Вид у неї був насуплений, та, все-таки, вона досить чемно привіталася з Роєм. Мене проігнорувала.
Рой підморгнув мені і кивком показав на двері. Потім вимкнув картоплечистку і вийшов, лишивши нас наодинці.
– Де пістолет? – зразу спитав я.
Вона підвела важкий погляд:
– Я від нього позбавилася.
– Яким чином?
– Викинула в пустелі по дорозі в Уентворт. Задоволений?
Я не знав, бреше вона, чи говорить правду.
– Що за ідея?
– Вони могли довести, що з цього пістолета убитий Дженсон, так? Навіщо його тримати тут?
Це було розумно, та я все рівно не вірив їй.
– До речі, Чет, я тут подумала...
– Нумо, викладай, що ти надумала...
– Тепер, коли з тобою твій друг, ви дасте раду тут удвох. Я поїду звідси.
– Не думаю, що це буде розумно.
– Я завжди хотіла виїхати. З появою Роя це стало можливо.
– Що скаже шеріф, коли дізнається, що ти поїхала?
– Я можу йому пояснити, що їду до Карла і залишаю вас тут удвох.
– Ти забула, що у всіх поліцейських відділках і на всіх постах є моя фотографія? Ні, Лола, нічого не вийде.
Очі її заблищали злістю.
– Ти відкриєш сейф, Чет, і віддаси мені гроші! Я поїду в кінці тижня. Ясно?
– Нічого не вийде, Лола. По трьох вагомих причинах: по-перше, я мушу ховатися від сторонніх очей. Коли шеріф довідається, що Рой лишився сам, він прибуде з перевіркою і знайде мене. І все, я попався. По-друге, поліція відкопає Дженсона, і тоді тобі доведеться повернутися для допиту. Адже це ти його застрелила, пам'ятаєш? По— третє, я не відкрию сейф, і ти не отримаєш грошей. Тому що як тільки ти досягнеш свого – я в біді. Ти просто заявиш, що це я убив Дженсона. Тому я не дам тобі виїхати.
Я чекав, що вона обуриться, проте цього не сталося. Зелені очі потемніли, вона трохи зблідла, і все.
– Ти певен, Чет, що я не поїду? – спокійно спитала вона.
– Певен.
– А тепер послухай мене. Я чекала довгих чотири роки, коли нарешті зможу вибратися з цієї діри. Навчилася бути терплячою. Та зараз я більше терпіти не стану, все рівно виберуся звідси. От тоді пожалкуєш, що не допоміг мені.
– Якщо ти погрожуєш, Лола, то я тебе теж хочу попередити про дещо. Рой зможе відкрити тобі сейф, але не раджу тобі сподіватися на цей варіант. Якщо він побачить, скільки там грошей, він забере все. Попереджаю тебе. Не сподівайся також, що ти його звабиш – цього не буде. Я б не стерпів його тут ні на мить, якби вважав, що ти справиш на нього враження. Я його знаю з дитинства. Жінки для нього не існують. Я вже помітив, як ти старалася йому сподобатися. Не спрацювало, вірно? Єдине, що може справити на нього враження, – це гроші. Він забере гроші і тут же кине тебе. Ти їх ніколи більше не побачиш. Тож, не старайся і не сподівайся. Якщо хочеш втратити ці гроші – тоді попроси його відкрити сейф.
Я пішов, покинувши її стояти з приплющеними від ненависті зеленими очима.
Рой, побачивши мене, посміхнувся:
– Я навмисно залишив вас наодинці. То що, помирились?
– Поки що ні. – Я дивився на нього і прикидав, наскільки можу йому довіряти. А раптом він піддасться чарам Лоли? Але, дивлячись на його смагляве видовжене обличчя зі звичною цинічною усмішкою, подумав, що навіть Лола буде тут безсила. – Вона відійде.
– З ними треба потвердіше, Чет. Жодна баба не варта, щоб такий хлопець хвилювався через неї. Я це затямив давно. Розслабся ти, а то у тебе вид дуже вже заклопотаний. Знайдеться багато інших, не гірших за неї і покладистих.
– Твоя правда. Послухай, Рой, мені здається, вона поклала на тебе око. Стане зваблювати і постарається від мене спекатися твоїми руками. Будь обережний. Хоча це тільки припущення.
Він розреготався:
– Не сміши мене. Гаразд, нехай спробує. Ти мене знаєш, друг. Від мене їй не обломиться. А який сенс? Змусити тебе ревнувати?
Я роздумував – чи сказати йому про сейф, але вирішив, що поки не варто. Він одразу втратить спокій, стане мене вмовляти відкрити сейф, адже гроші для нього – все.
– Я просто подумав, що вона цілком здатна.
Він покачав головою:
– Жінки!
Наступні три дні і три ночі були напевно дуже важкими для Лоли. Вона злилася на мене, але більше їй ні з ким було спілкуватися.
Ми з Роєм весь час проводили разом і чудово ладнали удвох. Ночами чергували, почавши безкінечну партію в джін-раммі. Як тільки рух по шосе стихав, ми виносили стіл на веранду і сідали за карти. Ставки записували на папері, і, хоч грали без готівки, борги кожного фіксувалися.
Рою дико таланило, до того ж він грав значно краще від мене. На четверту ніч він сказав з усмішкою:
– Ти продув п'ятсот доларів. Закінчуємо, поки я тебе не роздягнув остаточно.
– Хай тебе це не хвилює. – Я усміхнувся у відповідь. – Єдине, про що варто турбуватися, коли я тобі заплачу.
– Ну ти даєш! – Він почав тасувати колоду. – Як би мені згодилися п'ятсот баксів! На наступному тижні починаються перегони. Мені підказали, що на них виставляють нову кобилу. Якби я поставив на неї п'ятсот, вона принесла б мені п'ять тисяч! – Він присвиснув. – От такі грошики мені й потрібні.
Я подумав про сто тисяч, що лежали в сейфі.
– А що ти став би робити з ними? До речі, зосередься, бо я скоро поверну програш.
Він відкинувся на спинку стільця.
– Я знаю, що робити з такими грошима. Я міг би купити партнерство в електричній компанії. Знаю хлопця, котрому треба свіже вливання в справу. А маючи в три рази більше, я б викупив весь бізнес. І гроші потекли б рікою!
– Ти ненормальний! Думаєш, це так просто?
– Я серйозно, Чет. Ну гаразд, п'ять тисяч мене не врятують, але п'ятдесят тисяч можуть.
– Забудь про це! Де ти можеш взяти п'ятдесят тисяч!
– Можемо заробити протягом півроку, Чет. – Він нахилився до мене. – Я все вже обміркував. Роздивися довкола – тут пара акрів твердого піщаного грунту. Можна зробити посадочний майданчик. Знаю одного хлопця в Мексиці, який буде платити по сто з голови кожного мексиканця, що незаконно пройшов у Штати. Можемо переправляти їх в Уентворт або в Тропіка-Спрінгс, і там вони загубляться. Ідеальне місце для рекета подібного роду.
– Я тобі вже говорив, що ніяким рекетом не збираюся займатися. З цим покінчено раз і назавжди. Якщо робота тебе тут не влаштовує, Рой, то, хоч я радий, що ти тут, тобі доведеться займатися рекетом в іншому місці.