– Я не маю тисячу доларів, але я можу дати вам пару діамантів. Я купив їх у Гонконгу кілька років тому. Я збирався зробити обручку для однієї знайомої дівчини. Вони коштують, принаймні, тисячу доларів.
Блеккі був ошелешений.
– Я б надав перевагу готівці.
Джефф витяг загорнуті в газету діаманти і протягнув їх Блеккі.
– Я не маю готівки. Ви їх де завгодно зможете продати.
Блеккі увімкнув освітлення, нахилився вперед, акуратно розгорнув газету і оглянув діаманти. Він не був великим знавцем цінностей, проте бачив, що це хороші діаманти; коштували вони тисячу доларів чи ні, це міг сказати його брат Чарлі. Нерви Джеффа натяглися, як струни. Чемне товсте обличчя Блеккі було непроникне. Чи повірив він розповіді про діаманти? Здається, так. Та чи згодиться він їх узяти?
Блеккі звів очі.
– Дуже добре, містер Джефф. Я зараз повернуся і пошлю брату телеграму. Поки я не поговорю з ним, нічого не можна буде зробити
– Це займе багато часу?
– Гадаю, ми зустрінемося тут у середу в цей же час. До того часу я вже буду знати, чи зможу вам допомогти чи ні.
– Я буду тут.
Джефф виліз з машини.
– Я надіюся на вас, – сказав він, простягаючи руку у відкрите вікно.
– Зроблю все, що зможу, – відповів Блеккі і потис його руку.
Він поглянув услід зниклому в темряві Джеффу, нахилився до світла, щоб ще раз оглянути діаманти. Лице його було замисленим і серйозним.
2
Вже дванадцять годин не припинялися пошуки Джеффа. В той час, коли він сам їхав на велосипеді від Блеккі, інша зустріч відбувалася в Управлінні служби безпеки. По один бік столу сиділи полковник Он Дін Кхак і інспектор Нгок Лін, з другого – Гаррі Гемблі, лейтенант американської воєнної поліції.
Хоча нарада тривала цілу годину, учасники мали такі ж невиразні уявлення про долю Джеффа, як і тоді, коли вони сідали за стіл.
В довгій багатослівній промові полковник пояснив, які були задіяні засоби, щоб розшукати зниклого американця. Понад п'ятсот солдатів все ще прочісують околиці. Було арештовано і допитано шість осіб, підозрюваних у симпатіях до партизан. Допит не дав результатів. Були надруковані оголошення, що обіцяли значну винагороду за повернення американця. Вони були розвішані на деревах в тих місцях, де, як відомо, бандити проникають на територію В'єтнама. Завтра в газетах з'явиться оголошення, що пропонує велику винагороду всякому, хто має інформацію, дотичну до викрадення.
Лейтенант Гемблі слухав з погано прихованим нетерпінням. Цей юнак викликав досаду і роздратування полковника. Його трохи бентежили тверді і рішучі погляди лейтенанта.
Нарешті, полковник замовк, і Гемблі отримав можливість висловити своє міркування, котре привело полковника у ще більше збентеження.
Гемблі сказав:
– Ми не впевнені, що Джефф був викрадений. Мені здається, відбулося щось таємниче і дивовижне. І ось чому. Ми знаємо, що Джефф просив Сема Уейда позичити йому автомобіль, щоб з'їздити з дівчиною в аеропорт. Його автомобіль було виявлено в кількох милях від аеропорта, і замість дівчини там знаходився мертвий слуга. У Джеффа був пістолет сорок п'ятого калібра. Він пропав, як і його паспорт. До зникнення він взяв у банку всі свої гроші. Для чого він це зробив? Я хотів поговорити з подругою Хоума, однак, відразу ж після розмови з вашими людьми, вона була вбита невідомим шофером. Я хотів поговорити з кухарем Донг Хамом, та він безслідно зник. Ви розумієте, що я хочу сказати? Все дуже загадково і страхітливо.
Полковник рішуче відсунув стілець. Він зауважив, що порушені лейтенантом питання заслуговують на увагу. Пошуки американця будуть продовжені. Буде поданий звіт. Американський посол може бути певний, що жоден камінець не лишиться неперевернутим.
Полковник встав, показуючи, що зустріч завершена. Гемблі неохоче потиснув йому руку. Він сказав, що сподівається завтра одержати від полковника додаткову інформацію, і вийшов.
Полковник Кхак холодно і сердито подивився на інспектора.
– Ти все ще не знаєш, викрали американця чи він заховався? – спитав він.
– Ні, сер, – зізнався інспектор. – Я намагаюся розшукати дівчину, котра з ним зустрічалась. Можливо, вона нам допоможе.
– Цей лейтенант – баламут, – сказав полковник. – Будь з ним обережним. А тепер іди і розшукай цю жінку.
Після відбуття інспектора полковник викликав Лам Фана.
– Лейтенант Гемблі, очевидно, завтра захоче ще раз оглянути віллу Джеффа. Він недовірливий, – пояснив полковник. – Винятково важливо, щоб він не наткнувся на отвір у стіні.
Лам Фан дозволив собі усміхнутися.
– Три години тому, – доповів він, – стіна була відремонтована. Це зробив мій брат, якому повністю можна довіряти.
Полковник щось промичав.
– Нгок Лін ще не розшукав жінку, – сказав він. – Ти не маєш ніяких міркувань, де б її можна було знайти?
– Якщо хто і знає її, так це власник Парадайз-клуба. Він знає всіх жінок, котрі зустрічаються з американцями, – промовив Лам Фан. – Ми могли б арештувати і допитати його.
– Інспектор вже допитував його.
Очі Лам Фана спалахнули злістю.
– Якби він був тут, ми, без сумніву, змусили б його говорити.
Полковник задумливо покачав головою.
– Цей чоловік відомий американцям. Арештувати його було б небезпечно. Нам слід бути обережними. Якщо ми змушені будемо це зробити, ми це зробимо, але спершу почекаємо, може, її розшукає Нгок Лін. – Він почухав свій приплюснутий ніс. – Ти певен, що американець не вислизнув за кордон?
– Всі виходи контролюються, – відповів Лам Фан.
Полковник потер лису голову.
– Він озброєний.
– Наші люди попереджені. Він буде застрелений, як тільки вони побачать його.
– А якщо з ним виявляться діаманти?
– Я потурбуюсь про це, – усміхнувся Лам Фан.
Глава дев'ята
1
Наступним ранком Нхан сіла на дев'ятигодинний автобус до Фудаумота. У неї була корзинка, в якій лежали американські журнали, три дешевих романи і вранішні газети. Все це було ретельно заховано під різними продуктами і овочами, котрі вона купила, раніше ніж сісти в автобус.
Нхан провела тривожну ніч. Весь день вона була захоплена планами Стіва, проте як тільки вона опинилася в постелі і оговталася настільки, щоб серйозно подумати про своє майбутнє життя, вона почала розуміти, скільки треба було подолати труднощів. Найбільше її тривожило, що станеться з мамою, дядьком, братами, якщо вона поїде з Стівом до Гонконга. Вони повністю залежали від її заробітків. Вона мусить поговорити про це з Стівом. Якщо він не скаже нічого конкретного, вона не бачить можливості покинути їх.