, це трохи заспокоїло її. Вона купила дві свічі, запалила їх і поставила на підставку серед численних горівших свічок. Відтак, ставши на коліна, вона взяла обома руками сосуд, в якому лежало кілька тонких дощечок, на кожній був вказаний номер. Дуже обережно і ретельно вона потрясла сосуд. поки з нього не випала на кам'яну підлогу одна дощечка. Вона поглянула на номер і побачила цифри 16. Нхан підійшла до поміченого цифрами ящика на стіні і витягла з ячейки під номером 16 жмут рожевого паперу.
Нхан віднесла цей папір старцю, який сидів біля входу в гробницю. Це був один з п'яти віщунів долі в цьому храмі. Він прочитав, що було написано на папері, а потім довго і уважно розглядав Нхан. Він був наймудріший і найстаріший віщун у гробниці, і Нхан безмежно вірила йому.
Він сказав їй, що впродовж наступних двох днів вона має бути дуже обережна у своїх діях. Ці два дні будуть найважчими в її житті. Після двох днів їй вже нічого буде боятися, для неї буде краще повернутися додому і молитися весь час, поки не минуть два дні.
Замість того, щоб повернутися додому, Нхан сіла на десятигодинний автобус до Фудаумота. Вона божевільно захотіла побачити Стіва, відчути його руки, сплетені в неї за спиною. "Він , – думала вона, – заспокоїть мене краще молитви".
В той самий час, як її автобус відходив від Центрального ринку, лейтенант Гемблі відчинив двері свого кабінету. На столі він знайшов підшивку паперів і вимогу подати докладну доповідь по питанню про пограбування складів, що належали посольству. Вивчення цих паперів і складання звіту займе, принаймні, два дні. Приступаючи до роботи, він згадав, що мав сходити до гробниці маршала Лі Ван Дейта, щоб поговорити з дядьком Нхан Лі Квон. "Не можу ж я робити все зразу, – сказав він собі. – Я повідомлю її ім'я Нгок Ліну, і хай він займається цією справою."
Близько одинадцятої години секретар приніс йому чашку кави. Скориставшись перервою в роботі, він зателефонував інспектору.
– Ваша версія, що Джефф є дегенератом, далека від істини, – зауважив Гемблі, коли почув у трубці голос інспектора. – Я розмовляв з його друзями і не виявив ніяких доказів, що він був педерастом або розтлівав дівчаток. У нього була постійна дівчина. Вам би краще поговорити з нею. Вона б не сказала вам нічого поганого про цього хлопця.
Інспектор слухав, напівзаплющивши від гніву очі.
– Якби я міг розшукати цю дівчину, лейтенант, – проказав він, гамуючи роздратування, – я би обов'язково поговорив з нею, але я не знаю, хто вона, і не можу цього з'ясувати.
Гемблі усміхнувся.
– Ви дивуєте мене, інспектор. Я без особливих зусиль з'ясував це. Я дізнався про її ім'я у тієї китайської проститутки, у котрої ви знайшли Уейда. Все дуже просто.
Інспектор подався вперед, щосили стиснувши слухавку.
– Хто вона?
– Вона танцівниця з Парадайз клуба. Її ім'я Нхан Лі Квон. Я не знаю, де вона мешкає, проте можу повідомити, що її дядько віщун долі в гробниці маршала Лі Ван Дейта. Він скаже вам, де її можна знайти.
Інспектор зітхнув з полегшенням.
– Дякую, лейтенант. Буду діяти за вашими вказівками. – І він повісив трубку.
Досить довго він сидів нерухомо, дивлячись перед собою. Потім підняв трубку і подзвонив полковнику Он Дін Кхаку. Він доповів йому, що нарешті зумів з'ясувати, хто така дівчина Джеффа.
– Я сам допитаю її, – сказав полковник голосом, не допускаючим заперечень. – Арештуйте її без шуму. Негайно приведіть до мене.
Інспектору не знадобилося багато часу, щоб установити адресу Нхан. В управлінні був список танцівниць усіх клубів. Взявши з собою двох чоловіків в цивільному одягу, він поїхав до дому Нхан. На розі вулиці він зупинив машину і подався з одним із своїх хлопців до її квартири.
Двері відчинила мати Нхан
– Дочки немає, – сказала вона інспектору. – Куди пішла, невідомо. Мабуть, повернеться після полудня, але до шостої години прийде напевне.
Інспектор лишив у квартирі свою людину. Він велів йому зачекати Нхан і не дозволяти матері ні під яким приводом, допоки не повернеться дочка, виходити з дому.