— Тридцять чоловік, — сказав він, — і роблять по три вузли на наших два. Ідіть-но вниз, містер, бо ваш блакитний мундир призведе нас до лиха. Господь зласкавиться над синами своїми, якщо тільки вони утримаються від безумства. Відкрийте люк, Томлінсон. Так! А де Джім Стерт і Гірам Джефферсон? Хай вони стануть коло люка і на мій посвист закриють його. Бакборт! Бакборт! Держи дужче! А ви, Амос і Томлінсон, ідіть сюди, я скажу вам кілька слів.
Усі троє почали радитись, стоячи на юті і спостерігаючи погоню. Безперечно, вітер дужчав, він з силою дув їм у спину, але не з такою, щоб корабель міг утекти від човна, який переслідував його і швидко наздоганяв. Вони вже бачили обличчя солдатів на кормі й вогонь запаленого ґнота каронади в руці гарматника.
— Ей! — владно гукнув офіцер прекрасно англійською мовою. — Повертайте або ми відкриємо вогонь.
— Хто ви і чого вам треба? — спитав Ефраїм Саведж гучним голосом, що докотився, певно, аж до берега.
— Ми послані від імені короля за одними гугенотами з Парижа, що сіли на ваш корабель у Руані.
— Кидай рею назад і стоп! — скомандував капітан. — Опусти фалрен і не лови гав! Так! От ми й готові до зустрічі!
Рея описала півколо, і корабель зупинився, гойдаючись на хвилях. Човен пролетів уздовж нього з мідною каронадою, наведеною на бригантину. Загін солдатів тримав рушниці напоготові, збираючись відкрити вогонь на першу команду. Вони усміхнулись і непорозуміло знизали плечима, побачивши на кормі своїх ворогів — трьох неозброєних людей. Офіцер, молодий, енергійний чоловік, з вусами, що стирчали по-кошачому, в одну мить опинився вже на палубі корабля зі шпагою наголо.
— Ідіть сюди, ви, двоє! — скомандував він. — Сержант стійте тут біля фалрена. Киньте вірьовку вгору, її можна прив'язати до цього стояка. Не дрімайте там унизу і будьте готові відкрити вогонь! Ви підете зі мною, капрал Лемуан. Хто капітан цього корабля?
— Я, містер, — смиренно відповів Ефраїм Саведж.
— У вас є тут троє гугенотів?
— Еге! А вони гугеноти? Я бачив, що їм таки дуже хотілося виїхати, та коли вони заплатили за проїзд, яке мені діло до їхньої віри. Старик, його дочка і молодий чоловік ваших років, у якійсь лівреї.
— В мундирі, містер. В мундирі королівської гвардії. Це ті самі, яких я шукаю.
— Ви хочете забрати їх?
— Неодмінно.
— Бідні люди! Шкода мені їх!
— Мені самому шкода, але ж коли дано наказ, нічого не вдієш.
: — Цілком справедливо. Ну старик спить на своїй койці. Дівчина внизу в каюті; а той спить у трюмі, куди нам довелося примістити його, бо немає більше місця.
— Спить, кажете? То нам найкраще застукати їх зненацька.
— А ви не побоїтесь зробити це самі? Правда, він неозброєний, але хлопець рослий. Чи не гукнути вам з човна чоловік із двадцять?
Офіцер і сам думав про це, але зауваження капітана вдарило його по самолюбству.
— Ходімо зо мною, капрал, — сказав він. — Ви кажете, треба спуститися цією драбиною?
— Так, тут, а потім прямо. Він лежить між двома паками сукна.
Ефраїм Саведж глянув угору, і усмішка пересмикнула кутики його суворого рота. Тепер вітер свистів у снастях, й мачтові штанги гули, як струни арфи. Амос Грін стояв у недбалій позі поруч французького сержанта коло кінця вірьовчаної драбини, а шкіпер Томлінсон — біля борту, тримаючи в руках відро з водою і обмінюючись словами на поганій французькій мові з командою човна, що була внизу.
Офіцер помалу спустився драбиною в трюм; капрал пішов за ним, і груди його були уже врівні з палубою, коли офіцер зійшов униз. Може, щось у виразі обличчя Ефраїма Саведжа вразило молодого офіцера або, може, на нього вплинула навколишня темрява, тільки підозріння несподівано промайнуло в його голові.
— Назад, капрал! — крикнув він. — Мені здається, вам краще лишитися на палубі!
— А мені здається, що краще в трюмі, друже мій! — вигукнув пуританин, який з жесту офіцера зрозумів його слова. Влучивши підошвою чобота в груди капралові, він штовхнув його так, що той полетів разом з драбиною вниз на офіцера. Капітан свиснув — і в ту ж мить люк зачинився, і його швидко закріпили з обох боків залізними болтами.
На цей шум обернувся сержант, але Амос Грін, який підстерігав цей рух, обхопив солдата руками і викинув за. борт у море. В одну мить перерубали вірьовку, що з'єднувала їх з човном, передня рея з рипом зайняла своє попереднє положення, а вилита з відра солона водна облила гарматника, разом з каронадою, погасила гніт і підмочила порох. Град куль засвистів у повітрі, застукотів по обшивці, але корабель уже гойдався на коротких хвилях, і цілити в. нього було неможливо, а гарматник, розгубившись, мов божевільний, порався коло підмоченого ґнота й заряду. Човен затримався, а бригантина летіла на всіх парусах. Бах! — розітнувся, нарешті, постріл каронади, і п'ять маленьких дірочок у гроті показали, що заряд влучив занадто високо. Другий постріл не лишив ніяких слідів, а при третьому корабель був уже поза досяжністю гармати. Через півгодини замість гонфлерського вартового човна було видно тільки темну пляму на обрії з золотою іскрою на одному кінці. Низькі береги дедалі більше розступались, синя смуга води спереду ширилася, дим, який здіймався над Тавром, здавався невеликою хмаркою на північному горизонті, а капітан Ефраїм Саведж походжав по палубі корабля з звичайним суворим виразом обличчя, проте в його сірих очах блискали глузливі вогники.
— Тепер наш корабель на певній путі, — спокійно сказав він, — і в нас не влучить звідси й грудочка грязюки, аж поки дістанемось до трьох: бостонських горбів. Останнім часом ти пив надто багато французького вина, Амос. Ходімо лиш вип'ємо справжнього бостонського пива.
Розділ XXV
ЧОВЕН МЕРТВИХ
Два дні "Золотий жезл" простояв поблизу мису Ла-Хаг, маючи перед собою бретонський берег, який простягся вздовж усього південного обрію. На морі стояв штиль. Але на третій ранок здійнявся великий вітер, і корабель почав швидко віддалятися від землі, поки вона не перетворилась, нарешті, в неясну смугу, що злилася з хмарами. На просторі океану, почуваючи на щоках дихання вітру, а на губах смак солоних бризок, утікачі могли б забути всі свої нещастя і повірити, що вже назавжди звільнилися від запопадливості людей, строге благочестя яких завдало країні більше шкоди, ніж якась легковажність і злоба. Але тривога повзла за ними слідком.