Всі троє рушили до машини інспектора. Кхак і Лам Фан сіли позаду, інспектор протиснувся до керма.
В той час лише кулі і базарні торговці брели по вулицях. Ніхто не звернув уваги на чорний "пежо", що мчав по порожніх вулицях.
Кхак запитав:
– Що нам відомо про Хоума?
– Благонадійний, – відповів Лам Фан. – Займається політичною освітою. Прибічник режиму. Не має боргів. У нас до нього немає ніяких претензій.
– Він не гомосексуаліст?
– Однозначно, ні.
Полковник насупився. Його першою думкою було, що Хоум мав протиприродний зв'язок зі своїм хазяїном. Слуга намагався його шантажувати, і американець в нападі люті вбив Хоума. Однак, виходить, не все так просто.
– Кухар?
– Він глибокий старець, останні двадцять років не мав ніякого відношення до політики. Деякий час в період французького панства був кухарем у французькому посольстві. Підозрювався у профранцузьких симпатіях, але зараз ми не маємо до нього ніяких претензій.
Полковник почесав свій м'ясистий приплюснутий ніс, скосив очі на Лам Фана, який, не відриваючись, дивився в потилицю інспектора.
– Дівчина?
– Політикою не цікавиться. Проте, є поголоси, що батько займається з нею кровозмішанням. Можливо, це правда. Її батько дегенерат.
Полковник знову погладив свій ніс.
– Ну що ж, пробачимо їм їхні слабкості.
– Безумовно, – згодився Лам Фан.
Інспектор слухав їх з відразою. Не раз він подумував про те, щоб покинути роботу в службі безпеки.
– Ну, а тепер розкажи мені про американця, – провадив полковник.
– Типовий американець. Багато п'є. Волочиться за жінками. Політикою не цікавиться. Розведений. Обмежений у коштах. Для задоволення сексуальних потреб часто відвідує Парадайз-клуб.
– Що ще?
Лам Фан здвигнув плечами.
– Більше нічого сповістити не можу.
– Він не гомосексуаліст?
– Ні.
Полковник спохмурнів. "Тоді навіщо він все-таки вбив хлопця? – питав він себе. – Має ж бути якась причина?"
Кілька хвилин, що лишалися до вілли Джеффа, вони їхали мовчки.
Довга вулиця була безлюдною. Швидко поглянувши спершу наліво, затим направо, полковник Кхак виліз із автомобіля і поспішно направився до дому. Інспектор і Лам Фан пішли за ним слідом.
Інспектору сподобалося, що шофер ретельно виконав його накази і не стовбичив на виду. Вони пройшли у двір і побачили шофера, котрий стояв, прихилившись спиною до закритих дверей кухні.
Як тільки шофер помітив полковника, він підбіг до нього, застиг, витягнувшись у струнку, очі його наповнилися страхом.
– Був тут хто-небудь? – спитав інспектор.
– Дівчина, – ледве вичавив із себе шофер, настільки великим був його страх перед полковником. – Її звуть Май Ланг То. Вона хотіла, щоб я пропустив її в дім. Я зачинив її разом із старим у кімнаті для слуг.
– Вона сказала, для чого їй треба було пройти в дім?
– Вона говорила, що з її женихом щось сталося. Вона впевнена, що він у домі.
Інспектор допитливо поглянув на полковника.
– Прекрасно, – сказав той. – Я поговорю з нею опісля. Ходімо в дім.
Інспектор відімкнув задні двері і провів їх у вітальню.
Полковник і Лам Фан оглянули кімнату. Лам Фан одразу ж схилився над осколками розбитої склянки, що валялися на підлозі, і почав їх розглядати.
– Очевидно, в ту мить, коли він випивав, його щось злякало і він випустив склянку, – зауважив інспектор.
Лам Фан зиркнув на нього, недобра усмішка пробігла по його обличчю
– Очевидно, – відказав він. – було б корисніше знати, яка причина змусила його випустити склянку.
– Це та картина, котру американець з хлопцем вішали на стіну? – спитав полковник, вказуючи на картину – Незугарна річ. – Для чого він захотів повісити її на стіну?
– У американців поганий смак, – сказав Лам Фан. – Може, картина нагадувала йому дівчину, з котрою він був зв'язаний.
– У нього була яка-небудь дівчина? – запитав полковник інспектора.
– Не знаю, сер, та я з'ясую це, – відповів інспектор.
– Обов'язково. Це може бути важливо.
Лам Фан рухався по кімнаті, як кіт, почувший запах миші.
– Тут багато пилюки від штукатурки, – повідомив він. – Ви звернули на це увагу, інспектор? – Він нахилився і прокреслив пальцем по підлозі довгу лінію, показуючи, шо підлога була покрита пилом. Він випрямився і уважно оглянув картину, відтак звернувся до інспектора: – Будь ласка, зробіть мені велику послугу, вийдіть з кімнати, – його солодкий голос став різким.
Інспектор здригнувся. Він поглянув на полковника, котрий жестом наказав йому вийти. Інспектор вийшов з кімнати і причинив двері.
– Що? – спитав полковник, дивлячись на Лам Фана блискучими очима.
Лам Фан підсунув стілець до стіни, на якій висіла картина, заліз на стілець і прибрав картину.
Обидва довго і з подивом розглядали діру. Лам Фан притулив картину до стіни і запустив руку в отвір. Понишпорив там, витяг руку, знизав плечами.
– Нічого немає, – проказав він і зліз зі стільця.
Полковник підійшов до крісла і важко опустився в нього. Він витяг з кишені золотий портсигар, вибрав сигарету, запалив її золотою, інкрустованою нефритом запальничкою.
– Що там було? – запитав він.
Лам Фан усміхнувся. Усмішка вийшла гірка, крива.
– Ви чекаєте чудес, полковнику. У мене є тільки припущення.
– Давай припущення.
– Ви знаєте, хто раніше займав цю віллу?
– Звідки я можу знати? – Почав втрачати терпіння Кхак. – А ти?
Лам Фан нахилив голову.
– Така собі дама. Її ім'я Мей Чанг. У свій час вона була коханкою генерала Нгуен Ван Тхо.
Полковник заціпенів, потім повільно припіднявся у кріслі.
– Ти хочеш сказати, що тут були сховані діаманти? – зашепотів він. Кожний м'яз його великого тіла напружився.
– Вірогідно, полковнику. Хіба ні?
Полковник довго замислено дивився на свого секретаря. На його губах з'явилася усмішка, що оголила вовчий вишкір білих зубів.
– Так ось чому він убив хлопця, – сказав він, звертаючись у першу чергу до самого себе. – Ясна річ. Я сам би убив його.
Запала тривала мовчанка, далі Лам Фан сказав діловим тоном:
– Слід з'ясувати, чи дійсно американець був викрадений, чи сховався з діамантами.
– Так, – кивнув полковник лисою головою. – Це те, що нам слід установити.
– І якщо він сховався, – продовжував Лам Фан, ми повинні розшукати його і змусити віддати нам діаманти. Кажуть, що вони коштують два мільйони доларів. Така сума може забезпечити спокійну старість. – Він уважно поглянув на полковника Кхака, котрий відповів йому тривалим поглядом. – Розуміється, необхідно, щоб роти кухара і дівчини були закриті. Ми мусимо відшукати американця. Його може знайти інспектор, але необхідно зробити, щоб до того часу американець мовчав; інспектор теж має замовкнути.