Вечірня пісня

Сторінка 2 з 16

Шиян Анатолій

Степанида. А хочете, я вам тільки тепер признаюся.

Сергій. В чому?..

Степанида. Отож як ви розказували нам про агротехніку і як вирощують на полях високі врожаї Євгенія Долинюк, і Степанида Виштак, і Блажевський, я слухала вас, Сергію Андрійовичу, і знаєте про що думала?

Сергій. Скажете.

Степанида. Думала... "Невже, Степанидо, ти не змогла б отак працювати, як вони? Адже ти змалечку знаєш, як біля землі поратись і якій рослині чого треба давати. Хіба ти не заслужила б Героя Праці, і ордени, і медалі, і повагу від людей".

Сергій (милуючись нею). Заслужила б. Знаю!.. Вірю!.. Ви, Степанидо, трудолюбива жінка, наполеглива.

Степанида. А потім інші думки напливали... як хмари. "Для кого старатися? Для себе?"

Сергій. Чому ж тільки для себе?

Степанида (не слухаючи). "Чи в тебе є діти, сестри, родичі? Одна ти, Степанидо, в світі. Навіщо воно тобі... оте все?"

Сергій. Оце вже недобрі думки. Людина мусить мати в житті якусь мрію... свою зірочку...

Степанида. А я не маю зірочки... Загасила війна.

Сергій. Хотілося б, та не знаю, як розвіяти вашу журбу, повернути вас до життя, до радощів. Не можна ж так у світі жити! Не можна!

Степанида. А я живу.

Сергій. Таке життя — неповноцінне. Я співчуваю вам, Степанидо. Ось ви розповідали мені про свого батька. Степанида. Сумна то розповідь.

Сергій. Він організовував колгосп, життя своє віддав, щоб у тому колгоспі трудові люди жили в добрі, у щасті. Невже вам, Степанидо, не хочеться продовжити його справу, увічнити світлу пам'ять, бути достойною дочкою...

Степанида. Не думала про це... Горе мене прибило... І досі ніяк не отямлюсь.

Сергій. Ми скоро відновимо навчання.

Степанида. У школі?

Сергій. Ні, безпосередньо на полі будемо вивчати агротехніку. Проведем додаткове запилення кукурудзи, соняшників... Зберемо більші врожаї. Хіба це не радість, Степанидо, коли людина робить щось хороше не тільки для себе — для людей, для всього народу.

Степанида. Іншої хочу радості... душевної.

Сергій (дивиться на неї). А хіба ви, Степанидо, за стільки літ... не зустріли...

Степанида (не зводить з нього очей). Зустріла... Та невідомо, де лежить стежечка до його серця.

С е р г і й. А ви б запитали.

Степанида. Боюсь.

Сергій. Та й чому?

Степанида. Не знаю.

Сергій. Жінка ви молода, гарна...

Степанида. Гай-гай! Пропливла моя молодість, як вода на бистрині... (Помовчала). Бач, не сказала вам... Я ж сьогодні іменинниця.

Сергій. Та чого ж ви зранку... Я б же подарунок купив.

Степанида. Добре слово — теж подарунок.

Сергій. Е, ні! Словом не відбудуся. Завтра зранку зайду в сільмаг. А зараз просто вітаю... від щирого серця... Бажаю вам, Степанидо, і здоров'я, і щастя, і всього-всього найкращого! (Цілує її в губи).

Молодиця рвучко обіймає його за шию, застигає.

Степанида. Господи! Що зі мною сталося?

Сергій (розгубившись). Я зараз... Я збігаю до сільмагу... Може, не закритий... Візьму хоч пляшку вина.

Степанида. Є в мене вино... І горілка знайдеться... Настояна... (Усміхнулась). Чого ж не питаєте, скільки мені літ?

Сергій. Про таке не питають... у жінок.

Степанида. То сама скажу... Аж тридцять п'ять. Чуєте? Сьогодні виповнилось.

Сергій. Це розквіт.

