Війна і мир (том 4)

Сторінка 29 з 107

Лев Толстой

Благодійність, і та не дала бажаних наслідків. Фальшиві і нефальїниві асигнації наповняли Москву і не мали ціни. Французам, які збирали здобич, треба було тільки золота. Не тільки фальшиві асигнації, які Наполеон так ласкаво роздавав нещасним, не мали ціни, але й срібло віддавалось нижче своєї вартості за золото.

Та найразючішим явищем недійсності вищих розпоряджень у той час було намагання Настолеона зупинити грабіж і відновите дисципліну.

Ось що доносили чини армії: , "Грабіж триває в місті, незважаючи на веління припинити його. Порядку ще не відновлено, і нема жодного купця, який провадив би торгівлю законним чином. Тільки маркітанти дозволяють собі продавати, та й то награбовані речі".

"La partie de mon arrondissement continue à être en proie au pillage des. soldats du 3 corps, qui, non contents d'arracher aux malheureux réfugiés dans des souterrains le peu qui leur reste, ont même la férocité de les blesser à coups de sabre, comme j'en ai vu plusieurs exemples".

"Rien de nouveau outre que les soldats se permettent de voler et de piller. Le 9 octobre".

"Le vol et le pillage continuent. Il y a une bande de voleurs dans notre district qu'il faudra faire arrêter par de fortes gardes. Le 11 octobre"2.

"Імператор надзвичайно незадоволений, що, незважаючи на суворі веління зупинити грабіж, тільки й видно загони гвардійських мародерів, які повертаються до Кремля. У старій гвардії

1 "Священик, якого я знайшов і запросив почати правити обідні, вичистив і замкнув церкву. Тієї ж ночі прийшли знову ломити двері та замки, рвати книжки і чинити інші безладдя".

2 "Частину мого округу все ще грабують солдати 3-го корпусу, які не вдовольняються тим, що відбирають мізерні пожитки нещасних мешканців, що поховалися в підвали, а ще й жорстоко завдають їм ран шаблями, як я сам багато разів бачив".

"Нічого нового, крім того, що солдати дозволяють собі грабувати та красти. 9 жовтня".

"Злодійство і грабіж тривають. Існує у нашому участку зграя злодіїв,, яку треба буде зупинити суворими заходами. 11 жовтня".

безлад і грабіж дужче, ніж будь-коли, відновилися вчора, останньої ночі і сьогодні. З болем бачить імператор, що добірні солдати, які призначені охороняти його особу і повинні показувати приклад підвладності, до такої міри доходять у своєму непослух}, що розбивають льохи і магазини, заготовлені для армії. Інші принизились до того, що не слухали вартових та караульних офіцерів, лаяли їх і били".

"Le grand maréchal du palais se plaint vivement,— писав губернатор,— que malgré les déf nses réitérées, les soldats continuent à faire leurs besoins dans toutes les cours et même jusque sous les fenêtres de l'Empereur"1.

Військо це, як розпущена череда, топчучи під ногами ту пашу, яка могла б врятувати її від голодної смерті, що день лишнього перебування в Москві, то більше розпадалось і гинуло.

Але воно не вирушало.

Воно стало втікати лише тоді, коли його раптом охопив панічний страх, викликаний перехватами обозів на Смоленському шляху і Тарутинським боєм. Ця сама звістка про Тарутинський бій, яку несподівано на огляді одержав Наполеон, викликала в нього бажання покарати росіян, як каже Тьєр, і він дав наказ про виступ, якого вимагало все військо.

Втікаючи з Москви, люди цього війська захопили з собою все, що було награбовано. Наполеон теж вивозив з собою свій власний trésor2. Побачивши обоз, що захарастив армію, Наполеон жахнувся (як каже Тьєр). Але він, зі своїм досвідом війни, не наказав спалити всі зайві повозки, як це він зробив з повозками маршала, підходячи до Москви; він подивився на ці коляски та карети, в яких їхали солдати, і сказав, що це дуже добре, що екіпажі ці буде використано для провіанту, для хворих та поранених.

Стан усього війська був схожий на стан пораненої тварини, яка почуває свою загибель і не знає, що вона робить. Вивчати майстерні маневри і цілі Наполеона .та його війська з часу вступу в Москву і до знищення цього війська — однаково, що вивчати значення передсмертних стрибків і судорог смертельно пораненої тварини. Дуже часто поранена тварина, почувши шарудіння, кидається на постріл мисливця, біжить вперед, назад і сама прискорює свій кінець. Те ж саме робив Наполеон під тиском усього свого війська. Шарудіння Тарутинського бою сполохало звіра, і він кинувся вперед на постріл, добіг до мисливця, вернувся знову назад і, нарешті, як усякий звір, побіг назад найневигіднішим, небезпечним шляхом, але знайомим, старим слідом.

Наполеон, який здається нам керівником усього цього руху (як

1 "Обер-церемоніймейстер палацу дуже скаржиться на те, що, незважаючи на всі заборони, солдати не перестають ходити до вітру в усіх подвір'ях і навіть під вікнами в імператора".

2 скарб.

дикунам фігура, вирізана на носі корабля, здавалась силою, ^о керує кораблем), Наполеон увесь цей час своєї діяльності був схожий на дитину, яка, тримаючись за тасьми, прив'язані всередині карети, думає, що вона править кіньми.

XI

6 жовтня, рано-вранці, П'єр вийшов з барака і, вернувшись назад, зупинився біля дверей, граючись з довгим, на коротких кривих ніжках, ліловим песиком, що крутився біля нього. Песик цей жив у них в бараку, ночуючи з Каратаєвим, але іноді ходив кудись до міста і знову повертався. Він, певне, ніколи нікому не належав, і тепер був нічий і не мав ніякої назви. Французи звали його Азор, солдат-казкар звав його Фёмгалкою, Каратаєв та інші звали його Сірий, іноді — Вислий... його неприналежність нікому і відсутність імені й навіть породи, навіть певної масті, здавалось, зовсім не турбували лілового песика. Пухнатий хвіст панаїїїем твердо і кругло стояв угору, криві ноги служили йому так добре, що часто він, ніби нехтуючи вживанням усіх чотирьох ніг, граціозно піднімав одну задню і дуже спритно і швидко біг на трьох лапах. З усього він мав задоволення. То, звискуючи від радості, він качався на спині, то грівся на сонці з замисленим і значущим виглядом, то пустував, граючись зі скалкою чи соломинкою.

П'єрове вбрання тепер складалося з брудної прорваної сорочки, єдиного залишку його колишнього одягу, солдатських штанів, за порадою Каратаева зав'язаних шворочками на кісточках, щоб тепліше було, каптана та селянської шапки. П'єр дуже змінився фізично за цей час. Він не здавався вже товстим, хоч на вигляд і був такий же великий і дужий, успадкувавши їхню породу. Борода й вуса обросли нижню частину обличчя; відросле й закошлане волосся на голові, повне вошей, кучерявилось тепер шапкою. Вираз очей був твердий, спокійний і жваво-готовий, такий, якого ніколи не мав раніш П'єрів погляд. Колишня його розпущеність, що виявлялася і в погляді, замінилась тепер енергійною* готовою до діяльності і відсічі підібраністю. Він був босий.