Ага! ще одно! Замість рож ти прислав пеларгонії і, певно, переплатив. Адже ти якийсь професор і доктор філософії — аби ти не знав, що рожа, а що пеларгонія, сього я по тобі не сподівалася.
Зараз піди мені до пані Хановичевої і попроси її від мене, щоби прийшла до нас і на основі мого листа вибрала із шафи все те, о що я просила.
Те, що я відсилаю, відложи нараз набік, щоби ти знов не післав мені. Піди і відміняй черевики на №37, вибери трохи ясніші. І рожі купи, а не пеларгонії!
А від того зеленого вахляра, що ти купив, то я аж сама позеленіла зі злості. І де ж сей вахляр надається до моєї сукні? Чим він тобі сподобався? Піди з моїм стаником до склепу і відміняй! Коли ти навчишся розпізнавати балеву туалету від домашньої? Ти знаєш, який ти недотепний і навіть злий. Зараз мені все позбирай, купи і вишли. Попроси Хановичеву!
Будь здоров! Мушка.
Р. Б. А ті павині пера застроми собі сам за капелюх, коли ти такий мудрий! Чи ти бачив коли жінку в балевій туалеті з павиними перами в волоссі? Раєр є в шафі з біллям, на другій полиці в пуделку.
Здався би красний торт з цукорні, але я вже сама якось собі тут пораджу.
Не забудь мені прислати сей другий капелюх з довгим білим струсиним пером, що ти його міряв метром,— тепер чей уже будеш знати.
На весіллі я мушу бути, хоч би ти не хотів".
Професор прочитав сей лист і розсердився. Найгірше заболіло його підозріння, що він не бажає Мушці розривки і забави. Потім сердило його все за порядком: і те, що він замість сукні післав шлафрок, і вахляр, і черевики, і пеларгонії — одним словом, все. Се просто розпука — полаго-джувати орудки жінки і не знати, як що виглядає і як називається.
Професор зажурився так, що кави не пив і без снідання пішов до школи. Відбув там свої три години і в той сам час, як учив хлопців, рішився не просити Хановичевої о поміч, бо се дійсно смішно, тільки порадити собі інакше. Зараз по науці пішов додому, завинув станик жінки у папір і з ним пішов за іншим вахлярем. Показав склепарці станик, і та вже сама дібрала вахляр. За пеларгонії висварив в іншім склепі жидівку і казав собі дати рожі, хоч жидівка запевню-вала його, що пеларгонії в моді. Виміняв черевики на № 37, хоч був глибоко пересвідчений, що будуть затісні,— і з тим всім вернувся додому.
Тут уже небагато думав. Всю одежу без розбору, яка була ще в шафі, і що лише жіночого бачив у хаті, складав у великий кіш, найшов чаплині пера, і льоки, і капелюх, повибирав різні панчохи і рукавиці, витяг з шухляди три горсети — і все те спакував у кіш. Тут уже цілком певно мусило найтися все, що було потрібне Мушці.
Написав ще й лист: "Дорога Мушко! Посилаю тобі все, що потрібно, а може, й забагато. Не сердься на мене, бо я, єй-богу, хочу, аби ти забавилася. А як вернеш, то навчиш мене, як що з твоєї одежі називається, бо виявляється, що і се потрібно знати. Одначе я не ручу, що все запам'ятаю, і тому радив би зробити інвентар і одежу назначити числами — так було би мені легше найти, що потрібно.
Зосі посилаю чеколадки. Ще раз прошу, не сердься на свого Старого".
З кошем поїхав професор на залізницю і зорудував усе так, щоб жінка дістала річі на другий день. Позбувшися сього великого клопоту, він почув потребу нагородити себе за труд і пішов на пиво. Давно вже воно не смакувало йому так, як сього вечора.
1912