"Чи ж би дзвоник не діяв?" — подумав Микола.
І справді, дзвінка не чути, очевидно, зіпсований, а може,, десь далі, не в коридорі, що мало імовірне. Тоді почав стукати у двері. В помешканні тихо, видно, вдома нема нікого. Миколу це засмутило. Перш за все там нетерпеливився Іван, а по-друге, доведеться ще раз іти, а звідки знати, коли її застанеш? На всякий випадок постукав ще раз.
На цей стук з протилежного помешкання рипнули двері, і з них висунулась голова старої жінки.
— Вам кого? — спитала голова. — Микола сказав.
— Хто ви будете? Чоловік тої дами чи хто?
Микола відповів, що чоловік тої дами захворів і лежить у лікарні, а він є другом її чоловіка, і з його дорученням прийшов повідомити жінку про нещастя.
На цю вістку двері відчинилися ширше, і за головою вийшла вся її власниця. Сива, згорблена, худа, горбоноса, з колючими чорними очима, в лахмітті, скидалась на казкову відьму — бабу-ягу.
— Ви також друг? — єхидно захихикала стара.— Ваш приятель, видно, має багато друзів...
Стара знов зайшлася сміхом, тепер уже змішаним з кашлем, який довго не покидав її. Микола нетерпеливо чекав, поки вона викашляється. її незрозумілі натяки і той сміх заінтригували його.
Заспокоївшись, стара сказала:
— Дружина вашого приятеля виїхала з одним із його друзів з інше місто, де більше хліба і сонця. Вона просила мене так сказати своєму колишньому чоловікові. Не думаю, щоб він був з цього задоволений.
Такі слова, як "друзів" і "колишньому", стара вимовляла з особливою інтонацією, в якій чулась зловтіха.
— Почекай, я принесу її листа.
Вона зникла за дверима, причинивши їх старанно за собою. Микола стояв в нерозумінні. Коли це правда, то подія для Івана жахлива. А може, стара відьма видумала все це, збрехала? А коли правда? Що ж його робити? Як про це сказати Іванові? Він хворий і може наробити дурниць. З усього баченого і чутого Микола давно виніс упевненість, що Іван шалено любить жінку і так же її ревнує; упевнився і в тому, що жінка не вельми закохана в нього, але щоб аж покидати чоловіка, використавши його відсутність, і саме тоді, коли він на такій небезпечній роботі,— не сподівався.
Шелест за дверима старої перервав його думки.
— Ось лист,— сказала вона, простягаючи через пів-відкриті двері руку з конвертом.
Микола взяв листа, і стара зникла за дверима, які глухо грюкнули за нею.
Микола довго стояв на місці, перевертав на всі боки конверт, вдивлявся в незнайомий почерк.
"А може, все це неправда? Може, це чийсь злий жарт? Чому ж баба, подаючи листа, ні слова більше не сказала?"
Він швидко збіг зі сходів. "Як же природа несправедливо розподіляє свої блага,— думав Микола, поспішаючи до лікарні.— Порядна людина, справжній комуніст дістає в супутниці нікчемну самицю, ляльку, яка водить його за ніс, скільки їй хочеться, а потім у нещасті кидає, не задумуючись, які це матиме для нього наслідки".
Іван, прочитавши листа, довго не міг говорити. Він тільки посміхався якоюсь божевільною посмішкою, не зводячи очей з Миколи.
— Що це, жарт? — спитав нарешті.
— Тобі краще знати.
— Так не жартують,— насилу вимовив Іван, не знайшовши на обличчі Миколи й тіні надії.— Що ще говорила стара? Давно це сталось?
— У той день, як ти поїхав на хлібозаготівлю.
Іван мовчки повернувся до стіни і закрив лице руками.
Микола тихо вийшов з палати.
12
Новий, 1924 рік Микола святкував у студентській компанії, в помешканні Михайла Лукаша, на Холодній Ґорі. Михайло сам займав одну кімнату, але що у нього стосунки з молодою господинею дому були вже близькі і вона незабаром мала стати його законною дружиною, то для прийому гостей була відпущена вся квартира з трьох кімнат. Миколу і Хому він запросив ще задовго до Нового року. Гостей запрошував за принципом взаємних симпатій, тобто хлопця з нареченою чи дівчиною, стараючись зробити так, щоб всім, хто збереться в нього зустріти Новий рік, було приємно. Щасливі в сімейному житті люди, особливо ті, що недавно побрались, а ще не наткнулись на труднощі, які неодмінно бувають, обов'язково сватають своїх знайомих і друзів, намовляють іти за їхнім прикладом. Так було і у Лукашів. Одначе, дійшовши за списком до Миколи й Хоми, вони зупинились. Кого ж запрошувати в пару Миколі? Кого Хомі? Вони знали, що до Миколи заходить Зоя Іванівна, одначе запросити її не наважувались з різних причин. Перш за все вона була їм самим несимпатична, і для Миколи такої жінки вони ніяк не бажали, по-друге, у неї є чоловік. Отже, тут треба було б не запрошувати її, а, навпаки, старатись роз'єднати її з Миколою, перешкодити їхнім сходинам.
Про Хому ходили чутки, що він не має взагалі симпатії і зовсім не шукає її. Так і запросили двох холостяків — в надії, що з інших дівчат, товаришок нареченої Михайла, а це були вчительки і дві студентки, котрась припаде хлопцям до вподоби.
Прийом улаштовувано в складчину не грішми, а продуктами. На попередній нараді з кожним із запрошених чоловіків було встановлено, хто що має принести. В призначений час, тобто на годину восьму вечора під Новий рік, почали сходитись запрошені чоловіки з продуктами. На довгому столі, зіставленому з кількох столів, накритому білою скатеркою, стояли гори нарізаного хліба, миски з вінегретом, квашеними огірками і капустою з олією, оселедцями, обложеними кільцями нарізаної цибулі, а між мисками тут і там височіли пляшки і сулії з самогоном.
Угощення було надто скромне і просте, але на більше студенти не могли собі дозволити. Зате була молодість, веселість, великі надії, віра в скоре прекрасне майбутнє. І ці великі рушійні сили чудово компенсували нестачу і на столі, і в одязі.
Ніхто ні на що не нарікав, нікого не дивувала убогість помешкання, де зібралися гості. Багато жили тільки непмани, але тих молодь зневажала, бо в них вбачали залишок недобитого старого класу, який намагався пускати своє отруйне коріння в здоровий грунт радянської землі.
, Об одинадцятій сорок п'ять хвилин усі сіли до столу. Сиділи на чому попало, бо стільців для всіх не вистачало, розміщались на дошках, покладених на стільці ї табуретки, хто вмостився на чемодані, поставленому ребром, а для кого не вистачало місця, ті просто стояли. О дванадцятій підпосли вгору склянки, наповнені сірою рідиною, і крикнули "ура" Новому рокові. Випили за щастя і здоров'я, за успіхи в житті й навчанні.