Примітки
Час створення "Венеціанського купця" датується близько 1596-1597 pp. П'єсу було зареєстровано в Палаті торговців папером у липні 1598 р. Вперше видана під назвою "Чудова історія про Венеціанського, купця з. надзвичайною жорстокістю єврея Шейлока стосовно названого купця в якого той хотів вирізати рівно фунт м'яса; із зображенням, домагань рука Порції шляхом вибору а трьох скриньок. Як вона неодноразово виконувалась лорда-камергера слугами; Написана Вільямом Шекспіром". Перевидавалась удруге 1619 р. під тією ж назвою, але без посилання на виставу. І врешті вийшла in folio 1623. р,
Фабула комедії являє собою обробку кількох сюжетних мотивів, Історія з векселем наводиться в збірнику Джованні Фіорентіно "Простак" (вид. 1558 p.). І хоч англійською мовою цю збірку, було перекладено лише в XVIII ст., цілком вірогідно, що існував більш давній, рукописний варіант перекладу. Крім історії з векселем, у збірнику натрапляємо на назву Бельмонт і мотив, персня" Сюжетну лінію сватання з відгадуванням портрета, схованого в одній із скриньок, обіграно в 66-му оповіданні надзвичайно популярного за часів середньовіччя збірника "Римські діяння" (бл. 1400; перекладено англійською мовою 1577 p.). Спроба об'єднання названих сюжетних джерел, можливо, ще передувала Шекспіровій. Так, є згадка про постановку лондонським театром "Бик" загубленої п'єси "Єврей", що за сюжетом нагадує "Венеціанського купця". До подібної ж теми звертається і Деккер у п'єсі "Венеціанський єврей" (дата невідома).
Постановка п'єс із євреєм-лихварем у ролі головного персонажа особливо поширилась після сенсаційного процесу лейб-медика королеви Єлизавети, португальського єврея — Лопеса, звинуваченого у спробі отруїти королеву (страчений в 1594 p.). У той час трупа Хенсло-Алейна поновлює постановку трагедії К. Марло "Мальтійський єврей", а театр Бербеджа звертається до комедії Шекспіра "Венеціанський купець".
Створенням "Венеціанського купця" завершується етап "романтичних" комедій у творчості Шекспіра, який свого часу розпочався написанням п'єси "Два веронці". "Венеціанський, купець" — перша проблемна комедія драматурга, яка охоплює надзвичайно широке коло питань, важливих, для, допитливої думки людини Відродження: держава і закон, правосуддя та милосердя, справедливість і несправедливість,, право людини на вільний вияв ініціативи, тощо. Синтез ліричного й драматичного намічений ранніми творами, Шекспіра, досягає в. історії Шейлока особливого напруження.
Загальнолюдське значення проблем, дотичних до комедії, веде, до заміна пасторальних мотивів ("Два веронці", "Сон літньої ночі") мотивами притчі. Умовно-притчевий характер набуває і загадка Порції та" власне, мотив векселя. Шекспір ускладнює обробку використаного сюжетного матеріалу, виключивши всі мотиви, які могли б позбавити дію комедії драматичної єдності. В новелі Фіорентіно молодий венеціанець Джанетто тричі намагається полонити серце молодої вдови, що вимагала від женихів виконання своєрідної умови: оволодіти нею під час першої зустрічі. У Шекспіра Бассаніо підкоряє серце Порції ще до участі у розгадуванні таємниці портрета. Відкинуто і мотив снодійного напою. Сцена зі скриньками набирає, таким чином, особливого емоційного напруження. Від правильного вибору Бассаніо залежить доля обох закоханих. Випадковість виключено. Тема скриньки, що криє в собі істину, набуває самостійного значення.
Зовсім іншу функцію виконує в італійській новелі і тема лихваря: після сцени суду про лихваря просто забувають. У "Венеціанському купці" роль Шейлока в розвитку сюжету постійно зростає. В цьому Шекспір чи не найближчий до "Мальтійского єврея" свого попередника К. Марло, який створив трагічний образ Варавви, по-своєму величного в своїх злодіяннях. Досвіду створення такого характеру Шекспір набув ще в історичних хроніках ("Річард III"). Та коли Варавва і Річард III злочинці трагічні, то Шейлок — персонаж трагікомічний.
Образ Шейлока один з найскладніших у комедійній творчості Шекспіра. Багатогранність образу підкреслював ще О. С. Пушкін: "Шейлок скупий, кмітливий, мстивий, чадолюбивий і дотепний". Герої ранніх комедій Шекспіра, позбавлені чітких індивідуальних характеристик, були варіаціями єдиної людської природи, сповненої життєрадісності, грайливого штукарства. З появою образу Шейлока світла ренесансна гармонія комедійного світу розпадається. Видозмінюється і джерело комічного, що утворювалось раніше шляхом кумедного перебільшення здорових природних нахилів людини. Шейлок водночас і кумедний, і драматичний.
Страхітливий Шейлок-лихвар, що складає в мішок червонці і мріє вирізати серце свого ворога. Пристрасть до наживи позбавила його людських почуттів, спотворила його душу. Своєю поведінкою Шейлок, що весь час посилається на Біблію, ненавидить музику, проголошує помірність та бережливість, нагадує буржуа-пуритан XVI-XVII ст. Цим Шейлок смішить, але й водночас жахає.
Важко визначити сценічне амплуа цього героя. Деякі риси наближають Шейлока до традиційного типу Скупого, відомого ще за комедіями Плавта і Теренція. Такий Шейлок, що весь час оберігає своє добро, з острахом закриваючи вікна і двері дому, нарікаючи на невгамовний апетит свого слуги-шахрая Ланчелота тощо. Наявні у змалюванні характеру героя народні фарсові мотиви, що, до речі, підкреслювались акторським виконанням цієї ролі в театрі за часів Шекспіра: руда перука, довгий зелений каптан до п'ят, як невід'ємні атрибути злочинця-лихваря: Навіть знаменитий монолог Шейлока був написаний прозою, а не віршами, тобто призначався не для декламації, а для фарсового читання з усіма необхідними блазенськими витівками. Проте зовнішній комізм контрастує тут із суто драматичним значенням слів героя, що обстоює своє право на людську гідність. Саме так, як контрастують несамовиті прокляття обдуреного батька із спогадом Шейлока про подарований дружиною перстень, що раптово проривається крізь буфонаду.
Образ Шейлока — перший психологічно опрацьований характер у комедійній спадщині Шекспіра. Дослідження глибин людської психології починається зі спроби збагнути джерела лихого в людині. Долаючи певну жанрову обмеженість "романтичної" комедії, Шекспір удається до пошуків нових художніх засобів, синтезує вже вироблені ним в історичних хроніках і ранніх комедіях прийоми, наближаючись до поліфонізму більш пізніх періодів творчості.