— Щось там, не заперечую, долетіло і до наших вух, — байдуже погодився Стінолаз. — Але ми не надто забивали собі цим голови — ні єпископ, ні я. Відколи це вбивство стало чимось незвичайним? На кожному кроці хтось когось убиває. Замість того, щоб любити ближнього свого, люди ближнього свого ненавидять і готові за будь-яку дрібницю відправити його на той світ. Вороги є в кожного, а мотивів ніколи не бракує.
— Ви читаєте мої думки, — не менш байдуже кинув Гейнче. — І вириваєте слова в мене з уст. Те саме, на перший погляд, стосується і тих нез'ясованих убивств. На перший погляд, не бракує ні мотиву, ні ворога, на якого швидко падає підозра. Чи то сусідські суперечки, чи то подружні зради, чи то кровна помста — от тобі, здавалося б, винні, під рукою, усе зрозуміло. Але якщо придивишся до справи уважніше… тоді нічого не зрозуміло. І саме це в оцих-от убивствах і є незвичайним.
— Тільки це?
— Не тільки. До цього іще додається разюча, просто-таки неймовірна вправність злочинця… або ж злочинців. У всіх випадках напади чинилися зненацька, були достоту як грім з чистого неба. Буквально — з чистого. Бо всі вбивства ставалися опівдні. Майже точно опівдні.
— Цікаво.
— Оце я і мав на увазі.
— Цікаво, — повторив Стінолаз, — не це. Те, що ви не розпізнаєте слів псалма. Вам ні про що не говорить sagitta volans in die[272]?.. Стріла, що вражає, мов блискавка, вістря, яке падає з чистого неба і несе смерть? Вам нічого не нагадує демон, який знищує опівдні[273]? Воістину, мені дивно.
— Отже, демон, — інквізитор підніс складені долоні до губів, але не зумів цілком прикрити саркастичну посмішку. — Демон розгулює Шльонськом і вчиняє злочини. Демон і демонічна стріла, sagitta volans in die. Ну, ну. Неймовірно.
— Haeresis est maxima, opera daemonum non credere[274], — негайно парирував Стінолаз. — Хіба ж годиться, щоб я, простий смертний, нагадував про це папському інквізитору?
— Не годиться, — погляд інквізитора став жорстким, у голосі пролунала небезпечна нотка. — Ніяк не годиться, пане фон Грелленорт. Не нагадуйте мені, будь ласка, ні про що більше. Зосередьтеся краще на тому, щоби відповідати на запитання.
Сповнений страждання вереск із підземелля став досить багатозначним контрапунктом до сказаного. Але Стінолаз навіть не здригнувся.
— Я не в змозі, — холодно промовив він, — допомогти вашій велебності. І хоча, як я вже сказав, плітки про вбивства до мене дійшли, прізвища згаданих так званих жертв нічого мені не говорять. Я ніколи не чув про цих людей, звістка про їхню долю є для мене новиною. І мені не здається, що його достойність єпископа варто було би розпитувати про них. Він відповість те саме, що і я. Але при цьому додасть запитання, яке я поставити не насмілююся.
— А ви насмільтеся. Вам це нічим не загрожує.
— Єпископ запитав би: чим згадані, той фон Беляу, той Пфефферкорн, той, не пам'ятаю, Чамбор чи Бамбор, заслужили на увагу Святої Курії?
— Єпископ, — негайно відповів Гейнче, — отримав би відповідь. Свята Курія мала стосовно згаданих осіб suspicio de haeresi[275]. Підозри у прогуситських симпатіях. У сприйнятливості до єретичних впливів. У контактах з чеськими відщепенцями.
— Гм. Оце так негідники. Ну, то якщо їх убито, то Інквізиція не має причин їх оплакувати. Єпископ, наскільки я його знаю, неодмінно сказав би, що з цього приводу треба тільки тішитися. Що хтось виручив Курію.
— Курія не любить, коли її виручають. Так я відповів би єпископу.
— А єпископ зауважив би, що в такому разі Курія повинна діяти чіткіше і швидше.
З підземелля знову долетів крик — цього разу значно голосніший, страхітливіший, більш протяжний і тривалий. Тонкі губи Стінолаза скривилися в пародії на посмішку.
— Ого, — показав він рухом голови. — Розпечене залізо. Досі було звичайне strappado[276] і лещата на пальцях ніг і рук. Чи не так?
— Це закоренілий грішник, — неохоче відповів Гейнче. — Haereticus pertinax… Однак не ухиляймося від теми, лицарю. Будьте ласкаві передати його достойності єпископу Конрадові, що Свята Інквізиція із дедалі більшим невдоволенням спостерігає за тим, як таємниче гинуть люди, на котрих у неї є доноси. Люди, підозрювані в єресі, таємних зв'язках та у змовництві з єретиками. Ці люди гинуть, перш ніж Інквізиція встигає їх допитати. Це виглядає так, начебто хтось прагне замітати сліди. А тому, хто замітає сліди єретицтва, і самому важко буде захиститися від обвинувачення в єресі.
— Я передам це єпископу слово в слово, — глумливо усміхнувся Стінолаз. — Але сумніваюся, що його це налякає. Він не з полохливих. Як і всі П'ясти.
Після страхітливого крику, який щойно пролунав, здавалося, що тортурований уже не зможе крикнути голосніше й жахливіше. Але так тільки здавалося.
— Якщо і тепер він ні в чому не зізнається, — сказав Стінолаз, — то не зізнається вже ніколи.
— Скидається на те, що ви маєте досвід.
— Не практичний, боронь Боже, — Стінолаз недобре посміхнувся. — Але декого з практиків читав. Бернара Гі. Миколая Еймеріха. І ваших великих шльонських попередників: Перегріна Опольського, Яна Швенкефельда. Останнього я особливо рекомендував би вашій молодій велебності.
— Справді?
— Саме так. Брат Ян Швенкефельд тішився-бо і радів щоразу, як тільки чиясь таємнича рука прикатруплювала мерзотника, єретика або єретицького поплічника. Брат Ян в душі дякував цій таємничій руці і змовляв вервицю в її інтенції. Просто-напросто ставало одним негідником менше, а сам брат Ян мав завдяки цьому більше часу на інших негідників. Брат Ян вважав-бо правильним і слушним, щоб грішники жили в постійній тривозі. Щоб, як наказує Книга Повторення Закону, грішник вдень і вночі тремтів від страху, не будучи впевненим у своєму житті. Щоби уранці думав: "О, якби ж то вечір!", а ввечері: "О, якби ж то ранок!".[277]
— Цікаві речі кажете, пане. Будьте певні, я їх обміркую.
— Ви стверджуєте, — сказав, помовчавши, Стінолаз, — і цю точку зору вже санкціонували численні папи і доктори Церкви, що чаклуни і єретики — одна велика секта, яка діє аж ніяк не хаотично, а за великим, придуманим самим сатаною планом. Ви вперто твердите, ще єресь і maleficium[278] — це та сама таємна, чисельно могутня, об'єднана, досконало влаштована, керована дияволом організація. Організація, яка в запеклому і рішучому бою послідовно реалізує план повалення Бога і захоплення влади над світом. Тоді чому ви настільки палко відкидаєте припущення, що в цьому бою й інша воююча сторона… створила свою власну… таємну організацію? Чому вам так не хочеться в це вірити?