— Я такий самий, як усі, — відповів я і подумав, що дарма не послухався його. Зняв би черевики.
— Ще в дитячому будинку ви вчилися краще від усіх своїх однолітків. Значно краще. Навіть дивували вчителів.
— Другий приз на математичній олімпіаді, — сказав я. — Але вчителів я не дивував. І медалі не отримав.
— Ви її не отримали навмисне, — сказав гість. — Ви соромилися своїх здібностей. Ви навіть переконали Крогіуса, що він — повноправний ваш співавтор. І це неправда. Але в вас зосереджена могутня сила переконання. Ви можете навіяти будь-якій звичайній людині чортзна-що.
— А вам? — запитав я.
— Мені не можете, — відказав мій гість і перетворився на невеликий пам'ятник першодрукареві Івану Федорову.
— Цікаво, — сказав я. — Зараз ви скажете, що ви мій родич і нас об'єднують невидимі генетичні зв'язки.
— Вірно, — сказав гість. — Якби це було не так, ви б не здогадалися, що я чекаю на вас, ви б проявили хоча б здивування, побачивши незнайому людину в замкнутій квартирі. Ви б здивувалися моєму зізнанню, що я вилетів на четвертий поверх. До речі, ви вже вмієте літати?
— Не знаю, — зізнався я. — Сьогодні вперше спробував. А що я ще вмію робити?
— Вам досить поглянути на сторінку, щоб запам'ятати її текст, ви додаєте, множите, одержуєте корені з такою легкістю і швидкістю, що могли б з успіхом виступати на естраді, ви можете не спати декілька діб та й не їсти також.
— Хоча люблю робити і те й інше. І мене не тягне на естраду.
— Звичка, — холодно сказав гість. — Вплив середовища. У дитячому будинку стежили за тим, щоб усі діти спали ночами. Ви вмієте бачити зв'язок між фактами і явищами, вочевидь між собою не пов'язаними. Ви — геній за місцевими мірками. Хоча далеко не всіма вашими здібностями ви вмієте розпоряджатися і не про всі підозрюєте.
— Наприклад? — запитав я.
Гість тут-таки розчинився в повітрі і виник за моїми плечима, в дверній проймі. Затим неспішно повернувся до стелажа, дістав звідти англо-російський словник і кинув його. Словник застиг у повітрі.
— І мене все це чекає? — без особливого ентузіазму запитав я.
— Це ще не все.
— З мене досить.
— Якщо ви вчитиметеся. Якщо ви повернетеся в природну для вас обстановку. Якщо ви опинитеся серед собі подібних.
— Так, — сказав я. — Значить, я мутант, генетичний виродок. І не самотній при цьому.
— Не так, — сказав гість. — Ви просто чужий тут.
— Я тут народився.
— Ні.
— Я народився в селищі. Мої батьки загинули при лісовій пожежі. Мене знайшли пожежники і привезли в місто.
— Ні.
— Тоді скажіть.
— Нам слід було знайти вас раніше. Але це нелегко. Ми гадали, що нікого не залишилося в живих. Це був розвідувальний корабель. Космічний корабель. Ваші батьки були там. Корабель вибухнув. Згорів. Вас встигли викинути з корабля. І була лісова пожежа. У пожежі згоріло селище ліспромгоспу. Пожежники, що знайшли вас живим і неушкодженим, тільки дуже голодним, не знали, що до кінця пожежі вас оточувало силове поле.
Я слухав його, але мене мучило зовсім інше.
— Скажіть, — запитав я. — А насправді я який?
— Зовні? Вам це потрібно знати?
— Так.
Гість перетворився на якусь обтічну субстанцію, напівпрозору, текучу, мінливої форми і барви, але не позбавлену певної грації.
— Це теж навіювання?
— Ні.
— Але ж я не намагаюся бути людиною. Я — людина.
— Без цього ви не вижили б на Землі. Ми гадали, що ви загинули. А ви пристосувалися. Коли б не мій візит, ви б до кінця життя ні про що не здогадалися.
— Я повинен буду полетіти з вами? — запитав я.
— Звичайно, — сказав гість. — Ви ж мені вірите?
— Вірю, — сказав я. — Я тільки подзвоню Крогіусу.
— Не треба, — сказав гість. — Те, що ви з ним зробили, поки не потрібно Землі. Вас не зрозуміють. З вас почали б сміятися академіки. Я взагалі здивований, що ви змогли вселити Крогіусу віру в цю затію.
— Але ж вона маячня?
— Ні. Років через сто на Землі до неї додумаються. Наша справа — не втручатися. Щоправда, іноді нам здається, що ця цивілізація зайшла в безвихідь.
Я підняв телефонну трубку.
— Я просив вас не дзвонити Крогіусу.
— Гаразд, — відповів я.
І набрав номер Катрін.
Гість поклав долоню на важіль. Він знову прийняв людську подобу.
— Це закінчилося, — сказав він. — І самотність. І необхідність жити серед істот, які так поступаються вам. У всьому. Якби я не знайшов вас, ви б загинули. Я впевнений у цьому. А зараз ми повинні поспішати. Корабель чекає. Не так легко дістатися сюди, на край галактики. І не так часто тут бувають наші кораблі. Замкніть квартиру. Вас не відразу похопляться.
Коли ми виходили, вже на сходах я почув, як дзвонить телефон. Я зробив крок назад.
— Це Крогіус, — сказав гість. — Він розмовляв з Гуровим. І Гуров не залишив каменя на камені від вашої роботи. Тепер Крогіус забуде про все. Скоро забуде.
— Знаю, — відповів я. — Це був Крогіус.
Ми швидко долетіли до корабля. Він висів над кущами, невеликий, напівпрозорий і з вигляду абсолютно не пристосований до далеких мандрів. Він висів над кущами в Сокольниках, і я навіть озирнувся, сподіваючись побачити порожню пивну пляшку.
— Останній погляд? — запитав гість.
— Так, — сказав я.
— Спробуйте побороти печаль, що вас охопила, — сказав гість. — Вона народжується не від розставання, а від невідомості, від неможливості зазирнути в майбутнє. Завтра ви лише посміхнетеся, пригадавши про маленькі радощі і маленькі неприємності, що оточували вас тут. Неприємностей було більше.
— Більше, — погодився я, і мене м'яко і тепло обкутало повітря корабля.
— Стартуємо, — сказав гість. — Ви не відчуєте перевантажень. Придивіться до мене уважніше. Ваша земна оболонка не хоче покинути вас.
Гість переливався перламутровими хвилями, бавлячись і владарюючи приладами управління.
Я побачив крізь напівпрозору підлогу корабля, як відходить униз все швидше й швидше темна зелень парку, збігаються і дрібніють доріжки вуличних вогнів і розсипи вікон. І Москва перетворилася на світлу пляму на чорному тілі Землі.
— Ви ніколи не пошкодуєте, — сказав мені гість. — Я ввімкну музику, і ви зрозумієте, яких вершин може досягти розум, звернений до прекрасного.
Музика виникла ззовні, влилася в корабель, м'яко підхопила нас і полинула до зір, і була вона досконала, як досконале зоряне небо. Це була та досконалість, до якої мене вабило порожніми ночами і в моменти втоми та роздратування.