Степанида. Не втішайте. Он скільки літ прожила, а що бачила? Якої радості зазнала на віку? Невже й далі отаким буде моє життя? Скажіть!..

Вулицею йде Тетяна Громенко, а слідом за нею на певній відстані Альоша Вертеп а. Дівчина погрожує йому кулаком і заходить на

подвір'я.

Сергій. Таня?!

Таня (стрілась поглядом з агрономом, одвела очі). Добрий вечір!

Сергій. Добрий вечір! Степанида. Засоромили дівчину. Т а н я. Я до вас, тітко Степанидо.

Степанида. А то ж хто там, за кущем, ховається? Т а н я. Та Альоша... І чого ходить за мною. Степанида (усміхнулась). Чого ходить... Сергій. Запрошуй його сюди. Таня. Навіщо він тут... потрібний. Степанида (гукає). Альошо, заходь!

Входить Альоша. Високий, худий, позираючи на Таню, мовчки вітається за руку з Степанидою, з агрономом і стає потім осторонь. Зітхає.

Таня. Тітко Степанидо, не знаю, кого слухатись. Ви загадували нам завтра поливати розсаду помідорів. Так? Степанида. Що загадала — те й будемо робити. Таня. А нам велено виходити на сіножать. Степанида. Хто дав такий наказ? Сергій. Я!

Степанида. Голова про це знає?

Сергій. Радить підождати кілька днів, а ждати не можна, бо луги перецвітуть. (Бере принесений жмуток трави). Зараз у ньому найбільше вітамінів... А Сидір Антонович свій характер виявляє. Ні, ждати не можна!

Т а н я. То як же бути, тітко Степанидо?

Степанида (глянула на агронома). Передай нашим дівчатам: завтра вранці всією ланкою вийдемо на сіножать.

Альоша. А в нас теж... Якщо розпорядився бригадир — це доказ того, що саме так він і зробить.

Таня. Може, й цього року тільки вийдемо на луг, а воно дощ.

Альоша. Не буде! (Озирає небо). Якщо сонце сідає в ясний обрій — це доказ того, що жди хорошої погоди. Якщо сонце сідає в сизу хмару — це доказ того...

Таня. Ну, бувайте!

Сергій. Ходи здорова!

Альоша мовчки прощається за руку з Степанидою, з Сергієм і йде слідом за Танею знову ж таки на певній відстані.

Степанида. Гарна? Сергій. Гарна.

Степанида. А от хлопець у неї... тихий, як трава. Ну, та вона собі знайде іншого сокола... Така мусить знайти. Правда ж?

Сергій Не знаю.

Звідкись лине задушевна пісня. Сергій слухає її залюбки, а за ним непомітно стежить вдова.

Як добре співають у вашому селі. Чуєте, Степанидо?

Степанида. Подружки мої. Це ж вони, мабуть, до мене йдуть. А так хотілося .сьогодні побути тільки з вами, Сергію Андрійовичу.

Сергій. Степанидо! Я бачу... Я розумію все... хочу сказати...

Степанида (аж потягнулася до нього). Що? Ну що? Кажіть... кажіть швидше, бо вже он вдови до мого подвір'я завертають.

Пісня наростає. Сергій. Зараз не можу... Потім... потім скажу!

Завіса

КАРТИНА ДРУГА До відкриття завіси чути переливчасте тьохкання солов'їв і дівочу пісню:

Місяць на небі, зіроньки сяють, Тихо по морю човен пливе. В човні дівчина пісню співає, 1 д . . А козак чує, серденько мре. / А

Відкривається завіса. Чарівне в своїй красі озеро. Посхилялись над водою могутні дуби та орішина. Прямо — поляна у квітах весняних, а за нею лягла приваблива дніпровська далечінь: гаї, луги, сади, кручі, повиті сизуватою млою. Праворуч копиця свіжого сіна, під якою, скинувши картуза, відпочиває Стародуб. Проти нього стоїть Сергій Заярний.