— А як же його викликати? — наважився запитати Рейневан. — Без інструментарію, без occultum[519]. Occultum має виконувати низку умов, які тут, у цій брудній дірі, створити…
— Ортодоксія! — гнівно перебив Циркулос. — Доктринерство! Наскільки вони шкідливі в емпірії, наскільки звужують світогляд! Чхати на occultum, якщо є амулет. Правда, пане формаліст? Щира правда. Ergo[520], ось і амулет. Quod erat demonstrandum.[521] Поглянь-но.
Амулет виявився овальною пластинкою з малахіту, приблизно такою завбільшки, як гріш, з вигравіруваними і залитими золотом гліфами і символами, з яких найдужче впадали в око змія, риба та вписане у трикутник Сонце.
— Це талісман Мерсільде, — гордо промовив Циркулос. — Я його сховав і потайки проніс сюди. Можеш його оглянути. Сміливіше.
Рейневан простягнув було руку, але відразу відсмикнув. Засохлі, але все ще виразні сліди на талісмані зраджували, в якому саме місці він був захований.
— Я спробую сьогодні вночі, — старець не переймався реакцією Рейневана. — Побажай мені фортуни, юний адепте. Хтозна, може, коли-небудь іще…
— У мене, — відкашлявся Рейневан, — є ще одне… Останнє… запитання… Радше прохання. Мені йдеться про те, щоб з'ясувати… Гм-м-м… Про одну пригоду… Подію…
— Говори.
Рейневан виклав справу швидко, але докладно. Циркулос не перебивав. Вислухав спокійно і зосереджено. Потім перейшов до запитань.
— Який то був день? Точна дата?
— Останній день серпня. П'ятниця. За годину до вечірні.
— Гм-м-м… Сонце в знаку Діви, тобто Венери… Керуючий геній двоїстий, халдейський Самас, юдейський Гамаліель. Місяць, як у мене виходить з обчислень, у повні… Недобре… Година Сонця… Гм-м… Не найкраще, але і не найгірше… Хвилинку…
Він відгорнув солому, протер долонею долівку, набазграв на ній якісь графіки і цифри, додавав, множив, ділив, бурмочучи щось про асценденти, десценденти, кути, епіцикли, деференти і квінкункси[522]. Врешті-решт підняв голову і потішно ворухнув волом.
— Ти згадував, що було застосовано заклинання. Які?
Рейневан почав перелічувати, пригадуючи через силу. Часу це зайняло небагато.
— Знаю, — перебив, недбало махнувши рукою, Циркулос. — Arbatel, хоча по-простацькому поплутаний. Дивно, як це взагалі спрацювало… І що ніхто не загинув трагічною смертю… Ну, але це не має значення. Видіння були? Багатоголовий лев? Вершник на білому коні? Ворон? Вогненний змій? Ні? Цікаво. І ти кажеш, що цей Самсон, коли збудився… Не був собою, так?
— Так він стверджував. І були певні… підстави. Саме про це мені йдеться, саме про це я хотів би довідатися. Чи таке взагалі може статися?
Циркулос якийсь час мовчав, потираючи п'ятку об п'ятку. Потім висякався.
— Космос, — сказав він нарешті, замислено витираючи пальці об поділ, — це досконало впорядковане ціле й досконалий ієрархічний порядок. Це рівновага між generatio і corruptio[523], народженням і вмиранням, творенням і руйнуванням. Космос, як учить Августин, — це gradatio entium, сходи буттів, як видимих, так і невидимих, як матеріальних, так і нематеріальних. І водночас Космос — як книга. А як учить Гуго від святого Віктора — щоб зрозуміти книгу, недостатньо розглядати красиві форми літер. Тим більше що наші очі часто сліпі…
— Я запитав, чи таке може статися.
— Буття — це не тільки substantia[524], буття — це водночас accidens[525], таке, що діється мимоволі… Часом магічно… Магічне ж у людині прагне до злиття з магічним у Всесвіті… Існують астральні тіла і світи… Невидимі для нас. Про це пише святий Амброзій у своєму "Гексамероні", Солінус у "Liber Memorabilium", Рабан Мавр у "De universo"… А магістр Екхарт…
— Може, — грубо перебив Рейневан, — чи ні?
— Може, аякже, — кивнув старий. — Мусиш знати, що в цих питаннях я вважаюся спеціалістом. На практиці екзорцизмами я не займався, а проблему вивчав з інших причин, двічі, мій хлопче, я надурив Інквізицію, вдаючи з себе опанованого дияволом. А щоб добре вдавати, на цьому треба знатися. Тому я вивчав "Dialogus de energia et operatione daemonum" Михайла Пселла, "Exorcisandis obsessis a daemonio" папи Лева III, "Picatrix", перекладений з арабської…
— …Альфонсом Мудрим, королем Леона і Кастилії. Знаю. А конкретніше — про даний випадок — можна?
— Можна, — надув сині губи Циркулос. — Звичайно, можна. У даному випадку треба було пам'ятати, що кожне, навіть на перший погляд найбільш незначне заклинання, означає пакт із демоном.
— Отже, демон?
— Або cacodaemon, — знизав худими плечима Циркулос. — Або те, що ми умовно позначаємо цим словом. Що саме? Я сказати не можу. Многая індивіди ідуть у темряві, незліченні negotia perambulantia in tenebris[526]…
— Значить, монастирський бовдур подався у пітьму, — упевнився Рейневан. — А в його тілесну оболонку вселилося negotium perambulans. Вони обмінялися? Сталася взаємозаміна. Так?
— Рівновага, — кивком голови підтвердив Циркулос. — Інь і Янь. Або… якщо тобі ближча кабала, Кетер і Малькут. Якщо існує вершина, висота, то має існувати і прірва.
— А це можна вернути назад? Обернути? Зробити так, щоб відбувся повторний обмін? Щоб він повернувся… Знаєте…
— Знаю… Тобто — не знаю.
Вони якийсь час сиділи мовчки, у тиші, яку порушували тільки хропіння Коппірніґа, гикавка Бонавентури, бурмотання дебілів, приглушені голоси диспутантів "Під Омегою" і молитва Benedictus Dominus, яку тихо повторював Камедула.
— Він, — сказав нарешті Рейневан, — тобто Самсон… називає себе Мандрівцем.
— Влучно.
— Такий-от cacodaemon, — сказав нарешті Рейневан, — неодмінно володіє якимись силами… надлюдськими. Наділений якимось… здібностями…
— Ти ламаєш собі голову над тим, — здогадався Циркулос, довівши свою проникливість, — чи можеш сподіватися від нього порятунку? Чи він, сам будучи на свободі, не забув про ув'язнених супутників? Хочеш знати, чи можеш розраховувати на його допомогу? Правда?
— Правда.
Циркулос помовчав.
— Я б не розраховував, — заявив він нарешті з жорстокою відвертістю. — 3 чого б це демони мали відрізнятися в цьому сенсі від людей?
* * *
Це була їхня остання розмова. Чи вдалося Циркулосу активувати пронесений у задниці амулет і викликати демона Мерсільде, залишалося і навіки мало залишитися загадкою. А от що з телепортацїї нічого не вийшло, сумніватися було годі. Циркулос не перенісся в просторі. Він і далі був у вежі. Лежав горілиць у своєму лігві, напружений, притиснувши обидві руки до грудей і судомно вчепившись пальцями в одяг.