– Ага, тоді вважай, що їх шістнадцять,– сказав Кролик.– Тільки я прийшов не для цього. Я прийшов спитати: ти часом не зустрічав Кузьки?
– Зараз не пригадую,– сказав Пух.
І далі, гарненько подумавши, додав:
– А хто цей Кузька?
– Та один із моїх Родичів та Знайомих,– недбалим голосом пояснив Кролик.
Однак це пояснення нічого не пояснило Пухові, бо Кролик мав так багато Родичів та Знайомих і всі вони були такі різні на вигляд і зріст, що Пух навіть не уявляв, де можна було б зустріти того Кузьку – на верхівці дуба чи на пелюстці якоїсь квітки.
– Сьогодні я нікого не зустрічав,– сказав Пух,– принаймні так близько, щоб сказати: "Привіт, Кузько!" А він тобі на щось потрібен?
– Ні, він мені не потрібен,– сказав Кролик.– Але завжди корисно знати, де твої Родичі та Знайомі, потрібні вони тобі чи ні.
– А-а, ясно,– сказав Пух.– То він що, загубився?
– Та розумієш,– сказав Кролик,– його вже довгий час ніхто ніде не зустрічав, і я побоююсь, що, може, він і справді-таки загубився або заблукав. У кожному разі,– додав він поважним голосом,– я обіцяв Крістоферові Робіну організувати його розшуки. Отож збирайся швидше та й ходім.
Пух ніжно попрощався зі своїми чотирнадцятьма горщиками меду, сподіваючись, що їх п'ятнадцять, і вони з Кроликом подалися до Лісу.
– Ну от,– сказав Кролик,– зараз ми почнемо Розшуки, і ці Розшуки я організував...
– Що ти з ними зробив? – спитав Пух.
– Організував. Ну, це значить... Розумієш, так роблять з розшуками завжди, коли треба, щоб не всі розшукували водночас на одному й тому ж місці. Через те, Пуше, я хочу, щоб ти порозшукував спершу біля Шести Сосен, а тоді посувався в напрямку Совиного Замку "Каштани",– там ти розшукаєш мене. Зрозумів?
– Ні,– сказав Пух.– А що...
– Ну, то я розшукаю тебе біля Совиного Замку "Каштани" – десь за годину.
– А Паць організований теж?
– Усі організовані, всі! – сказав Кролик і помчав геть.
Коли вже Кролик зник з очей. Пух раптом згадав, що він забувся спитати, а хто ж такий Кузька – чи він із тих Кроликових Родичів та Знайомих, які можуть сісти тобі на носа, чи з тих, на котрих ти сам можеш ненароком наступити й не помітити.
Але тепер було пізно питати, і тому Пух подумав, що найкраще буде почати ці Лови з розшуків Паця, аби розпитати в нього, кого вони розшукують, а тоді взятися за розшуки й самому.
– Тільки ж марно розшукувати Паця біля Шести Сосен,– сказав сам собі Пух.– Бо Паця організовано в іншому, спеціально для нього визначеному місці. Отже, передовсім треба порозшукувати Паця в цьому Спеціальному Місці. Цікаво, де ж воно є?
І він накреслив у голові такий
ПЛАН
що після чого розшукувати
1. Спеціальне місце (Розшукати Паця).2. Паць(Дізнатися, хто такий Кузька).3. Кузька (Розшукати Кузьку).4. Кролик(Розшукати Кролика і сказати йому, що я розшукав Кузьку).5. Кузька знову(Сказати Кузьці, що я розшукав Кролика).
"Так, так,– подумав Пух, чалапаючи вперед,– клопітний буде сьогодні день".
І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.
"Диви, – подумав Пух, – я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"
І тієї миті він теж приземлився.
Бум!
– Ой! – вереснуло щось.
"Дивно,– подумав Пух.– Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".
– Рятуйте! – сказав тоненький, писклявий голосок.
"Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" – подумав Пух.– Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"
– Рятуйте, ґвалт!
"Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".
А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:
– Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.
– Пуше! – заверещав тоненький голосок.
– Та це ж Паць! – радісно вигукнув Пух.– Де ти є?
– Під сподом,– сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.
– Під сподом чого?
– Тебе! – вереснув Паць.– Устань з мене!
– Ох! – сказав Пух і, крекчучи, хутенько зіп'явся на ноги.– Хіба я впав на тебе, Пацю?
– Ти впав на всього мене,– сказав Паць, обмацуючи себе від рильця до кінчика хвоста.
– Але ж я не хотів,– співчутливо сказав Пух.
– І я теж не хотів бути насподі,– сумно сказав Паць.– Але тепер усе гаразд, Пуше, і я дуже радий, що це був ти.
– А що з нами скоїлося? – спитав Пух.– Куди ми вскочили?
– Здається, ми вскочили в халепу, чи то пак, у яму. Я йшов собі, декого розшукуючи, і раптом – пурх! – полетів. І тільки-но хотів роздивитися, де я опинився, як тут на мене щось звалилося. А то був ти!
– Еге,– сказав Пух.
– Авжеж!
Після цього Паць підступив ближче до Пуха й занепокоєно прошепотів:
– Пуше, ти думаєш, ми вскочили в Пастку?
Пух так не думав, але згідливе кивнув головою, бо раптом згадав, як вони з Пацем колись викопали Пухову Пастку на Слонопотамів. І тепер він точно здогадався, що з ними скоїлося, – вони з Пацем упали в Слонопотамову Пастку на Пухів! Ось куди вони щойно впали!
– А що ж буде, коли прийде Слонопотам? – тремтячим голосом спитав Паць.
– Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,– підбадьорливо сказав Пух,– бо ти Дуже Маленьке Створіння.
– Але він помітить тебе, любий Пуше!
– Він помітить мене, а я помічу його,– сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,– і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: "Хо-хо!"
Паць дрібно затремтів, уявивши собі те "Хохо!", і вуха в нього швидко-швидко заворушилися:
– А... а... а що скажеш ти? – запитав він.
Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне "Хо-хо!" та ще й сказане Слонопотамовим голосом.
– Я не скажу нічого,– сказав нарешті Пух.– Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.
– Тоді він, певне, знову скаже "Хо-хо"? – схвильовано спитав Паць.
– Авжеж, скаже,– відповів Пух.