Біля дверей, на стовбурі дуба із спиляною верхівкою красувалася вивіска, де з обох боків кожен міг побачити зображення славнозвісного героя тих країв, генерала Захарі Тейлора (4)|, а під ним — єдино можливу назву: "Напоготові".
До цього слід додати, що хоч зовні будинок той не дуже вабив око, зате всередині, особливо як зайти че|>ез бар, вас і справді були напоготові зустріти чи то склянкою "м'ятного", чи "шеррі-коблеру", чи джину з сиропом, чи будь-якого іншого мішаного напою, відомого на захід від Міссісіпі,— звісно, за умови, що ви так само напоготові заплатити за все те готівкою.
Якщо ви коли-небудь подорожували південними чи південно-західними штатами Америки, вам не треба змальовувати той бар, бо ніщо не зітре у вашій пам'яті спогаду про такий самий бар готелю, в якому ви, собі на лихо, зупинялися. Ви уявите також довгий прилавок, що тягнеться через усе приміщення попід поздовжньою стіною, де на полицях вишикувались рядами
(41) Захарі Тейлор — американський генерал, що брав участь у війні з Мексикою 1846-1848 pp., згодом президент СПІА.
[128] пляшки та карафки з напоями не тільки всіх кольорів веселки, а й усіх їх можливих відтінків; і дженджуристого молодика, що снує між полицями й прилавком, так званого бармена,— тільки не назвіть його буфетником, бо можете дістати пляшкою по зубах,— цей молодий джентльмен у блакитній бавовняній блузі, чи в білій полотняній куртці, чи, може, в батистовій сорочці з мереживними рюшами далеко не першої свіжості, змішуючи для вас "шеррі-коблер", дивиться вам просто у вічі й розмовляє з вами про останні політичні події, а тим часом вино, лід і вода, переливаючись із склянки в склянку, аж наче променяться й відсвічують над його напомадженою головою райдужним сяйвом.
Ви, що подорожували південними штатами, певно ж, не забули його? То мої слова нагадають вам і його самого, і все, що його оточує: бар з полицями й різнобарвними пляшками, де він почуває себе повновладним господарем, довгий прилавок, посипану білим піском підлогу з недокурками сигар і темними плямами тютюнової жуйки, дух м'яти, полинової настоянки й лимонної шкурки, серед якого в'ються рої мух та кусючих москітів. Усе те не могло не закарбуватись у вашій пам'яті.
Хоч готель "Напоготові" — його ще часом називали й таверною — мало чим різнився від інших подібних закладів Техасу, проте мав і деякі особливі прикмети. Його власником був не заповзятливий янкі, а німець, чиї співвітчизники не тільки в Америці, а й по всьому світі славляться як найкращі ресторатори. Він сам порядкував у своєму барі, і, коли ви заходили туди, вам змішував напої не дженджуристий молодик з напахче-ною чуприною і в сорочці з рюшами, а статечний германець, що мав такий тверезий вигляд, наче ніколи не куштував — хоч і чимала була спокуса нижчої, оптової ціни — тих чудових трунків, якими пригощав своїх клієнтів. Прізвище власника, ще з батьківщини, було Обердоффер, але місцевий люд перехрестив його на "старого Доффера".
Бар при готелі "Напоготові" мав ще одну особливу прикмету, хоч, може, й не варто називати її особливою, бо вона властива й іншим барам у тих краях. Як уже згадувалося, бар містився в поперечній частині будинку готелю, спорудженого у формі літери "Т". Прилавок там тягся вподовж прилеглої до готелю стіни, а з обох кінців були двері, що виходили на головну площу [129] майбутнього міста. Завдяки такому розташуванню две? рей повітря в приміщенні ніколи не застоювалось, а це багато важить у місцевості, де термометр половину року показує більш як тридцять градусів у затінку.
Техаські готелі, та, можна сказати, й усі готелі в Сполучених Штатах, водночас правлять і за біржу, й за клуб. Справді-бо, дешевшого й зручнішого приміщення годі й шукати, і, мабуть, саме через те клубів в Америці зовсім обмаль.
Навіть у великих містах Атлантичного узбережжя немає ніякої потреби в так званих клубах. Помірні ціни в готелях, чудова кухня, вишукана обстановка — усе це обмежує розвиток клубів, які в Америці, мабуть, завжди будуть зайвими й чужорідними.
Та все ж таки це зауваження стосується передусім південних і південно-західних міст, де готельні бари та салуни стали улюбленими місцями відпочинку й зустрічей. Там і товариство збирається більш різномасте, ніж деінде. Гордий плантатор не гребує, та й не смів погребувати, пити в одному приміщенні з "білою потолоччю", бідняками, часто не менш гордими за нього.
Так само й у барі готелю "Напоготові" часто можна було побачити вкупі представників усіх верств і професій, які тільки траплялися в навколишніх селищах. Не бувало там лише селян, бо селян як таких в Америці, а тим паче в Техасі, просто немає.
Мабуть, відколи старий Доффер почепив перед готелем свою вивіску, його бар ще не бачив такого великого гурту людей, а сам він, стоячи за прилавком, не обслужив стількох клієнтів, як того вечора, коли учасники сніданку в прерії повернулися до форту Індж.
Майже всі, хто їздив у прерію, за винятком лише дам, відчули потребу на півгодинки заглянути до "Напоготові" й перехилити склянку на сон грядущий, і, коли голландський годинник, що здавався трохи недоречним серед барвистих пляшок, показав одинадцяту, до бару один за одним посунули відвідувачі: офіцери з форту, плантатори з навколишніх маєтків, маркітанти, інтендантські підрядчики, картярі-професіонали й люди без певного діла. Зайшовши, кожен простував до прилавка, замовляв улюблений напій, а тоді приєднувався до котрогось із гуртків, що вже зібрались довкола.
Один гурток привертав особливу увагу. Там було з десятеро чоловіків, половина — у військових мунди— [130] pax. Серед них і три вже знайомі нам офіцери: піхотний каштан Слоумен та два лейтенанти — драгун Ген-кок і кінний стрілець Кросмен. З ними був ще один військовий, найстарший літами і "найвищий чином — він носив майорські відзнаки і, як найстарший у форті офіцер, командував тамтешнім гарнізоном.
Вони розмовляли жваво й невимушено, так наче всі були молодшими офіцерами одного чину. Розмова точилася навколо подій минулого дня.
— Скажіть, майоре, ви, певно, знаєте,— спитав Ген-кок,— де все-таки була та панночка?