— Тільки не пізно, графе, якщо смію просити; так без десяти хвилин о восьмій, смію просити. Партію складемо, генерал наш буде. Він дуже добрий до мене. Повечеряємо, графе. То зробіть ласку.
Всупереч своїй звичці спізнюватися, П'єр цього дня, замість восьмої без десяти хвилин, приїхав до Бергів о восьмій без чверті.
Берги, придбавши всього, що треба було для вечора, вже готові були приймати гостей.
У новому, чистому, світлому, прибраному бюстиками та картинками і новою меблею, кабінеті сидів Берг з дружиною.
Берг у новенькому, застебнутому мундирі сидів біля дружини, пояснюючи їй, що завжди можна і треба мати знайомство з людьми вищими за себе, бо тоді лише є приємність від знайомств.
— Переймеш що-небудь, можеш попросити про що-небудь. Ось подивись, як я жив з перших чинів (Берг життя своє лічив не роками, а височайшими нагородами). Мої товариші тепер ще нішо, а я на вакансії полкового командира, я маю щастя бути вашим чоловіком (він встав і поцілував Віру в руку, але по дорозі до неї відігнув ріжок килима, що завернувся). І чим я набув усе це? Головне, умінням вибирати свої знайомства. Само собою зрозуміло, що треба бути доброчесним і акуратним.
Берг усміхнувся, свідомий своєї вищості перед кволою жінкою, і замовк, подумавши, що все ж таки ця мила дружина його е квола жінка, яка не мо>^е збагнути всього того, що становить гідність мужчини,— ein Mann zu sein Віра в той самий час також усміхнулася, свідома своєї вищості перед доброчесним, гарним чоловіком, який, проте, помилково, як і всі мужчини, на Вірин погляд, розумів життя. Берг, судячи по своїй дружині, вважав усіх жінок кволими і дурними. Віра, судячи по одному своєму чоловікові і поширюючи це спостереження, гадала, що всі мужчини тільки приписують собі розум, а разом з тим нічого не розуміють, горді і егоїсти.
Берг встав і, обнявши свою дружину обережно, щоб не зім'яти мереживної пелеринки, за яку він дорого заплатив, поцілував її в середину губ.
— Одно тільки, щоб у нас не було так скоро дітей,— сказав він за неусвідомленою для себе філіацією ідей.
— Справді,— відповіла Віра,— я зовсім цього не бажшю. Треба жити для громадянства.
— Така сама була на княгині Юсуповій,— сказав Берг, зі щасливою і доброю усмішкою показуючи на пелеринку.
У цей час повідомили про приїзд графа Безухова. Подружжя переглянулось самовдоволеною усмішкою, кожне собі приписуючи честь цих відвідин.
"Ось що значить уміти робити знайомства,— подумав Берг,— ось що значить уміти поводитись!"
— Тільки, будь ласка, коли я розважаю гостей,— сказала Віра,— ти не перебивай мене, бо я знаю чим зацікавити кожного і в якому товаристві що треба говорити.
Берг теж усміхнувся.
— Не можна —ж: іноді з чоловіками чоловіча розмова повинна бути,— сказав він.
П'єра прийняли в новенькій вітальні, в якій ніде сісти не можна було, не порушивши симетрії, чистоти і порядку, і тому ділком зрозуміло було й не дивно, що Берг великодушно про-
1 бути мужчиною.
зо*
понував порушити симетрію крісла чи дивана для дорогого гостя і, видно, перебуваючи сам щодо цього у болісній нерішучості, запропонував рішення цього питання на розсуд гостя. П'єр розладнав симетрію, підсунувши собі стільця, і зразу ж Берг і Віра почали вечір, перебиваючи одне одного й розважаючи гостя.
Віра вирішила в своїй голові, що П'єра треба розважати розмовою про французьке посольство і відразу ж почала цю розмову. Берг вирішив, що потрібна і чоловіча розмова; він перебив мову дружини, порушуючи питання про війну з Австрією і мимоволі з загальної розмови перейшов на особисті міркування про ті пропозиції, які йому було зроблено для участі в австрійському поході, і про ті причини, через які він не прийняв їх. Незважаючи на те, що розмова була дуже недоладною і що Віра сердилась за втручання чоловічого елементу, і чоловік і дружина з приємністю почували, що, хоч був лише один гість, все-таки їх вечір почався дуже гарно і що вечір був, як дві краплини води, схожий на всякий інший вечір з розмовами, чаєм і засвіченими свічками.
Невдовзі приїхав Борис, давній товариш Берга. Він з деяким відтінком вищості й поблажливості обходився з Бергом і Вірою. За Борисом приїхала дама з полковником, потім сам генерал, потім Ростови, і вечір уже цілком безперечно став схожий на всі вечори. Берг з Вірою не могли стримувати радісної усмішки, спостерігаючи цей рух по вітальні, поклони, звук цього безладного гомону і шелестіння суконь. Усе було, як і у всіх, особливо схожий був генерал, який, похваливши квартиру, поплескавши по плечу Берга, з батьківським самоуправством розпорядився розстановкою бостонного столу. Генерал сів біля графа Іллі Андрійовича, як найзнатнішого э грстей після себе. Старенькі зі старенькими, молоді з молодими, господиня біля чайного столу, на якому було зовсім таке ж саме печиво у срібному кошичку, яке було у Паніних на вечорі, все було цілком так само, як у інших.
XXI
П'єр, як один з найбільш почесних гостей, повинен був сісти в бостон з Іллею Андрійовичем, генералом і полковником. П'єру за бостонним столом довелося сидіти навпроти Наташі, і дивна зміна, що сталася з нею від часу балу, вразила його. Наташа була мовчазна і не тільки не була така гарна, як на балу, але вона була б погана, якби не мала такого покірливого, байдужого вигляду.
"Що з нею?" — подумав П'єр, глянувши на неї. Вона сиділа біля сестри за чайним столом і неохоче, не дивлячись на нього, відповідала щось Борисові, який підсів до неї. Відходивши цілу масть і забравши на втіху своєму партнерові п'ять взяток, П'єр, чуючи гомін вітання і кроки якихось гостей, що ввійшли до кімнати під час збирання взяток, знову глянув на неї.
"Що з нею сталося?" — ще більш здивовано сказав він сам собі.
Князь Андрій з бережливо-ніжним виразом стояв перед нею говорив їй щось. Вона, підвівши голову, розрум'янившись і, очевидно, намагаючись стримати поривчасте дихання, дивилась на нього. І яскраве сяйво якогось внутрішнього, раніш погашеного вогню знову горіло в ній. Вона вся змінилась. З поганої знову стала такою ж якою була на балу.
Князь Андрій підійшов до П'єра, і П'єр помітив новий молодий вираз і в обличчі свого друга.