Другого дня графиня, запросивши до себе Бориса, переговорила з ним, і з того дня він перестав бувати у Ростових.
29*
451
31 грудня, напередодні нового, 1810 року, le réveillon1, був бал у катерининського вельможі. На балу мав бути дипломатичний корпус і государ.
На Англійській набережній світився незчисленними вогнями ілюмінації відомий дім вельможі. Біля освітленого під'їзду з червоним сукном стояла поліція, і не лише жандарми, а поліцеймейстер на під'їзді і десятки офіцерів* поліції. Екіпажі від'їжджали, і все під'їжджали нові з червоними лакеями і з лакеями, що мали пір'я на капелюхах. З карет виходили мужчини в мундирах, зірках і стрічках; дами в атласі і в горностаях обережно сходили по лунко відкладуваних підніжках і квапливо й беззвучно проходили по сукну під'їзду.
Майже щоразу, коли під'їжджав новий екіпаж, у натовпі пробігав шепіт і люди скидали шапки.
— Государ?.. Ні, міністр... принц... посланник... Хіба не бачиш пір'я?..— говорили в натовпі. Один з натовпу, одягнений краще за інших, здавалось, знав усіх і називав на ім'я найзнатніших вельмож того часу.
Вже одна третина гостей приїхала на цей бал, а в Ростових, які мали бути на цьому балу, ще тривало хапливе вбирання.
Багато було балачок і готувань до цього балу в родині Ростових, багато страхів, що запрошення не буде одержано, сукня не буде готова і не влаштується все так, як треба.
Разом з Ростовими їхала на бал Марія Гнатівна Перонська, графинина приятелька й родичка, худа й жовта фрейліна старого двору, яка керувала провінціальними Ростовими у вищому петербурзькому світі.
О десятій годині вечора Ростови мали заїхати за фрейліною до Тавричеського саду; а тимчасом була вже без п'яти хвилин десята, а ще панночки не були вбрані.
Наташа їхала на перший великий бал у своєму житті. Вона цього дня встала о восьмій годині ранку і цілий день була в гарячковій тривозі й діяльності. Всі сили її з самого ранку були спрямовані на те, щоб вони всі: вона, мама, Соня — були одягнені якнайкраще. Соня і графиня цілком довірилися їй. На графині мала бути масака оксамитова сукня, на них обох — білі серпанкові плаття на рожевих шовкових чохлах, з трояндами в корсажі. Волосся мало бути причісане à la grecque2.
Все істотне вже було зроблено: ноги, руки, шия, вуха були вже особливо старанно, по-бальному, вимиті, напахчені і напудрені; надіті вже були шовкові ажурні панчохи й білі атласні черевики з бантиками; зачіски вже були майже закінчені. Соня кінчала одягатися, графиня теж; але Наташа, дбаючи за всіх,
1 в багат-вечір, %
2 по-грецькому.
відстала. Вона ще сиділа перед дзеркалом у накинутому на худенькі плечі пеньюарі. Соня, вже одягнена, стояла посеред кімнати і, до болю натискаючи маленьким пальцем, приколювала останню стрічку, яка вищала під шпилькою.
— Не так, не так, Соню!—сказала Наташа, повертаючи голову і хапаючись руками за волосся, якого не встигла пустити з рук покоївка, роблячи зачіску.— Не так бант, іди сюди.— Соня присіла. Наташа переколола стрічку ідакше.
— Дозвольте, панночко, не можна так,— казала покоївка, тримаючи Наташине волосся.
— Ах, боже мій, ну потім! Ось так, Соню.
— Чи скоро ви? — почувся графинин голос.— Уже десять зараз.
— Зараз, зараз. А ви готові/ мамо?
— Лише току пришпилити.
— Не робіть без мене,— крикнула Наташа,— ви не зумієте!
— Та вже десять.
На балу вирішено було бути о пів на одинадцяту, а треба було ще Наташі одягтися і треба було заїхати до Тавричеського саду.
Покінчивши з зачіскою, Наташа, в коротенькій спідниці, з-під якої виднілися бальні черевички, і в материній кофточці, підбігла до Соні, оглянула її і тоді побігла до матері. Повертаючи їй голову, вона пришпилила току і, ледве встигнувши поцілувати її в сиве волосся, знову побігла до дівчат, які підшивали їй спідницю.
Усі затримувались через Наташину спідницю, що була занадто довга; її підшивали дві дівчини, квапливо обкусуючи нитки. Третя, зі шпильками в губах і в зубах, бігала від графині до Соні; четверта тримала на високо піднятій руці все серпанкове плаття.
— Маврушо, швидше, голубонько!
— Дайте наперстка звідти, панночко.
— Чи скоро, нарешті? — спитав граф, входячи з-за дверей.— Ось вам духи. Перонська чекає не дочекається.
— Уже, панночко,— сказала покоївка, двома пальцями піднімаючи, підшите серпанкове плаття і щось обдмухуючи і струшуючи, показуючи цим жестом, яке чисте й ефірне те, що вона тримала.
Наташа стала одягати плаття.
— Зараз, зараз, не йди, тату! — крикнула вона до батька, який відчинив двері, ще з-під серпанку спідниці, що закривала все її обличчя. Соня зачинила двері. Через хвилину графа впустили. Він був у синьому фраку, в панчохах і черевиках, напахче-ний і припомаджений.
— Ах, тату, який ти гарний, любо глянути! — сказала Наташа, стоячи серед кімнати і розправляючи складки серпанку.
— Дозвольте, панночко, дозвольте,— казала дівчина, стоячи навколішки, обсмикуючи плаття і з одного боку рота на другий пересуваючи язиком шпильки.
— Воля твоя,— з розпачем у голосі скрикнула Соня, оглянувши Наташине плаття,— воля твоя, ще довгеї
Наташа відійшла далі, щоб обдивитися в трюмо. Плаття було довге.
— їй-бо, панно, зовсім не довге,— сказала Мавруша, повзаючи за нею по підлозі.
— Ну, довге, то підігнемо, за одну хвилину підігнемо,— сказала рішуча Дуняша, з хустини на грудях виймаючи1 голку і знову на підлозі беручись до роботи.
У цей час ніяково, тихими кроками, увійшла графиня у своїй тоці і в оксамитовій сукні.
— Ууі моя красуня! — вигукнув граф.— Краща за вас усіх!.. Він хотів обняти її, але вона, червоніючи, відхилилася, щоб
не зім'ятись.
— Мамо, більше набік току,— промовила Наташа.— Я перешпилю,— і кинулась уперед, а дівчата, які підшивали і не встигли за нею кинутись, відірвали шматочок серпанку.
— Боже мій! Що ж це таке? Я, їй-бо, не винна...
— Нічого, обкидаю, не видно буде,— казала Дуняша.
— Красуня, краля ж то моя! — сказала, входячи з-за дверей, няня.— А Сонечка ж, ото красуні!..
О чверть на Ъдинадцяту, нарешті, сіли в карети й поїхали. Але ще треба було заїхати до Тавричеського саду.
Перонська була вже готова. Незважаючи на те, що вона була стара й негарна, у неї відбувалося цілком те ж саме, що в Ростових, хоч не з такою хапливістю (для неї це була річ звичайна), але так само було напахчено, вимито, напудрено старе, негарне тіло, так само старанно вимито за вухами і навіть так само, як у Ростових, стара покоївка захоплено милувалася вбранням своєї господині, коли та в жовтому платті з шифром вийшла до вітальні. Перонська похвалила туалети Ростових.