— Облудниця! — кричав він задихаючись. — Зухвала, безсердечна брехуха! Лувуа, ви знаєте, що я робив для принцеси? Ви знаєте, що вона була зіницею мого ока. Чи відмовляв я їй коли в чому? Чого тільки я не робив для неї!
— Ви були втіленням доброти, ваша величність, — шанобливо погодився Лувуа, власні муки якого трохи стихли, коли він побачив страждання свого повелителя.
— Послухайте тільки, що вона пише про мене… "Старий буркун все такий самий, тільки подався в колінах. Пам'ятаєте, як ми сміялися з його манірності? Ну та він кинув цю звичку, і хоч ходить іще на високих каблуках, як нідерландський житель на дибах, та зате перестав вбиратись у яскравий одяг. Звичайно, двір наслідує його приклад, і тому можете собі уявити, яким веселим пейзажиком стало це місце. Та жінка все ще у фаворі, і її вбрання такі ж темні, як і батьків одяг. Коли ви повернетесь, ми з вами поїдемо в наш. позаміський палац, і ви одягнетесь у червоний оксамит, а я в блакитний шовк. Тоді принаймні у нас буде свій кольоровий двір; незважаючи на батькову чваньковитість".
Людовік затулив обличчя руками.
— Чуєте, як вона висловлюється про мене, Лувуа?
— Це жахливо, ваша величність, жахливо!
— Вона дає прізвиська мені… мені, Лувуа!
— Обурливо!
— А що вона пише про коліна! Можна подумати, що я вже старий!
— Сором! Але, ваша величність, благаю вас, згадайте, що філософія повинна допомогти вам зменшити свій гнів. Молодість завжди палка і базікає не те, що думає. Забудьте про це.
— Ви кажете дурниці, Лувуа. Любима дитина повстає проти батька, а ви радите мені не думати про це. Ах, іще один урок королеві: менш за все вірити людям, навіть близьким йому по крові. А це чий почерк? Шановного кардинала де Більйон? Можна втратити віру у своїх рідних, але цей святий отець любить мене не тому тільки, що завдячує мені своїм становищем, ні, але й тому, що з властивих його натурі почуттів він поважає і любить тих, кого бог поставив над ним. Я прочитаю вам його листа, Лувуа, на доказ того, що вірність і вдячність ще існують у Франції. "Дорогий принц де ла Рош"… Ах, ось кому він пише!.. "Коли ви від'їздили, я дав вам обіцянку сповіщати вас час від часу про те, як ідуть справи при дворі; адже ви радились зі мною, чи привозити туди вашу дочку, сподіваючись, що вона, можливо, зверне на себе увагу короля". Що? Що тут таке, Лувуа? Що це за мерзота? "Смак султана усе гіршає. Принаймні, де Фонтанж була найчарівнішою жінкою Франції, хоча, між нами кажучи, колір її волосся був занадто червонуватого відтінку — це прекрасний колір для кардинальської мантії, мій любий герцог, але для дамського волосся допустимий лише золотистий відтінок. У свій час Монтеспань була теж далеко не погана, але тепер, уявіть собі, він зв'язався з удовою, старшою за себе, жінкою, яка навіть не старається робити себе привабливішою. Ця стара ханжа з ранку до ночі або стоїть навколішках перед аналоєм, або сидить коло п'яльців. Кажуть, грудень і травень — це погана спілка. Але, на мою думку, два листопади ще гірші". Лувуа, Лувуа! Я далі не можу! € у вас "lettre de cachet"?
— Ось, ваша величність.
— Для Бастілії?
— Ні, для Венсенської тюрми.
— Дуже добре. Проставте ім'я цього негідника, Лувуа! Звеліть заарештувати його сьогодні ж увечері і відвезти його власною коляскою. Безсоромний, невдячний негідник, мерзотник! Нащо принесли ви ці листи, Лувуа? О, нащо пішли ви назустріч моїй безумній химері? Боже мій, на світі немає ні правди, ні честі, ні вірності!
Він" у пориві гніву й розчарування тупотів ногами, потрясаючи кулаками в повітрі.
— Накажете сховати решту? — швидко спитав Лувуа. Відколи король почав читати, він почував себе як на голках, не знаючи, які сюрпризи будуть далі.
— Покладіть листи назад, але лишіть мішок.
— Обидва?
— Ах! Я й забув про другий. Якщо коло мене самі лицеміри, то, може, далеко знайдуться й— чесні піддані. Візьмемо навмання один з листів. Від його це? А! Від герцога де Ларошфуко. Він завжди справляв на мене враження скромного й шанобливого молодого чоловіка. Що тут? Дунай. Белград… великий візир… Ах! — Людовік скрикнув, ніби його вдарило щось у самісіньке серце.
— Що трапилось, ваша величність? — промовив міністр, наближаючись до короля, вираз обличчя якого злякав його.
— Геть їх, геть, Лувуа! Заберіть геть! — кричав король, кидаючи пачку листів. — Як би я бажав ніколи не бачити їх! Не хочу читати! Він насмілився глузувати з моєї хоробрості, хлопчисько, він, який був ще в колисці, коли я вже сидів у траншеях. "Ця війна не сподобається королю, — пише щеня. — Тут доведеться давати бої, а не провадити ті милі, спокійні облоги сапою, які так подобаються йому". Присягаюсь богом, негідник відповість головою за цей жарт! Так, Лувуа, дорого обійдеться де Ларошфуко це кепкування! Але візьміть їх геть! Я вже вдовольнився досхочу.
Міністр заходився вкладати листи назад у мішок, коли раптом на одному з них йому впав в очі сміливий, чіткий почерк мадам де Ментенон. Ніби демон шепнув йому, що в руках зброя проти тієї, одно ім'я якої сповнювало йому серце заздрістю й ненавистю. Якщо в листі будуть якісь іронічні зауваження, то можна навіть тепер, в останній час, відвернути від цієї ханжі серце короля. Лувуа був хитрий, пронозуватий чоловік. Він вмить зрозумів значення цього шансу і вирішив його використати.
— А! — промовив він, — навряд чи треба розпечатувати цього листа.
— Якого, Лувуа? Від кого ще?
Міністр підсунув йому листа. Людовік здригнувся, побачивши напис.
— Почерк мадам де Ментенон! — уривчасто промовив він.
— Так, лист до її небожа, в Німеччину.
Людовік нерішуче взяв листа. Потім раптовим рухом кинув його в купу інших, але зараз же рука його знову простяглась за листом. Обличчя короля зблідло, і краплини поту виступили на лобі. А що як і воно буде таким, як і інші!
Вся душа його була збурена від цієї думки. Двічі він силкувався перемогти свою цікавість, і двічі його тремтячі руки торкались цього паперу. Нарешті він рішуче кинув листа Лувуа.
— Прочитайте його вголос, — наказав він.
Міністр розгорнув листа, розіклавши його на столі. Злоба блиснула в очах царедворця. Якби король зумів як слід прочитати вираз погляду Лувуа, міністр заплатив би за нього своїм становищем.