— Ще встигнемо, ваше превосходительство,— крізь позіхи промовив Кутузов.— Встигнемо! — повторив він.
У цей час позад Кутузова вдалині залунав гомін вітання полків, і голоси ці стали швидко наближатися по всьому протягу розтягненої лінії наступаючих російських колон. Видно було, що той, з ким здоровалися, їхав швидко. Коли закричали солдати того полку, перед яким стояв Кутузов, він од'їхав трохи
1 — Ну, дорогий друже, настрій у старого препоганий.
2 — Ідіть, дорогий мій, подиііться, чи пройшла третя дивізія через село. Звеліть їй зупинитися й чекати мого наказу.
3 — І спитайте, чи поставлено застрільників.— Що роблять, що роблятьі вбік 1. скривившись, оглянувся. Дорогою з Пряцена їхав ніби ескадрон різнобарвних вершників. Два з них широким галопом їхали поруч попереду решти Один був у чорному мундирі з білим султаном, на рижому енглізованому коні, другий у білому мундирі, на вороному коні. Це були два імператори з почтом. Кутузов, з афектацією служаки, який перебуває в строю, скомандував "струнко" військам, що стояли, і, салютуючи, під'їхав до імператора. Вся його постать і манера відразу змінилися. Він прибрав вигляду підначальної людини, яка не розмірковує. Він з афектацією шани, що, очевидно, неприємно вразила імператора Олександра, під'їхав і відсалютував йому.
Неприємне враження, лише як залишки туману на ясному небі, майнуло по молодому і щасливому обличчю імператора і зникло. Він був після недуги трохи марніший цього дня, ніж на Ольмюцькому полі, де його вперше за кордоном бачив Волконський; але те саме чарівне поєднання величності й лагідності було в його чудових сірих очах, і на тонких губах та сама можливість різноманітних виразів і переважаючий вираз благодушної невинної молодості.
На ольмюцькому огляді він був величніший, тут він був веселіший і енергійніший. Він трохи розрум'янився, прогалопувавши ці три версти, і, зупинивши коня, полегшено зітхнув і оглянувся на такі ж Молоді, такі ж збуджені, як і його, обличчя свого почту. Чарторижський і Новосильцев, і князь Волконський, і Стро-ганов, і інші, всі розкішно одягнені, веселі, молоді люди, на прегарних, виплеканих, свіжих, тільки трохи спітнілих конях, перемовляючись і усміхаючись, зупинилися позад государя Імператор Франц, рум'яний, довголиций молодий чоловік, надзвичайно рівно сидів на красивому вороному жеребці і заклопотано й неквапливо оглядався круг себе. Він підкликав одного з своїх білих ад'ютантів і спитав щось. "Мабуть, о котрій годині вони виїхали",— подумав князь Андрій,4 спостерігаючи свого давнього Знайомого, з усмішкою, якої він не міг стримати, згадуючи свою аудієнцію. В почті імператорів були дібрані молодці-ординарці, росіяни й австрійці, гвардійських та армійських полків. Між ними берейтори вели в гаптованих попонах красивих запасних царських коней.
Неначе крізь розчинене вікно раптом повіяло свіжим польовим повітрям у душну кімнату, так повіяло на невеселий куту-зовський штаб молодістю, енергією і певністю успіху від цієї блискучої молоді.
— Чому ж ви не починаєте, Михайле Ларіоновичу? — квапливо звернувся імператор Олександр до Кутузова, в той самий Час чемно глянувши на імператора Франца.
— Я очікую, ваша величність,— відповів Кутузов, шанобливо нахиляючись вперед.
Імператор пригнув вухо, трохи насупившись і показуючи, що він недочув.
— Очікую, ваша величність,— повторив Кутузов (князь Андрій помітив, шо в Кутузова неприродно здригнулася верхня губа в той час, як він вимовляв це "очікую").— Не всі ще колони зібралися, ваша величність.
Государ розчув, але відповідь ця, очевидно, не сподобалась йому; він знизав сутулуватими плечима, глянув на Новосильцева, що стояв поруч, наче поглядом цим поскаржився на Кутузова.
— Адже ми не на Царициному лузі, Михаиле Ларіоновичу, де не починають параду, поки не прийдуть усі полки,— сказав государ, глянувши в очі імператору Францу, ніби запрошуючи його коли не взяти участь, то прислухатися до того, що він говорить; але імператор Франц, усе ще оглядаючись, не слухав.
— Тому й не починаю, государю,— сказав звучним голосом Кутузов, ніби усуваючи можливість недочути його, і в обличчі в нього знову щось здригнулося.— Тому й не починаю, государю, що ми не на параді, і не на Царициному лузі,— вимовив він ясно й виразно.
В государевому почті всі миттю переглянулися один з одним, і на всіх обличчях виявилось незадоволення і докір. "Хоч який він старий, він не повинен би, ніяк не повинен би казати так",— говорили ці обличчя.
Государ пильно й уважно подивився в очі Кутузову, чекаючи, чи не скаже він ще чого. Але Кутузов, зі свого боку, шанобливо нагнувши голову, теж, здавалося, чекав. Мовчанка тривала близько хвилини.
— Проте, якщо накажете, ваша величність,— сказав Кутузов, підводячи голову і знову змінюючи тон на попередній тон тупого генерала, який не розумує, але підкоряється.
Він торкнув коня і, підкликавши до себе начальника колони Милорадовича, передав йому наказ до наступу.
Військо знову за вору йшлося, і два батальйони Новгородського полку та батальйон Апшеронського полку рушили вперед повз государя.
У той час, як проходив цей Апшеронський батальйон, рум'яний Милорадович, без шинелі, в мундирі та орденах і в капелюсі з величезним султаном, надітому набакир і з поля, марш-марш помчав уперед і, браво салютуючи, осадив коня перед государем.
— З богом, генерале,— сказав йому государ.
— Ma foi, sire, nous ferons ce que qui sera dans notre possibilité, sire! 1 — відповів він весело, проте викликаючи глузливу усмішку у панів государевого почту своєю поганою французькою вимовою.
Милорадович круто повернув свого коня і став трохи позад государя. Апшеронці, збуджувані присутністю государя, молоде
1 — Ваша величність, ми зробимо все, що буде можливо зробити, ваша величність!
цьким, бравим кроком відбиваючи ногу, проходили повз імператорів та їх почет.
— Хлопці! — вигукнув звучним, самовпевненим і веселим голосом Милорадович, видно, до такої міри збуджений звуками стрілянини, чеканням бою і виглядом молодців-апшеронців, ще своїх суворовських товаришів, які жваво проходили повз імператорів, що забув про присутність государя.— Хлопці, вам не перше село брати! — вигукнув він.