Джефф наблизився до Нхан, обійняв її. Він міцно притулив її до себе, занурив пальці в її волосся. Врешті-решт, вона перестала плакати і пригорнулася до нього. Вона зізналася, що її побив дядько.
– Це був його обов'язок, – сказала вона. – Тепер він зможе збрехати поліції. Кращого способу немає.
Джефф відчув себе кепсько. Він зрозумів, що завжди трактував її, як гарну іграшку. Він забавлявся нею, коли йому це подобалось, і кидав її, коли вона набридала йому. Тільки тепер він збагнув глибину її почуття, і йому стало соромно за самого себе.
Він подумав, що вони одружаться, як тільки буде така можливість, вона поїде разом з ним до Гонконга. Йому бачилося, як вони йдуть разом, її радість, як він купить їй всілякі прикраси, її зчудування, коли вона вперше побачить Америку. Ці мрії тішили його.
Він ліг, витягшись поруч із нею, міцно її обійняв і почав говорити. Джефф розповідав їй, що вони будуть робити, коли одружаться, він сам ні на мить не сумнівався в щирості і правдивості своїх слів. Захоплена його мріями, Нхан заспокоїлася, забула про свій біль.
Тонкими пальцями вона ніжно гладила його шию. Ніколи в житті вона не була така щаслива.
Близько сьомої години Ю-Ю побачив, як вона вийшла з дому і пішла до автобусної зупинки. Він піднявся і поплівся за нею. День виявився вдалим. Він відпочив у холодку і отримав гроші за те, що нічого не робив. Така робота його влаштовувала.
Однак, він був допитливим. Під час свого тривалого чекання біля дому він запитував себе, для чого Блеккі знадобилося слідкувати за однією з своїх дівчат. А хто цей американець, якого він бачив у вікні?
Ці ж запитання терзали його поки автобус тягнувся до Сайгону.
Нхан зійшла біля центрального ринку і найняла рікшу до клубу. Здивований Ю-Ю рушив за нею, теж взяв рікшу. Він бачив, як вона піднялася сходами в клуб. Знизавши плечами, Ю-Ю перейшов на протилежний бік вулиці, де розташувався торговець їжею. Присівши поруч з ним, Ю-Ю купив собі піалу китайського супу і з'їв його з великим апетитом.
Блеккі Лі розмовляв з керівником оркестра, коли в порожню залу увійшла Нхан. Він відразу ж побачив її, і відійшовши від свого співрозмовника, направився до неї.
– Я ж просив тебе не приходити сюди, – сказав він. – Іди.
– Я маю поговорити з вами, – відповіла Нхан, її рішучість здивувала його, – щодо Джеффа.
Блеккі зразу ж зацікавився.
– Ходімо в мій кабінет.
Він щільно причинив двері кабінету, сів за стіл.
– Отже, в чому справа?
Нхан обережно сіла. Вона була щаслива, впевненість, що Джефф любить її, вони одружаться і разом поїдуть до Гонконга, не покидала її. Раніше вона не вірила повністю всьому, що він їй говорив. На цей раз вона бачила його очі, вони були щирими, і вона говорила собі, що очі людини не можуть збрехати. Вона була рада і вдячна дядькові за те, що той побив її: сліди побоїв на її тілі пробудили у Джеффа любов.
Нхан почувалася впевнено, і Блеккі це помітив. Вона сказала, що Джефф хоче поговорити з Блеккі. Зміг би він зустрітися з ним біля старого храму по дорозі на Бьєн Хоа?
Блеккі трохи помовчав.
– Де він знаходиться? – спитав він.
– Я отримала від нього записку,– без коливання відповіла Нхан. – Більше нічого я не можу вам сказати.
Блеккі здвигнув плечами.
– Я зустрінуся з ним. А тепер іди і не показуйся.
Кілька хвилин по тому, після виходу Нхан, двері розчахнулися і в кабінет увірвався Ю-Ю. Він розповів Блеккі про все, що відбулося протягом дня, і як він побачив американця в верхній кімнаті маленького будиночка.
– Цей дім належить її діду, – доповів він. – Вона виїхала на семигодинному автобусі і поїхала прямо сюди.
Блеккі кивнув. Він витяг з портмоне п'ять десятипіастрових купюр і кинув їх на стіл Ю-Ю.
– Коли ти мені знову знадобишся, – мовив він, вказуючи на двері – я пошлю за тобою.
– Я маю стежити за дівчиною? – запитав Ю-Ю.
– Ні. Досить того, що ти мені сповістив. Все ясно.
Ю-Ю кивнув і вийшов на вулицю. Густішали сутінки.
Справа була не така ясна, як він собі уявляв. Чому дівчина зустрілася з Блеккі? Про що вони говорили? Що змусило Блеккі припинити за нею стеження? Ю-Ю купив ще одну чашку китайського супу. Під час їжі йому спало на думку послідкувати за Блеккі Лі.
Він подумав, що деякі його вчинки могли б привернути увагу поліції. Якби йому вдалося що-небудь розвідати, Блеккі Лі міг би стати для нього вигідним об'єктом вимагань, вигіднішим, ніж ті злиденні хлопчаки-рікші, від яких він одержував свої додаткові доходи. Вигіднішим, але й небезпечнішим, попередив він себе. Йому слід виявляти особливу обережність.
Глава восьма
1
Відразу після півночі Джефф вийшов з кімнати і навпомацки спустився по сходах. З-поза нещільно причинених дверей доносилося хропіння дідуся. Він почекав, прислухався, щоб не потривожити старого. А тоді намацав засув вуличних дверей і відсунув його.
Двері легенько скрипнули, коли він відкривав їх. Джефф вдивлявся в темряву. За напівпрозорою пеленою хмар мерехтів місяць. В темряві виднілися неясні обриси дерев, вдалині на тлі темного неба чорнів дах лакофарбової фабрики.
Він сторожко рушив по стежці до сараю, де зберігався велосипед. Нхан забезпечила його найдокладнішими інструкціями. Він легко відшукав велосипед, викотив його на дорогу і, забравшись на сидіння, покотив на побачення з Блеккі Лі.
Коли поїхала Нхан, Джефф вирішив почистити свій пістолет. Зброя давала йому почуття певності у своїй безпеці.
Він витяг з коробочки два невеликих діаманти, загорнув їх в обривок газети, поклав цей згорточок у кишеню сорочки. Він повагався, чи лишати йому діаманти в кімнаті, але вирішив, що надто небезпечно брати з собою дорогоцінну коробочку.
Обертаючи педалі в сторону Бьєн Хоа, він повторював про себе історію, яку намірявся розповісти Блеккі. Джефф не сумнівався, що газети не згадували про діаманти. Якби він знав, що було насправді і чи багато вдалося з'ясувати поліції ! З Блеккі треба поводитися дуже обережно. Ні в якому разі не слід давати йому привід подумати, що він йому не довіряє, проте одночасно не можна розповідати йому правду.
Першу чверть милі дорога була зовсім безлюдною. Він зірко вглядався, чи не з'явиться який-небудь автомобіль, чи все спокійно в лісі, що темнів по обох боках шосе.